Брехня на терезах Чорнобиля

Цими днями в московському видавництві «Время» побачить світ новий документальний роман Алли Ярошинської «Преступление без наказания. Чернобыль 20 лет спустя».

Алла Ярошинська - філософ, політик і белетрист. Її документальна повість «Чернобыль. Совершенно секретно» визнана гідною Альтернативної Нобелівської премії (1992, Швеція). Перша в світі «Ядерная энциклопедия», видана за її редакцією (1996), визнана національним надбанням. Автор понад двох десятків книг. Народний депутат СРСР горбачовського призову. Після розпаду Радянського Союзу - радник Бориса Єльцина. Працювала в ООН, у галузі проблем ядерного нерозповсюдження. Віце-президент міжнародної неурядової організації «Вчені та інженери за глобальну відповідальність».

У романі «Преступление без наказания. Чернобыль 20 лет спустя» авторка вперше публікує нові секретні документи злочинів влади проти 9 мільйонів жертв глобальної ядерної катастрофи. Читачі дізнаються смертельні - у буквальному значенні - подробиці чорнобильського опору; імена відомих ліберальних діячів, які стали ганебними ядерними лобістами; незалежні дослідження, котрі каменю на камені не залишають від брехливої придворної медицини, та багато іншого.

Публікуємо уривки з книги, що розкривають злочинний механізм створення державою великої чорнобильської брехні.

Таємна канцелярія влади

Про те, що вибухнув 4-й блок Чорнобильської АЕС, про збільшення фонових значень ми довідувалися з «ворожих» радіоголосів за зачиненими дверима кухонь. Наша ж «керівна і спрямовуюча» повідомила про аварію лише на третій день - двома рядками, ніби крізь зубний біль.

Офіційна медицина героїчно мовчала майже два тижні. Нарешті міністр охорони здоров’я УРСР А.Романенко вибухнув рекомендаціями: закривати кватирки та витирати ноги. Його убогий виступ спровокував ще більшу паніку.

А 1 Травня мільйони людей вийшли на демонстрації. У Києві на Хрещатику діти в національних костюмах, вдихаючи радіоактивний чад, танцювали, милуючи око партійних бонз на трибунах. «Золотих» же їхніх нащадків було спішно відправлено якнайдалі від біди.

На цей час уже на повну силу працювала партійна пекельна машина. З одного боку, з виробництва брехні для країни та світу, - «Правда» оспівувала найкращу аварію під цинічними заголовками «Солов’ї над Прип’яттю», «Сувеніри з-під реактора» тощо; з іншого боку - з виробництва злочинних таємних постанов і розпоряджень. У моєму чорнобильському архіві досі зберігаються добуті секретні документи партії та уряду. За них уже заплачено десятками тисяч смертей ліквідаторів і жертв катастрофи, втратою здоров’я та якості життя дев’яти мільйонів людей, що й досі виживають у зонах ураження.

Ось один із таємних документів - «Розпорядження Третього головного управління Міністерства охорони здоров’я СРСР від 27 червня 1986 р. «Про посилення режиму секретності під час виконання робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС»: « (…)4... Засекретити відомості про аварію. 8. Засекретити відомості про результати лікування. 9. Засекретити відомості про ступінь радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Начальник третього головного управління МОЗ СРСР Шульженко».

Ще один страшний папір - «Роз’яснення центральної військово-лікарської комісії МО СРСР» від 8.07.87 р., № 205: «(…)2... Наявність гострих соматичних розладів, а також ознак загострення хронічних захворювань у осіб, які залучалися до ліквідації наслідків аварії і не мають ГПХ (ГПХ - гостра променева хвороба. - А.Я.), не повинна ставитися в причинний зв’язок із впливом іонізуючого опромінення. 3.У свідоцтвах про хворобу на осіб, які раніше залучалися до робіт на ЧАЕС і які не перенесли ГПХ, у пункті 10 не відбивати факт залучення до зазначених робіт та сумарну дозу опромінення, що не досягає ступеня ПХ. Начальник 10-ї ВЛК полковник медичної служби Бакшутов».

А цей злочинний циркуляр видала вже сама урядова комісія з питань Чорнобиля - «Перелік відомостей із питань аварії на ЧАЕС, що не підлягають опублікуванню у відкритій пресі, передачах по радіо та телебаченню», № 423 від 24 вересня 1987 р.» У ньому теж наказується засекретити: «2. Відомості про показники погіршення фізичної працездатності, втрати професійних навичок експлуатаційного персоналу, який працює в особливих умовах на ЧАЕС або осіб, залучених до ліквідації наслідків аварії».

