«Чарівна моя смереко...»

Ліс — особливе багатство будь-якої країни. Це не лише деревина, а й повітря, вода та ще багато іншого, що завжди потрібно людині. Це, зрештою, й гарна рекреаційна зона.

Про проблеми лісів Львівщини (а це 479 тисяч гектарів) напередодні Дня працівників лісу кореспондент «ДТ» веде розмову з головним лісничим Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Ярославом ЦЕЛЕНЕМ.

— Чому вирубується окраса карпатського краю — смерека?

— Проблема полягає в тому, що відбувається повільне незворотне масове всихання карпатської смереки. До речі, смерека всихає не тільки у Львівській області — така ж біда спіткала і Закарпаття, й Івано-Франківщину, і Чернівецьку область. Аналогічна ситуація і в наших закордонних сусідів — у Польщі та в Словаччині. Однак на Львівщині ця проблема виражена найбільше. Ми б’ємо на сполох вже понад десять років, і тільки на останній спільній виїзній колегії Державного комітету лісового господарства, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Національної академії наук України, яка відбулася у Сколе, державні структури серйозно перейнялися цією проблемою.

— А раніше?

— Раніше нам закидали, що львівські лісівники просто прагнуть збільшити обсяг вирубки лісу. Ми спростовували цю інформацію, доводячи, що всихання смерек — природний процес, який відбувається без втручання людини. Лісопатологічне обстеження проводив львівський «Лісопроект». Пізніше — виїзна колегія. І ми остаточно спростували всі закиди щодо того, нібито смерека всихає внаслідок неправильної діяльності лісівників. Наші висновки підтвердилися, зокрема, після ретельного натурного обстеження гори Маківка, яка є заповідним урочищем (430 гектарів): там не відбувалося жодних лісогосподарських заходів, а ліс продовжує всихати, навіть на недоступних ділянках. І науковці довели: карпатська смерека хвора, причому невиліковно, тому її треба замінювати іншою формацією.

— Які причини всихання смереки?

— Їх багато. Але одна з основних, на якій зійшлися усі фахівці, — смерека зростає в місцях, де мали би рости ялиця і бук. Корінні насадження у Карпатах — ялицево-букові ліси із домішкою смереки, які були вирубані ще за часів Австро-Угорщини, і тоді ж посадили смереку, яка росте доволі швидко. Перша її генерація почувала себе нормально. А друга, яку зараз маємо, у віці 40—50 років починає відмирати. Причина — коренева губка (це невиліковне захворювання, яке передається через корені). Отож наше основне завдання — вирубавши ушкоджену смереку, відновити корінні насадження, тобто ялицево-букові ліси. Вже виділені кошти на аерофотозйомку і на детальне базове лісовпорядкування, до того ж тільки у гірській частині (Національний природний парк «Сколівські Бескиди», Славський, Турківський, Старосамбірський, Самбірський і Дрогобицький лісгоспи). Саме на цих підприємствах упродовж літа тривали польові роботи. Лісовпорядні експедиції триватимуть до кінця жовтня — початку листопада, а впродовж зими отримані матеріали опрацьовуватимуться.

— Так, ми не можемо чекати. І, наскільки дозволяють технічні ресурси, забираємо ушкоджені насадження.

— До всіх ділянок маєте доступ?

— Ні. Ми на вертольоті облетіли всі Карпати, зафільмували уражені ділянки і з’ясували, що багато з них є недоступними. Тому й наголошуємо на необхідності будівництва доріг, щоб мати можливість повноцінно господарювати. І цього року, вперше за період незалежності України, нам виділили кошти на будівництво лісових доріг. До речі, такі дороги потрібні й на випадок лісових пожеж.

— Уже щось побудували?

— Так, а загалом до кінця року маємо здати 55 кілометрів лісових доріг.

— Чи вже обрахували площі, на яких треба замінювати насадження?

— Площі постійно змінюються. Але на сьогодні можу сказати, що площа уражених насаджень — понад 19 тис. гектарів, а це 1,5—2 мільйони кубометрів деревини, яка вже загинула. Маю зазначити, що всі свої кроки ми узгоджуємо з науковцями.

— Де берете саджанці?

— Нам потрібно багато саджанців бука та ялиці, тому й придбали єдиний в Україні завод, що спеціалізується на обробці та зберіганні лісового насіння. Збираючи насіння у роки великого врожаю, тепер можемо зберігати його у холодильних камерах навіть до 15 років.

— Чи достатньо техніки і людських ресурсів, аби виконати цю гігантську роботу?

— Достатньо. Основна проблема, як я вже говорив, — доступність масивів.

— Зрізані та вивезені дерева утилізовуватимуться?

— Ні. Звичайно, сухостійна деревина не має таких якостей, як сироростуча, але вона цілком придатна для застосовування у різних галузях промисловості, в тому числі й у меблевій. Ця деревина йде і на целюлозно-паперові потреби. І навіть неліквідна, яка вже розкладається, виконуватиме свою функцію для лісу — як джерело поживних мінеральних і органічних речовин (говорю про ґуміфікацію органіки, бо карпатські ґрунти не такі вже й багаті на ґумус).

