З приходом до влади в США нової республіканської адміністрації американська промисловість переживає щось схоже на землетрус...
З приходом до влади в США нової республіканської адміністрації американська промисловість переживає щось схоже на землетрус. Американці довгий час ставилися до ядерної енергетики дуже насторожено. Нові енергоблоки майже не вводилися. Певний час їхнє розчарування ядерними дослідженнями було настільки великим, що вони навіть заморозили будівництво майже готового наймогутнішого у світі суперприскорювача під Батаві, хоча коштів на завершення будівництва знадобилося менше, ніж на його консервацію. Втішно, що приймати, м’яко кажучи, дивні рішення вміємо не тільки ми.
Теперішня республіканська адміністрація не приховує, що відродить і примножить міць атомної промисловості. Нині Буш збільшує на 8% частку атомних електростанцій. Якщо раніше атомна енергія становила усього 12% в енергетиці країни, то незабаром вона становитиме 20%. При цьому демонструється повне порозуміння між бізнесменами, політиками і представниками атомної промисловості.
Ці зміни не пройшли непоміченими в інших країнах. Можна припустити, що й Європа в недалекому майбутньому відреагує на американську ініціативу. Тим більше що європейські фізики, незважаючи на всі бурі, які нуртували в США і на території колишнього СРСР навколо всього, що мало корінь «атом», завзято і послідовно розвивали дослідження з ядерної фізики. І останнім часом домоглися чільного місця у світі. Франція в ядерній енергетиці як була, так і залишається лідером. Всупереч атомоборству американців та їхніх послідовників у Європі французи завзято розвивали ядерну промисловість і довели її частку в енергетичному балансі до 79%. Цілком фантастичний результат! Можливо, вони зробили б цей відсоток ще вищим, але далі збільшувати його просто не можна, тому що в енергетиці потрібні ще й так звані регульовані потужності. Тепер у Франції можуть тільки поспівчувати тим, хто під впливом обставин відвернувся від атомної енергетики і заходився шукати інші шляхи, що, як показав час, поки виявилися менш ефективними...
У зв’язку з новими тенденціями в розвитку світової промисловості Україні необхідно визначитися, на яку енергетику вона буде спиратися у своїй технічній політиці. Власне, вибір не такий великий — сьогодні визначальну роль у світовому виробництві енергії відіграють тільки теплові й атомні станції.
З аргументами Партії зелених України і напрямом розвитку, що відстоюють «зелені», читачі вже мали можливість ознайомитися в інтерв’ю з міністром екології і природних ресурсів Сергієм Курикіним («ДТ», №24, 2001 р.). Тепер газета надає можливість висловити свою точку зору фізикам — академіку НАН України Вікторові БАР’ЯХТАРУ і директору Українського відділу Всесвітньої лабораторії Геннадієві ПАЛЬШИНУ.
Біблійний потоп у новітньому «виконанні»
— Придивіться до карти України, — з такої пропозиції почав розмову академік В.Бар’яхтар. — На ній зеленим кольором позначені райони, що знаходяться на рівні Світового океану. Яскраво-зеленим виділені ділянки, розміщені на 5 метрів нижче рівня океану. Як бачите, це величезні ділянки суші, і при подальшому потеплінні клімату на планеті вони будуть затоплені. За прогнозом екологів, рівень Світового океану підніметься в найближчі десятиліття на 15—20 сантиметрів, а потім і на півтора метра. Для наочності наведу такий приклад: піти під воду може відчутна частина півдня України та Донбасу...
— Але, скажімо, голландці зустрінуться з ще більшими труднощами?
— Голландці наростять собі дамби на півтора метра. Японці теж їх спорудять, нові острови побудують. Ми ж будемо тільки з’ясовувати вічні питання: що робити і хто винен...
Г.Пальшин: Щоб відповісти на виклик, який кинуто самому існуванню людства, вихід при теперішньому рівні знань тільки один — удосконалювання атомних станцій і різке підвищення їхньої частки у виробленні електроенергії. Це технологічне завдання. Воно може бути вирішене зусиллями вчених та інженерів.
А от теплові станції мають стратегічні вади. Насамперед, запаси органічного палива обмежені. Вичерпалися колись величезні поклади блакитного палива в Шебелинці та Дашаві, вкрай обмежені запаси нафти, дуже дорого добувати власне вугілля. Але й це не головне. Основна вада теплових станцій — на кілограм палива їм потрібно спалити майже 3 кг кисню. Тобто, теплові станції безпосередньо знищують атмосферу Землі. При цьому ще виділяється СО і СО2. Збільшення кількості вуглекислого газу в атмосфері є причиною потепління клімату планети і пов’язаних з цим бід.
— А які перспективи альтернативної енергетики?
В.Бар’яхтар: Пропонуються альтернативні рішення виходу з енергетичної кризи — за рахунок вітру, прибою, гідроенергетики, енергії сонця. Проте, за найоптимістичнішими оцінками, більше 10—12% від необхідної кількості енергії тут не наскребеш.