Багато років до найсекретніших партійних документів не було жодного доступу. Мені вдалося пробитися до них лише 1991-го, коли як народний депутат СРСР я працювала в Комісії Верховної Ради з розслідування дій посадових осіб у зв’язку з аварією на ЧАЕС. Після заборони Компартії почалася передача її архівів, і ми нарешті одержали секретні протоколи оперативної групи політбюро з аварії на ЧАЕС.

Одного з грудневих днів 1991-го, коли СРСР уже був у процесі самоліквідації і парламент доживав останні місяці, під’їхавши до будинку на Новому Арбаті, де розміщувалася наша комісія, побачила, що на машину вантажать депутатські архіви. У мене раптом сяйнула думка: от зараз і секретні партійні протоколи будуть вивезені, і ніхто їх більше не побачить! А ми ж не встигли їх навіть прочитати.

І я вирішила будь-що зробити їхні копії. У кабінеті відкрила сейф і вийняла важку пачку документів. Я бачила їх уперше, але, прогортавши, зрозуміла, що це справжній скарб із грифом «цілком таємно», із печатками політбюро та підписами радянського керівництва. Я відразу віднесла сорок секретних протоколів - майже 600 сторінок тексту - у копіювальне бюро. (Тут потрібно пояснити, що на той час в СРСР їх практично не було.)

Однак копії я не одержала. «Вето» наклав такий собі Володимир Пронін із другого таємного сектора ВР СРСР. Це був шок: виявляється, за всіма діями депутатів у стінах Верховної Ради стежили спецслужби! Я зайшла до начальника спецчастини секретаріату ВР СРСР Анатолія Бурка і з обуренням пояснила, що я ще депутат і що маю право. Він же незворушно промовив, що не може дозволити їх копіювати без дозволу. А щоб отримати дозвіл, я мушу звернутися в організацію, котра їх засекретила, і тоді... Нагадаю, це було після серпневого путчу 1991-го. Вже президент Росії Борис Єльцин заборонив КПРС, а деякі члени її політбюро обмірковували життя в «Матроській тиші».

Я забрала документи і по спецзв’язку зателефонувала Вадиму Бакатіну, новому шефу КДБ, якого Горбачов призначив замість колишнього - Віктора Пуго, котрий покінчив життя самогубством після провалу змови. Я просила Бакатіна допомогти мені. Його відповідь потрясла: «Я не можу нічим допомогти. Це не наші кадри. Вони мені не підпорядковуються». Так я випадково дізналася, що у ВР СРСР існувала таємна організація, що підпорядковувалася безпосередньо, як сказав Бакатін, її голові і «моніторила» всі дії депутатів.

Загалом, я зрозуміла, що ніхто мені не допоможе. Як і те, що я не можу просто так повернути цей скарб до сейфу та забути. На «автопілоті» я поклала протоколи у сумку і вийшла на вулицю. Що далі? Я вирішила піти в «Известия». Тут знайшовся жаданий ксерокс, і я повернулася назад вже із двома сумками - оригіналами та копіями.

Поклавши назад до сейфу оригінали, я задумалася: в країні все так непевно, а якщо комуністи завтра знову опиняться при владі, що буде з моєю сім’єю після того, як я надрукую статтю про ці протоколи? Вони скажуть, що нічого такого не було, що я все це вигадала. І - правильно! - я опинюся там, де сидять путчисти. Я знову відкрила сейф, вийняла звідти перший протокол - оригінал - і на його місце поклала копію. (Господи, прости!)

Коли в «Известиях» вийшла моя стаття, зателефонував директор Держархіву Рудольф Піхоя. Він здивовано запитував, де я взяла ці документи. У нього їх не було!

І через майже 20 років, розбираючи свій чорнобильський архів, я думаю про те, що головний і найстрашніший ізотоп, який вилетів із жерла реактора, якраз і відсутній у таблиці Менделєєва. Це - брежня-86. Обман настільки ж страшний, як глобальна сама катастрофа.

Секретно:
вагітних і дітей - у «чорну» зону!

Перше засідання оперативної групи політбюро відбулося 29 квітня 1986 р. Починаючи з 4 травня до оперативної групи надходить потік повідомлень про госпіталізацію населення.