— Причиною всихання є тільки невідповідність умов місця зростання смереки?

— Ні, фахівці із Націо­нального лісотехнічного університету кажуть і про всихання ялини, що пов’язане із глобальним потеплінням. Також певною мірою впливає на ліс загазованість, тому уздовж доріг всихання дерев відбувається інтенсивніше. Є й інші проблеми. У 1960—1970-х роках активно проводилася програма осушення. Коли функціонували колгоспи, вони утримували цю мережу. Зараз землі розпайовані, і меліоративна система вже не діє (нема стоку в магістральні канали, тому починається заболочування). Саме через це багато насаджень пошкоджуються і всихають. Є випадки, а особливо в районі шахтарського Червонограда, просідання (на півтора-два метри) ґрунту, що негативно впливає на насадження. Також захищаємо ліс від листогризучих шкідників (особливо це стосується дуба) та охороняємо від несанкціонованого вирубування. Для знищення шкідників придбали установку аерозольного розпилення і щовесни обробляємо дуби. І це дає позитивний результат. А щодо самовільних вирубок лісу… Це лихо масово розпочалося тоді, коли не працювали підприємства; до того ж люди, що вимушено залишилися без засобів до існування, не мали можливості виїжджати на заробітки за кордон. Але якщо це неподобство у час так званої перебудови ще якось можна було зрозуміти (ліс крали і продавали, бо треба було годувати сім’ї), то тепер… Зрештою, чи може лісівник, який обслуговує 600—700 гектарів, пильнувати своє господарство 24 години на добу? Звичайно, ні! Ми вважаємо, що охорона лісу — це не тільки проблема лісівників, бо самотужки цю біду вони викорінити не в змозі. Тому й говоримо про необхідність співпраці правоохоронних і владних структур.

Найбільше самовільних вирубок зафіксовано 2003 року — 4694 кубометри. В 2006-му — 2900 кубометрів. Тобто останніми роками тенденція «зламалася», бо з’явилися нові робочі місця, люди почали більше заробляти. Є райони (зокрема, Золочівський, Бродівський), де самовільних вирубок майже нема. Але на території області діють кілька кримінальних структур, які чудово технічно оснащені. Зокрема, мають авто з гідроманіпуляторами, наймають хороших спеціалістів із звалювання дерев і… мають надзвичайно потужне прикриття. Ми називаємо їх «невловимими месниками», бо наїжджають вони вночі (очевидно, по наводці), зрізають найцінніше й зникають. Крім того, ми затримували машини зі зрубаними деревами, подавали необхідні документи до правоохоронних органів… І все залишалося без відповіді. Точніше, справи закривали з формулюванням «за відсутністю злочину». І, взагалі, до суду тих справ доходить дуже мало. А нещодавно в Стрийському лісгоспі обстріляли нашу патрульну машину. Ліс — відкрита комора, замків немає. Для того щоб сучасною технікою зрізати дерево, потрібно 20 хвилин. Причому часто ріжуть не все дерево, а тільки найкращу його частину, і точно вимірюють по довжині, скільки треба.

— Скільки на Львівщині лісівників?

— Колись працювало десять тисяч, тепер — п’ять.

— Чому відбулося таке суттєве скорочення?

— З різних причин. По-перше, значну частину лісогосподарських робіт проводять приватні структури, які надають послуги з різних видів лісогосподарської діяльності. По-друге, праця стала більш механізованою (зокрема за рахунок гідроманіпуляторів, також досить продуктивним є нове покоління тракторів). Скорочення відбулося й через появу на внутрішньому ринку переробних приватних підприємств. Зрештою, у всьому світі лісівники займаються посадкою, вирощуванням та охороною лісу, а переробка деревини — приватний бізнес. Ті самі процеси поступово відбуваються і в нас. І нам вигідніше вкладати кошти не у розвиток переробної галузі, а у розвиток лісового господарства.

Окремо хочу сказати про організацію рекреаційної діяльності. На Львівщині в 1980-х роках у лісах рекреаційного значення було прокладено 84 кілометри пішохідних доріжок, виготовлено близько тисячі малих архітектурних форм (альтанки, укриття), облаштовано 24 джерела, 620 рекреаційних пунктів уздовж доріг. На жаль, всі об’єкти знищені. Два роки тому ми поставили нашим лісівникам завдання відновити втрачене. Зокрема, до кінця поточного року в нас функціонуватимуть 33 маршрути та стежини, загальна протяжність яких становитиме 201 кілометр. Уже набули чинності 18 маршрутів та стежин (а це понад 155 кілометрів). Найбільш успішним щодо цього є Національний природний парк «Сколівські Бескиди», силами якого створено чотири пізнавальні маршрути (69 кілометрів) та чотири піз­навальні стежини (понад 11 км). Ми також відродили діяльність 34 шкільних лісництв (по два в кожному лісгоспі).

— Яка середня зарплата лісівника?

— 1200 гривень. А деякі працівники отримують і понад дві тисячі.

— Берете людей з відповідною освітою?

— Так.

— Чи надаєте житло?

— В області 124 лісництва, і більша частина присадиб лісництв складається з двох частин: службової і житлової.