ЧИ МОЖНА ДВІЧІ ВВІЙТИ В ОДНУ РІЧКУ, ЯКЩО ЦЕ НЕ ПІВДЕННИЙ БУГ?

Події, які відбуваються зараз на Південноукраїнському енергетичному комплексі, здається, у змозі поставити під сумнів твердження древнього філософа, що з часом усе довкола так швидко змінюється, що в одну річку не можна ввійти двічі.

З 1989 року, коли на будівництво Ташликської ГАЕС наклали мораторій і заморозили як «економічно невигідне й екологічно шкідливе», багато води спливло у Південному Бузі. Але через 12 років атомне відомство повернулося до того, від чого змушене було відмовитися. Занедбаний будмайданчик, де поява будівельників пояснювалися виключно роботами з консервації недобудованих об’єктів, віднедавна своїм розмахом дуже скидається на ударне будівництво радянського зразка. Тут водночас трудяться півтора десятка будівельних організацій, понад шістсот робітників. За короткий термін освоєно 10 млн. грн. Уже подейкують про перехід у недалекому майбутньому на двозмінну роботу.

Ясна річ, перетворення занедбаної будови на ударну могло відбутися лише за виконання, як мінімум, двох основних умов — офіційного дозволу на поновлення припиненого будівництва і, природно, виділення необхідних коштів. 1989 року Миколаївська обласна рада, виконуючи волю громадськості, заборонила як будівництво Ташликської ГАЕС, так і заповнення Олександрівського водосховища. Через 12 років депутати нинішнього складу ради внесли корективи в рішення своїх попередників. Зокрема скасували мораторій на заповнення Олександрівського водосховища й дозволили добудувати два агрегати Ташликської гідроакумулюючої електростанції, висунувши заодно низку умов, пов’язаних із коштами, які виділяються на місцеві соціальні й екологічні проблеми. На нарадах і громадських слуханнях вже оприлюднено масштаби майбутніх витрат. Вартість будівництва пускового комплексу оцінюється сумою, еквівалентною 86 млн. доларів. При цьому 10% цих грошей передбачається спрямувати на соціальні потреби жителів районів і міст, прилеглих до Південного Бугу та до будівництва, розгорнутого на його березі.

Загалом, споживати — не нагромаджувати. Охочих щось одержати за громадський рахунок не бракувало й у благополучніші роки. Набагато важливіше дізнатися, звідки надійдуть жадані кошти. Не так давно під час робочої поїздки на Миколаївщину колишній глава уряду Віктор Ющенко, відповідаючи на запитання місцевих журналістів, сказав: у плані капітальних вкладень на 2001 рік Ташликська ГАЕС не значиться. Якщо не з бюджету, то на чиї гроші ведеться нинішнє будівництво? Виявляється, гроші надходять начебто з відомчого джерела. Кабмін ухваленою постановою дозволив на кожну кіловат-годину, вироблену на атомних електростанціях України й поставлену на оптовий ринок, робити надбавку 0,27 копійки. І хоча до стовідсоткової оплати за електроенергію ще далеко, кошти на нову статтю, хоч і не в повному обсязі, але надходять.

Здавалося б, усе зрозуміло. Депутати зняли мораторій, накладений їхніми попередниками. Будівництво оперативно профінансовано й «запущено» на повну потужність. Але під час невщухаючих суперечок про доцільність продовження раніше перерваного будівництва постає більше запитань, ніж є відповідей на них.

Хай там як, а проект Ташликської ГАЕС у повному обсязі двічі відхиляли — ще за часів Радянського Союзу та вже незалежної України — як «екологічно шкідливий і економічно невигідний». І підстави для цього були й залишаються. Зокрема, Південний Буг, внаслідок масштабного забору води на водопостачання багатьох прилеглих районів і малого водостоку, дедалі сильніше підпирають солоні води лиману та Чорного моря. Зрозуміло, що ще одна гребля погіршить ситуацію. Зі швидкої річки Південний Буг дедалі більше, особливо в нижній течії, перетворюється на стояче, засолене й замулене водоймище. Під воду підуть унікальні гранітні каньйони, унікальний рослинний і тваринний світ, багато представників якого занесені до Червоної книги країни. У регіональному ландшафтному парку «Гранітно-степове Побужжя», що поступово скорочується, досі зберігаються не лише флора та фауна, гранітні пороги та скелі, а й історичні пам’ятки Запорізької січі. Тут багато островів, які зберегли сліди козацьких часів. Тоді як рукотворні дніпровські моря геть чисто знищили сліди козацької вольниці, Південнобузький регіон, по суті, залишається єдиним місцем, де збережено матеріальну основу для історичної пам’яті про славетну сторінку нашої історії.