«Секретно. Протокол № 5. 4 травня 1986 р. були присутні: члени Політбюро ЦК КПРС тт. Рижков М.І., Лігачов Є.К., Воротніков В.І., Чебриков В.Л., кандидати в члени Політбюро ЦК КПРС тт. Долгих В.І., Соколов С.Л., секретар ЦК КПРС Яковлєв О.М., міністр внутрішніх справ т. Власов А.В.

(…) Повідомлення т. Щепіна (перший ступник міністра охорони здоров’я СРСР. - А.Я.)…Взяти до відома, що за станом на 4 травня всього госпіталізовано 1882 особи. Загальне число обстежених досягло 38 тисяч чоловік».

«Секретно. Протокол № 7. 6 травня 1986 р. (...) за станом на 9-00 годину 6 травня загальне число госпіталізованих склало 3454 чоловік. … число уражених променевою хворобою становить 367 осіб».

Судячи з протоколів, кількість хворих зростає з кожним днем. Рахунок іде вже на тисячі.

«Секретно. Протокол № 12. 12 травня 1986 р. (...) На стаціонарному обстеженні та лікуванні перебувають 10 198 чоловік, із яких 345 чоловік мають ознаки променевого захворювання».

Як співвіднести цю динаміку із затятим мовчанням у партійних ЗМІ про тисячі хворих і неправдою про те, що «здоров’ю людей нічого не загрожує»?

Після того як на лікарняних ліжках опинилося більше десяти тисяч опромінених, раптом почалося їхнє повальне виписування. Схоже, що сильніше розповзалася радіація, то здоровішим ставав радянський народ.

А от і розгадка раптового чудесного «зцілення».

«Секретно. Протокол № 9. 8 травня 1986 р. (...) Мінздоров’я СРСР затвердив нові норми допустимих рівнів опромінення населення радіоактивними випромінюваннями, які перевищують старі в 10 разів. В особливих випадках можливе збільшення цих норм до рівнів, що перевищують колишні в 50 разів (! - А.Я.)». Під ці норми «підігнали» навіть вагітних жінок і дітей!

Щоб приховати масштаби ураження населення радіацією, у Кремлі йшли на все. Не минуло й двох місяців після відселення людей із «чорної» зони (як називав у секретних листах перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький 30-кілометрову зону), як влада спішно почала зворотний процес: реевакуації!

«Секретно. Підлягає поверненню в Особливий сектор Управління справами Ради Міністрів СРСР. Протокол №29. (…) 23 червня 1986 року. (…) Висновок про можливість повернення дітей і вагітних жінок у райони, де рівні радіації перебували в межах від 2 до 5 мр/год. 1. Дозволити реевакуацію (повернення) дітей і вагітних жінок у всі населені пункти, де загальна розрахункова доза не буде перевищувати 10 бер за перший рік (усього 237 населених пунктів)», а там, «де розрахункові дози опромінення (без обмеження споживання забруднених продуктів) перевищить 10 бер, - із першого жовтня 1986 року… (174 населені пункти)… Ізраель, Буренков, Александров». Це при тому, що місяцем раніше глава Держкомгідромету Юрій Ізраель секретно доповідав: «Території з рівнем радіації понад 5 мР/год (…) визнані небезпечними для проживання населення. (…) На території з рівнем радіації менше 5 мР/год потрібне запровадження жорсткого контролю за радіоактивністю продуктів харчування, особливо молока».

Цікаво порівняти це із секретною «Доповіддю начальника хімічних військ Міністерства оборони СРСР В.Пікалова на нараді в ЦК КПРС від 15 червня 1987 р.». У ній зазначено: «...у «рудому» лісі за рахунок повалення та консервації лісу (засипання піском) рівні радіації знижено з 5 Р/год до 7,5 мР/год, що перевищує допустимі значення в 15 разів». «Рудим» називали ліс поблизу АЕС, що був умертвлений ядерним вибухом. Виходить, вагітних жінок і дітей реевакуювали майже в «рудий» ліс!

І ні в кого не здригнулася рука - розчерком пера загнали назад в ядерне гето і вагітних, і дітей!

Нещодавно, розбираючи свій чорнобильський архів, я наткнулася на сенсаційний документ, у якому вперше йдеться про конкретні дози, отримані в перші місяці після катастрофи.

