Айва в усіх іпостасях

Національний ботанічний сад НАН України (НБС), один з найбільших садів у світі, цього року відсвяткував своє 75-річчя.

Для ботанічного саду це небагато, адже є ботанічні сади в Україні з 200-річною історією — Кременецький, Харківський, Нікітський. Та за 75 років НБС, зелена скарбниця України, став справжньою окрасою міста і зібрав величезні колекції рослин, виконуючи головне завдання — збагачення і збереження біорізноманіття.

Основний науковий напрям діяльності саду — інтродукція рослин, впровадження в культуру нових видів, цінних як харчові, лікарські, декоративні, кормові тощо.

Майже всі сільськогосподарські культури, на яких базується аграрний потенціал України, є інтродуцентами.

Ресурси інтродукованих рослин України завдяки інтродукційній і селекційній роботі ботанічних садів становлять на сьогодні близько 20 тис. таксонів, тоді як природна флора України налічує лише п’ять тисяч видів рослин.

Отже, завдяки діяльності ботанічних садів збільшуються рослинні ресурси і збагачується видове різноманіття культурних фітоценозів.

Не всі нові рослини, особливо так звані екзоти, здобувають визнання і розповсюдження. Тут є багато чинників, коли можна сказати, що одним рослинам поталанило, іншим — менше, а ще багато чекають своєї щасливої долі.

Щорічне рясне плодоношення айви звичайної в умовах Києва викликає подив у тих, хто звик бачити її лише на півдні. Та факт залишається фактом: чудові золотаво-жовті, оранжеві духмяні плоди рясно вкривають гілля красивих дерев з темно-зеленим листям.

Квітки поодинокі, крупні, 4—5 см у діаметрі. Плоди за формою яблукоподібні або грушоподібні, вкриті густим світлим ворсистим нальотом, мають п’ять насінних камер. Основне забарвлення шкірки у стиглих плодів зеленувато-жовте або, найчастіше, лимонне та золотаво-жовте. М’якуш плодів жовтий, твердий із солодким терпко-в’яжучим смаком і кам’янистими утвореннями. Насіння схоже на насіння яблуні, але насінини склеєні слизом.

Айва зацвітає пізніше за інші плодові рослини (за середньодобової температури повітря +17—18°С) — 5—15 травня, коли вже минає небезпека весняних приморозків. Тривалість цвітіння становить 10—14 днів.

За належної агротехніки айва починає плодоносити на третій-четвертий рік після посадки, живе до 70 років. За сприятливих умов одне дерево айви дає щорічно, залежно від віку, 30—150 кг плодів.

Коренева система айви досить розгалужена. Основна маса коренів залягає у верхньому шарі грунту (до 60 см) і займає площу в три-чотири рази більшу, ніж проекція крони. Окремі корені проникають на глибину до двох метрів.

Айва звичайна, або, як називають її ботаніки, довгаста, належить до найбільш розповсюдженої родини плодових — розоцвіті. Назва «айва» (лат. — цидонія) походить від фінікійського міста Сидона (нині це Сайда в Лівані), яке турецькою зветься Айвалік.

Плоди айви мають високу технологічну якість, вони — визнана сировина для виробництва консервованих продуктів із високим вмістом пектинових речовин. З них готують варення, компоти, желе, мармелад, цукати, соки, сиропи, наливки, інші напої. Цікаво, що слово «мармелад» походить від португальської назви айви — «мармело».

Плоди айви полівітамінні. До їхнього складу входять вітаміни А, С, В1, В2, Р. Вони є джерелом не тільки вітамінів, а й амінокислот та мікроелементів — міді, заліза, марганцю, цинку, кобальту. Айва містить дубильні та пектинові речовини, що надають їй терпкого смаку, а також мінеральні речовини — фосфор, калій, кальцій, магній.

Особливо багаті плоди на катехіни, що мають Р-вітамінну активність. Вітамін Р зміцнює стінки кровоносних судин і сприяє накопиченню вітаміну С. Вітаміну С
і заліза багато у свіжих плодах. Ось чому айва дуже корисна людям із порушенням мінерального обміну речовин.

