«Зникають не тільки пори року нині, зникають і люди – явища природи»: Олег Покальчук світлої пам’яті Сергія Проскурні

4 лютого у Києві попрощалися з відомим театральним режисером Сергієм Проскурнею, який помер 1 лютого. Прощання з режисером відбулося у Михайлівському золотоверхому чоловічому монастирі, а поховали його на Байковому цвинтарі.

Автор ZN.UA Олег Покальчук написав пост, присвячений світлій пам’яті режисера. Ми публікуємо його повністю, без скорочень.  Дай Боже кожному з нас прожити життя так, щоб знайшлася людина, слова якої про нас будуть м’якші й тепліші за землю і пух в ній.

"Чоловік з різнокольрових ниток

Оце зараз ховають на Байковому цвинтарі св.п. Сергія Проскурню. Бачились ми кілька днів тому на дні народження фотохудожника Ігоря Гайдая, втім, рік тому бачилися там само.

- А ось іде сам Проскурня! Ось іде сам, видатний! - жартуючи, пішов йому назустріч вітатися. Він все приймав з доброю меланхолійною усмішкою, мій жартівливий лемент був не винятком. Приніс пляшку доброї черкаської горілки, чесно сказав, що буває ще краща, крафтова, але то велика рідкість.

- Знаєш, між твоїм Юрком і Віктюком точилося постійне змагання, в кого з них буде більше піджаків, і чий буде неймовірніший. Я якось купив у Чікаго за 50 доларів у стоковій крамниці піджака, такого в'язаного, з грубих різнокольорових ниток. Таке плетіння, що як потягнеш за одну нитку, то либонь можна її всю витягнути. Юрко як побачив його, зразу підхопився (В цьому місці я дійсно побачив покійного брата, з його характерною мімікою, жестикуляцією і преференціями. Треба ж розуміти тим, хто Проскурню не знав особисто, що акторський талант він теж мав неабиякий)..“А, я знаю”, каже Юрко насуплено, “це секонд-хенд, я точно знаю, я зразу бачу, я на тому знаюся! Продай! Сто доларів даю!“ Я якось відмовляю чемно. Потім якось у Львові бачить він мене в тому піджаку, і все починається спочатку, “Продай піджак! От за скільки ти його купив?” Я чесно кажу, що за 50. “Даю 500!”. Я йому кажу : мені тоді якраз доведеться тобі цими грішми гонорар заплатити (мали якісь мистецькі справи). Так воно й лишилося , кожен при своєму.

Я розповів йому про свіжопрочитане есе Яцека Дукая “Після слів”, сказав, що за моїми спостереженнями стрімко міняється когнітивна культура, але невідомо, в який бік.

- Я тобі скину ці посилання, подивишся, принагідно поговоримо.

- Давай.

- Ну і взагалі давай якось не губитися.

Гаразд.

От лишилося в месенджері підтвердження прочитання і "лайк", та й поготів.

Про Сергія Проскурню в ці дні було і буде багато написано теплих і щирих слів. Додати шось глибшого до цього мені не з руки. Я його знав переважно, як більшість з нас - ну от є вагоме явище української культури, як явище природи.

Він такий, що скрізь і завжди, було би дивно, якби його не було.

А от і нема.

Зникають не тільки пори року нині, зникають і люди — явища природи. Тобто ну як зникають — ідуть собі навшпиньках десь за лаштунки світового театру . І звідти зазирають крізь шпарку в наш глядацький зал, меланхолійно усміхаючись.

Цей дивний Дон-Кіхот, впертий, принциповий і водночас зовсім не по-українсько-мистецьки- не сварливий, не пліткарський. Може це час його виштовхнув з-поміж нас, бо культурним людям тут якось непереливки вже. Може він просто взяв таку паузу, це ж акторська майстерність, і переродиться в комусь іншому. Може лишиться тільки те, що лишиться. Він не був багатогранним, як кажуть за шаблоном. Грані ранять інших.

Він був різним, але м'яким і теплим. Наче сплетеним з отих самих різнокольорових ниток.

Боги віришили смикнути за рукав, нитки взяли і розсукалися.

Ніщо не відбувається просто так.

Мойри, грецькі богині долі, вони такі: Лахесіс дає долю, Клото пряде її нитку і Атропос відрізає, і з цього твориться майбутнє.

Вони там, ці Мойри, справлять тобі неземно гарного піджака, і у всіх тамтешніх шанувальників цього стилю, буде вічність обговорити кожну його нитку.

Всім їм привіт, колись побачимось і договоримо".