26 травня 1987 р. міністр охорони здоров’я УРСР А.Романенко в листі міністру охорони здоров’я СРСР Є.Чазову «Про хід виконання наказу МОЗ СРСР №527-дсп від 13.04.1987 р.» під №428с із грифом «секретно» і штампом «Без права публікації» повідомляє: «У районах із підвищеною радіацією в Київській, Житомирській і Чернігівській областях мешкають 215 тис. чоловік, у т.ч. 74,6 тис. дітей. ...виявлено 39,6 тис. хворих, які раніше не перебували на обліку. … Усього за рік було госпіталізовано 20,2 тис. чоловік, із них близько 6 тис. дітей».

А тепер - увага! «У перші місяці після аварії на ЧАЕС було проведено дозиметричне обстеження щитовидної залози в усіх дітей. У 2,6 тис. дітей (3,4%) із них було виявлене вміст радіонуклідів йоду, що перевищують 500 бер».

Хочу зауважити, що цей страшний лист датовано 13 квітня 1987 р. Отже, вже майже рік як набули чинності підвищені в 10-50 разів дози із секретних протоколів політбюро. Отже, реально таких дітей більше в 10-50 разів, і справжні дози тих, хто потрапив у цей лист, також у 10-50 разів вищі. Навіть за оцінками найзатятіших медичних ортодоксів рак щитовидки настає після 100 бер.

У доповідній записці від 16 листопада 1987 р., №3634с під грифом «секретно» і штампом «Без права публікації» Чазов повідомляє в ЦК КПРС: «На 30.09.1987 р. диспансерним спостереженням охоплено 620 016 чоловік. З метою проведення поглибленого обстеження та уточнення діагнозу захворювань, виявлених під час диспансерного обстеження, але не пов’язаних із впливом опромінення, госпіталізовано 5213 осіб». Виходить, Романенко повідомляє йому, що тільки за рік у понад 2,5 тис. дітей у щитовидках накопичено по 500 бер йоду-131 (тобто це рак), а Чазов доповідає в ЦК, що навколо лад та спокій!

Через кілька років після аварії академік Л.Ільїн, патріарх сумно відомої концепції «35 бер за 70 років», змушений був визнати: «якщо знизити її, то... мова йтиме про переселення більше півтора мільйонів людей... Суспільство має зважити весь ризик і всю вигоду від такої акції».

Слухаючи його тоді, думала: хто ж він - лікар, який благоговіє перед кожним життям, чи бухгалтер: життя - туди, життя - сюди - яка різниця? Адже згодом сам академік змушений був визнати, що «один мільйон 600 тисяч дітей мають дозові навантаження, які нас хвилюють, треба вирішувати питання, що робити далі».

Із протоколів стало зрозуміло: їхні дозові навантаження обчислювали з допомогою новітніх рецептів офіційної науки під цеківським грифом «секретно». А якщо подивитися на них із погляду морального імператива неприпустимості жертв, сповідуваного в цивілізованих країнах, то на скільки ще треба множити?

М’ясо з цезієм подано, товариші!

«Секретно. Протокол № 32. 22 серпня 1986 р., п. 4 (...) Взяти до відома повідомлення т. Мураховского В.С. про те, що... розроблено рекомендації і заходи щодо ведення агропромислового виробництва на територіях із різною щільністю забруднення довгоживучими ізотопами».

Кремлівські мудреці не могли не знати, що корівки приносять радіоактивне молоко з пасовищ, удобрених навіть одним кюрі цезія-137 на кв. кілометр.

Там же, п. 10: «...Вважати за доцільне закласти в державний резерв м’ясо з підвищеним вмістом радіоактивних речовин, яке перебуває на зберіганні, а також підлягає закупівлі поточного року».

«Цілком таємно. Постанова Політбюро ЦК КПРС від 8 травня 1986 р. Записка т. Мураховского В.С. (...) Секретар ЦК КПРС М.С.Горбачов. (…) При забої великої рогатої худоби і свиней установлено, що обмивання тварин водою, а також видалення лімфатичних вузлів призводить до отримання придатного для вживання м’яса».

Цікаво, а куди вони поділи «видалені лімфатичні вузли»? Їх же теж можна було пустити радянським школярам на пончики!