Уявлення про те, що шкірка айви — неїстівна, хибне. Підшкірний шар плоду містить велику кількість вітамінів, катехінів, танідів, а тому плоди тепер переробляються із шкіркою, що знижує витрати сировини, пов’язані з очисткою плодів на 20%.

Деякі сорти айви із сильним ароматом та солодким м’якушем споживають свіжими, більшість же — в печеному, вареному, замороженому вигляді.

З незапам’ятних часів айву широко використовували в медицині. Завдяки в’яжучим властивостям м’якуша плодів, їх застосовують при розладах шлунково-кишкового тракту. Із свіжих плодів виробляли екстракт, що містить залізо. Використовують свіжу й сушену айву, сік з плодів та насіння. Народна медицина Азербайджану використовує листя, плоди й насіння при астмі, кашлюку, захворюваннях нирок, простудах. Плоди разом із насінням заливають водою, доводять до кипіння, настоюють, а потім проціджують. Настоянку змішують з медом і вживають по півсклянки три-чотири рази на добу.

Листки айви містять вуглеводи, смоли, алкалоїди, вітаміни С і К, катехіни, дубильні речовини, ліпіди, флавоноїди, лейкоантоціани. У насінні — глікозид амигдалін, цукри, білкові речовини, жирні олії. Дослідження медичних установ показали, що плоди і листки айви знижують кров’яний тиск, поліпшують стан хворих на астму, використовуються як сечогінний засіб (подрібнені чотири-п’ять плодів айви на літр води разом із насіннєвими камерами варять п’ять-сім хвилин, настоюють і п’ють із цукром або медом).

Зі слизу насіння айви виготовляли проносні й обволікаючі ліки, що тривалий час входили до Державної фармакопеї СРСР.

Рецептів приготування різних продуктів з айви багато, особливо у болгарській, румунській, середньоазіатській кухнях. Дуже поширені м’ясні плови з айвою, яхнія, паштети, омлети, шарлотки, пироги, пастила. Смачна айва панірована, глазурована, запечена в духовці.

Айва також чудова декоративна рослина. За красою квіток її можна порівняти з мигдалем і персиком. Великі біло-рожеві квітки мають ніжний приємний аромат. Дуже гарна вона й восени, коли її гілля вгинається від важких духмяних, золотавих плодів. Використовують айву для алейних посадок, створення куртин у садах і парках, насаджень уздовж шосейних доріг. Стійкість айви до пилу, газу, диму зумовлена особливостями морфолого-анатомічної будови її органів, що утруднюють проникнення газів до рослинних тканин: листя і плоди мають повстисте опушення.

Коли більшість плодових порід відцвітає, квітування айви лише починається. Це дає можливість бджолам довше користуватися її нектаром. Він прозорий, з легким і дуже приємним ароматом.

Поряд зі значною роллю, яку айва відіграє в розвитку консервної та кондитерської промисловості, дуже велике її значення в розповсюдженні карликової культури груші. Айва звичайна, за словами І.Мічуріна, «...найкраща, неперевершена» підщепа для груші і широко використовується для створення пальметних садів. Карликові дерева груші вступають у плодоношення на третій-четвертий рік після посадки, дають високі врожаї, мають невеликі розміри.

Айву культивують більш ніж у 40 країнах земної кулі в зонах помірного, теплого та субтропічного клімату. Однак насадження її в більшості країн невеликі. FAOSTAT (Статистична база даних FAO — організації ООН з питань продовольства та сільського господарства) публікує такі дані на 2009 рік: найбільші площі під айвою у світі зайнято в Туреччині — 9800 га, Узбекистані — 7000 га, Аргентині — 3200 га, Азербайджані — 3100 га, Сербії — 2200 га, Алжирі — 1800 га, Іспанії — 1400 га, Росії — 1000 гектарів. В інших країнах айва займає площі від 100 до 600 га. В Україні вона вирощується на площі 900 гектарів

Промислові насадження айви в Україні зосередженні в південних областях і становлять не більш як 1—2% площ усіх плодових насаджень. Однак жодна присадибна ділянка не обходиться без айви, її полюбляють в Криму і південних областях — Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій. Розповсюджена айва і на Буковині та в Закарпатті.