М.Пальшин: Дивна в нас у країні створилася ситуація із «захистом» природи — внаслідок активної боротьби було законсервоване будівництво майже готових безпечніших атомних блоків, а експлуатуються порівняно небезпечні. Тобто результат, якого домоглися екологісти, протилежний цілям, що вони проповідують.
На підставі заяв «зелених» робити висновок про те, що на Заході, мовляв, згортають будівництво ядерних станцій, не можна. Все відбувається саме з точністю до навпаки. Зараз, після певного періоду невизначеності й нерішучості, приходить розуміння, що ядерна енергетика — єдиний вихід для порятунку енергетики, зокрема, і планети від перегріву в глобальному масштабі. Для цього є більш ніж переконливі підстави. Приміром, атомні станції в США працюють надійніше, ніж того вимагають рекомендації МАГАТЕ.
Французів у цьому сенсі варто виділити особливо — стосовно атомної енергетики вони демонструють ідеальну політику: не мечуться з боку в бік, не піддаються на заклики «зелених» радикалів, послідовно будують станції того ж таки типу, й у результаті довели їх до досконалості.
Здавалося б, німці через перемогу «зелених» і політику на заборону ядерної енергетики мали б викорінити джерело зла — кадри атомників. А от і ні! Вони розуміють, що уряди приходять і відходять, а разом з ними змінюється і політика. Тому вони не пішли шляхом знищення ядерної енергетики на догоду політичній кон’юнктурі та тимчасово переносять свої наукові й технічні сили до Франції, щоб не втратити головне — кадри. Так що заявляти, ніби німці прощаються зі своїм атомним ринком, рано.
Чи вічні плями на ядерному сонці?
— Але є в атомній енергетиці очевидні ганджі: станції виробляють радіонукліди, і надійність АЕС не така висока, як хотілося б. Що ви можете заперечити проти цього?
В.Бар’яхтар: Це розумні аргументи. Станції дійсно виробляють радіонукліди, і потрібно 300 років, щоб розпалися найзвичайнісінькі з них. Є такі відходи атомної енергетики, що розпадаються тисячі і навіть десятки тисяч років. Виникає проблема утилізації та поховання відходів.
Найнадійніше поховання — у виробленій соляній шахті. До речі, такі є в Україні — у Закарпатті й у Донбасі під Слов’янськом. Очевидно, що звозити в густонаселений Донбас радіоактивні відходи не можна. Не можна також вивантажити радіонукліди в соляну шахту в Закарпатті, де чудесна природа, заповідники і зони відпочинку.
Один з перспективних проектів пов’язаний з чорнобильською зоною, де є гранітна основа. Там можна зробити могильник. І в цьому питанні нині намітилося інтенсивне просування вперед.
З приводу надійності — наука вже працює над збільшенням безпеки атомних станцій. Не можна не відзначити успіхи в цьому напрямку в росіян і американців. Це робота з реактором, що запускається прискорювачем, щоб реакція йшла тільки з його допомогою. Тоді вибуху не буде ні за яких умов.
За кордоном вкладають колосальні гроші в реактор майбутнього. Фірми обіцяють у 2025 році, у крайньому разі до 2030 року, безпечний реактор запустити. Ми ж залишилися осторонь, хоча над цією проблемою почали працювати в Харкові ще в шістдесяті роки.
До чого я веду? Не потрібно мати особливий інтелект для розуміння того факту, що необхідні величезні, мільярдні вкладення в атомну енергетику. Проте, щоб зробити ефективною вугільну енергетику, потрібні ще більші вкладення. Так, запасів «чорного золота» нам вистачить на 500 років. Але вугілля знаходиться в тонких шарах, на великій глибині. Крім того, починаючи з 60-х років, перестали вкладати гроші в устаткування для вугільної промисловості. Вважалося, що європейська частина Союзу буде одержувати енергію за рахунок атомних станцій, і тому вугільні шахти в Донбасі варто закрити взагалі.
Слава Богу, керівництво республіки (у першу чергу, В.Щербицький) визнало, що треба будувати атомні станції, але проявило здоровий консерватизм і підтримало вугільну промисловість, хоча асигнування на неї було різко скорочено. Останнім десятиліттям ніхто не вкладав достатньої кількості грошей у вугільну промисловість. Як наслідок на мільйон тонн вугілля — три-чотири смерті шахтарів, до того ж десяток покалічених на одну смерть. Я вже не кажу про силікоз й інші хвороби шахтарів.
Так що, коли ми говоримо, що атомна енергетика небезпечна, це правильно. Але вугільна енергетика набагато небезпечніша. Колись Україна добувала 260 мільйонів тонн вугілля, а нині 100 млн. тонн. Не знаю, скільки потрібно нам добувати, але 100 помножте на три і отримаєте 300 смертей щорічно. Плюс 3000 покалічених. Це плата за нашу вугільну промисловість. Вона незрівнянно вища, ніж в Америці, і не тому, що ми такі нездари, а тому, що умови видобутку в Америці й в Україні — це небо і земля. У них вугільні шари по два метри і більше, а в нас — по півметра, крутоспадаючі, загазовані й з іншими геологічними «задоволеннями».