«Секретно. Додаток до п. 10 протоколу № 32 (...). При переробці худоби із зони, розташованої на сліду викиду Чорнобильської АЕС, частина виробленого м’яса містить радіоактивні речовини (РР) у кількостях, що перевищують припустимі норми. На даний час у холодильниках м’ясної промисловості низки областей Білоруської РСР, Української РСР і Російській Федерації перебуває на зберіганні близько 10 тисяч тонн м’яса з рівнем забруднення РР від 1,1*10-7 кі/кг до 1,0*10-6 кі/кг, у серпні-грудні поточного року очікується надходження з виробництва ще 30 тис. тонн такого м’яса».

А далі йде зворушлива рекомендація: «Щоб не допустити великого сумарного накопичення РР в організмі людей від вживання брудних продуктів харчування, Міністерство охорони здоров’я СРСР рекомендує максимально розосередити забруднене РР м’ясо по країні (підкреслено мною. - А.Я.) і використовувати його для вироблення ковбасних виробів, консервів та м’ясних напівфабрикатів у співвідношенні один до десяти з нормальним м’ясом... Для використання зазначеного м’яса з харчовою метою та забезпечення випуску продукції відповідно до вимог Мінздраву СРСР із урахуванням його десятиразового розведення незабрудненим м’ясом, необхідно організувати його переробку на м’ясокомбінатах більшості областей Російської Федерації… Мураховcький».

Та й це на практиці виявилося не зовсім так. 2002 року в газеті «Спасение» колишній працівник підсобного господарства ЦК КПРС А.Поваляєв, який став експертом із Чорнобиля, розповідав: «М’ясо тварин, яких забили в Чорнобилі, було непридатним для вживання у їжу, у ньому вміст цезію-137 був разів у чотири-п’ять вищим від нормативів того часу. Ми розмістили його в холодильники. І стали відпускати м’ясопереробним комбінатам порціями з інструкцією: додавати до чистого м’яса по 20% («брудного»)».

Ще один додаток до протоколу № 2: «З 1 серпня по всій території СРСР набрав чинності норматив на допустимий рівень вмісту радіоактивних речовин у молоці, рівний 1*10-8 кі/л («чисте» молоко - у мінус 12 ступені. - А.Я.). … Продукція, вироблена у встановлених районах, не підлягає поставці на експорт».

Особлива турбота про «безперебійне постачання населення молоком», чи не так? Немає «чистого» - підвищили норматив, і «брудне» відразу стало «чистим». Але на експорт - не можна, напувати радіоактивними відходами тільки своє населення. Адже в таємних паперах усе сходиться, усе - у потрібних партії, уряду і Заходу нормах, дозах, межах.

Тільки через п’ять років після аварії, після депутатських запитів, прокуратура Союзу нарешті порушила кримінальну справу і за «фактами засекречування інформації від населення», що призвело до його «значного переопромінення», і щодо реалізації «брудної» продукції.

От що відповідав на мій депутатський запит заступник генерального прокурора СРСР В.Андрєєв: «…за період із 1986 року по 1989 рік у зазначених зонах вироблено понад допустимі рівні забруднення 47,5 тисячі тонн м’яса і 2 мільйони тонн молока. Зазначені обставини спричинили забруднення радіоактивними речовинами продуктів харчування практично по всій країні і можуть справити негативний вплив на стан здоров’я населення».

І далі: «Зазначені обставини робили небезпечними для проживання умови близько 75 мільйонів чоловік (страшна цифра, читачу, вона підтверджується напівзакритою доповіддю офіціозу. - А.Я.) … і створювали умови для підвищеної смертності, збільшення числа злоякісних новоутворень, збільшення кількості каліцтв, спадкових і соматичних захворювань, зміни працездатності населення.

…Тільки у 1,5 мільйона осіб (у тому числі в 160 тисяч дітей віком до 7 років), які на момент аварії проживали в зоні найбільшого забруднення йодом-131, дози опромінення щитовидної залози склали в 87 відсотків дорослого і 48 відсотків дитячого населення 30 бер, у 11 і 35 відсотків, відповідно, від 30 до 100 бер, у 2 відсотків дорослого і 17 відсотків дітей - понад 100 бер».

Розпався Союз. Не стало прокуратури СРСР. Навіть у Болгарії пройшов судовий процес над тими, хто брехав народу про радіацію. А у нас, де й сталася всесвітня катастрофа, винних у чорнобильському свавіллі не було ні за партократів, які закликали «посилювати пропагандистські заходи, спрямовані на викриття брехливих вигадок буржуазних органів інформації та спецслужб про події на Чорнобильської АЕС», ні за демократів: суверенні прокуратури зберігають гробову мовчанку.