Епізодично айва вирощувалася і в північних регіонах. Однак саджанці з півдня в суворі зими вимерзали. Це спонукало видатного українського вченого-академіка М.Кащенка на початку XX ст.
зайнятися виведенням зимостійких сортів айви. Кілька відселектованих ним форм айви послужили основою для реалізації його ідей про можливість її культури на півночі України.

Виведено сорти, що витримують зниження температури до -30... -35°С. Це стало можливим завдяки роботам Національного ботанічного саду НАН України, де створено зимостійкі сорти айви довгастої. Межа вирощування айви просунулася на 500 км північніше ареалу її культивування.

За зимостійкістю айву порівнюють із персиком та абрикосом. Однак дослідження показали, що айва підмерзає лише в окремі роки. Отримані нами сорти адаптувалися в кліматичних умовах Лісостепу України.

Рослини айви сортів НБС витримують зимове зниження температури -28... -30°С із незначними пошкодженнями однорічного приросту, більш низькі температури (-37... -40°С) пошкоджують дво-чотирирічну деревину.

Умови Лісостепу і Полісся України цілком забезпечують достигання плодів айви. Початок достигання плодів у ранніх форм спостерігається через 115—127 днів після цвітіння, у середніх — через 130—136, у пізніх — через 141—152. Для достигання плодів айви потрібна сума ефективних температур 2100—2500°С.

Плоди достигають у вересні за суми ефективних температур 1800—2230°С, через 120—150 днів після цвітіння. Урожай з дерева в продуктивному періоді становить 50—100 кг, або ж 250—300 ц/га.

Строки вегетації протягом 50 років змінювалися залежно від погодних умов, але в середньому стабільно цвітіння відбувається в першій-другій декадах травня, а достигання плодів — у першій-третій декадах вересня.

Вегетаційний період складає 190—220 днів. Найбільш продуктивний період — у рослин від 8—12 до 15—40 років.

Проведені протягом тривалого часу (1960—2010 рр.) біоекологічні дослідження великого селекційного фонду айви (НБС) показали, що відібрані форми і сорти айви витримали суворі зими і рясно плодоносили.

Селекційні завдання з айви довгастої у Лісостепу України були і залишаються такими: виведення консервних і столових сортів айви, урожайних і зимостійких, екологічно пристосованих до району вирощування, з плодами вище середньої величини (250—300 г), раннього та середнього строків достигання. Плоди повинні бути правильної, округлої чи овальної форми, з рівною поверхнею без ребер і бугристості, однотипні за формою і розміром, з міцною шкіркою та тривалим зберіганням, вони не повинні осипатися, мають бути стійкими до підшкіркової плямистості.

Актуальність досліджень обґрунтована наявністю в НБС генофонду культурних форм айви (близько 120 форм), що є цінним вихідним матеріалом для селекції за найрізноманітнішими ознаками.

Колекція сортів і форм айви довгастої селекції НБС — єдиний осередок найзимостійкіших сортів на півночі України, що є базою для її поширення в північніші райони.

Проведено значну селекційну роботу з використанням методів аналітичної та синтетичної селекції.

Плоди айви наших сортів яблуко- та грушоподібні, жовтого і оранжевого забарвлення (часто з рум’янцем) із середньою масою 200—300 г, а в сорту Марія — до 600—700 г.

Створено нові сорти айви, перспективні для вирощування в північних районах України — Академічна, Марія, Дарунок онуку, Студентка, №18 Кащенка, Грушевидна Шайдарової, №2 Кащенка, №8 Кащенка, Оранжева (4—8—7), Школьніца, Київська ароматна, 2—12. П’ять сортів у 1999 р. внесено до Реєстру сортів рослин України.