Борис Євгенович Патон уже п’ять років наполегливо пропонує добувати з шахт метан. Можливий обсяг видобутку — 25 млрд. куб. у рік. Це третина потреби України у власному газі! Підтримали ідею справою тільки Віктор Федорович Янукович і Юхим Леонідович Зв’ягільський. Але що з цього вийде в перспективі — не знаю.
У той же час за розвіданими запасами урану Україна посідає сьоме місце. У світі! Це за офіційними даними. А скільки за неофіційними — аж ніяк не менше. У нас же все секретно! Якість руди досить пристойна. Не така, як у Південній Африці, де вміст урану 3%, але 0,3% теж непогано. Розвіданих запасів урану вистачить на 100 років. А якщо побудуємо такі станції, як під Санкт-Петербургом, то вистачить мінімум на 1000 років.
Як працювати з населенням, щоб воно полюбило атомну енергетику?
В.Бар’яхтар: Мене у Франції найбільше вразило те, що там поруч з атомними станціями... вирощують овочі, тримають худобу. Французькі атомники пояснили мені — це тому, що в них немає жодних секретів від населення. Будь-яка людина з сусіднього до станції селища може будь-коли прийти на працюючу станцію, йому покажуть і розкажуть, як справи в атомників...
М.Пальшин: Французи атомникам теж не повірили б, якби ті самі вели пропаганду і виступали з лекціями. Який би не був заслужений учений-ядерник, його запідозрять у корпоративному інтересі. А коли з населенням працює вчитель і медик, що самі тут живуть, йому вірять. На кожній атомній станції є центр по роботі з населенням.
Я був на станції за 150 км від Парижа, де працюють три блоки. І справді, — поруч городи, виноградники. Чимале значення має те, що французи одержують електроенергію по 5 центів за кВт, а якщо ти живеш у 30-кілометровій зоні біля станції, то тобі її відпускають по 4 центи. Крім того, як тільки компанія купує землю для будівництва атомної станції, відразу укладає договір, що вона побудує дороги навколо, школи і буде утримувати їх за рахунок власних прибутків. Це виховує інше ставлення — люди борються не проти, а за будівництво атомної станції в себе в регіоні. Крім того, досвід експлуатації станцій у Франції показує: підстав побоюватися за французьку атомну техніку немає.
В.Бар’яхтар: Сумно, що в запалі боротьби з атомною енергетикою ми свого часу не закінчили блоки на Рівненській і Хмельницькій атомних станціях. Вони були готові на 95%. І ми могли їх запустити ще 1992 року. Тобто, вони вже вісім років давали б по 7 млрд. кВт.год електроенергії кожний. У перерахунку на гроші виходить 1 млрд. дол. на рік загубленого прибутку!..
Тоді говорилися високі слова турботи про народ, про безпеку, і під мудрим керівництвом товариша Яворівського в підсумку закрили два найдосконаліших і найбезпечніших блоки в українській атомній енергетиці... Більш того, навіть відмовилися одержати паливо для них 91-го року! Це дуже яскравий приклад стратегічної сліпоти, невміння зрозуміти, що потрібно власній державі для її розвитку.
Давайте порівняємо справи в енергетиці Південної Кореї з тим, що сьогодні маємо ми. Корейці почали розвивати атомну енергетику саме тоді, коли в нас був пік її розгрому. Тепер у них у загальному обсязі виробництва електроенергії на частку атомної енергії припадає 30%. І вони, крім того, що побудували атомні станції, створили свій паливний цикл, підняли промисловість з обробки ядерного палива. Все це Південна Корея зробила за десять років, не маючи кадрів, без тієї чудової школи ядерної фізики, що була і дотепер ще є в Україні.
Ми чомусь постійно наводимо приклади деяких європейських країн, де атомна промисловість (на моє переконання, — тимчасово) переживає стагнацію. А чому б нам не взяти приклад з азіатських країн, що бурхливо розвиваються, (Китаю, Японії й інших), які величезну увагу приділяють розвиткові атомної промисловості?
Нині головна проблема — наша атомна промисловість має вийти з підпілля і посісти належне місце незалежної галузі. Поки вона знаходиться в Мінпаливенерго на ролях департаменту без прав. Це не годиться. Якщо хочемо розвивати атомну промисловість, вона, як у країнах, де їй надають значення, має підпорядковуватися безпосередньо Президенту.
У нас Київ, Харків, Дніпропетровськ мають унікальні кадри з ядерної енергетики. Але візьміть вік того ж Бар’яхтара! Є й молодші, але все одно пенсіонери «зі стажем». Робити ставку на сімдесятирічних, навіть шістдесятирічних, не можна, якщо хочемо рухатися в завтра. Природу не обдуриш.
Не менш гостро в атомній енергетиці стоять проблеми оновлення устаткування. Якщо ще п’ять років «прохляпаємо вухами», доведеться виводити з експлуатації блоки, що проробили 20—30 років, оскільки вони потребуватимуть ремонту. І ми взагалі втратимо атомну енергетику.
Щоб змінити такий трагічний перебіг подій, потрібна політична воля.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google