Агроекологічний аналіз умов вирощування і зимових пошкоджень плодових рослин показав, що в Україні найчастіше плодові насадження страждають не від низьких температур, а від їх коливання, особливо в другій половині зими. У другій половині січня у всіх порід і сортів плодових рослин закінчується період органічного спокою. Оскільки в цей час спостерігаються тривалі відлиги з температурою +5—+8°С і вище, то рослини починають рости, втрачають стійкість до низьких температур при зворотних холодах (з температурами не критичними — -18…-20°С), сильно пошкоджуються, особливо ж — генеративні бруньки в кісточкових, які вже майже сформовані. В той же час квіткові бруньки айви зимують у стадії початку диференціації, завдяки чому вони, як правило, не пошкоджуються низькими температурами взимку. В критичні зими пошкодження генеративних бруньок становили від 5—10 до 50—60%.

За нашими даними, успішне культивування айви на півночі України зумовлене такими біологічними особливостями:

— щорічним плодоношенням (без періодичності) на відміну від інших зерняткових порід, що зумовлено закладанням генеративних бруньок на однорічному прирості. Кожен однорічний пагін у айви — потенційно генеративний;

— високою зимостійкістю генеративних бруньок, що зумовлено низьким ступенем диференціації їх в осінньо-зимовий період;

— пізнім цвітінням, завдяки чому квітки не пошкоджуються весняними заморозками;

— високою регенераційною здатністю — пошкоджені рослини швидко відновлюються за один-два вегетаційні періоди. Здатність швидко регенерувати використовується для формування рослин у вигляді куща з кількома штамбами. У північних районах вирощування кущем перспективне з огляду на те, що при пошкодженні одного штамба його можна замінити іншим. Продуктивний період таких рослин становить 50—60 років, щорічний урожай — 80—100 кг з дерева.

Що ж до чутливості айви до високих температур, то вона — жаростійка рослина. В умовах континентального клімату зі спекотним літом і максимальною температурою до +30—36°С айва не страждає. Вона здатна переносити грунтову і повітряну посуху. У цьому ми ще раз пересвідчилися нинішнього року: жодного поливу — і рясне плодоношення! Ця здатність виражена в неї краще, ніж у інших плодових порід, завдяки пристосувальним ксерофільним морфологічним ознакам — сильному опушенню листків, пагонів, квіток і плодів.

Дослідження і великий виробничий досвід показали, що айва невибаглива, досить пластична, росте і родить на різних грунтах. Порівняно з іншими плодовими культурами, вона краще переносить незначне засолення грунту і здатна рости на ділянках із близьким заляганням грунтових вод. Надлишкове зволоження грунту айва переносить краще за інші плодові рослини. Найвищу продуктивність рослин відмічено на середньо- та важкосуглинкових, добре аерованих, забезпечених вологою і поживними речовинами грунтах з реакцією, близькою до нейтральної (рН= 6,5—7,0). На такому тлі урожаї айви надзвичайно високі — у промислових насадженнях вони становлять 600—700 ц/га.

Айва добре розмножується вегетативно — щепленням навесні і влітку (окуліруванням), живцями, відсадками, поростю. Найкращий спосіб розмноження, за нашими даними, — щеплення вічком (окулірування), вихід стандартних саджанців при цьому становить 85—95%. Добре розмножується айва насінням, що важливо для північних регіонів. Сіянці айви — більш зимостійкі й довговічні.

В Україні вирощують сорти айви Нікітського ботанічного саду: Отлічніца, Селена, Мир, Успіх, Кримська ароматна. Ці сорти рекомендовані для південних областей, хоча їх з успіхом вирощують і в більш північних.

Характеризуючи айву як цінну плодову культуру, відомий американський учений-селекціонер Л.Бербанк, писав: «Хоч би які витрачалися зусилля для подальшого поліпшення айви, не може виникнути сумніву в тому, що в цієї плодової рослини — велике майбутнє».