Янукович на ніч читав "Гайдамаки"

Навіть по закінченні баталій у центрі столиці події на вул. Грушевського розвиваються не менш цікаво. Точніше, за конкретною адресою - на Грушевського, 6. Національний художній музей України готується наприкінці квітня показати цікаву експозицію під назвою "Скарби Межигір'я". Ще на початку березня працівники НХМУ отримали цілий арсенал межигірських артефактів.

Експозиція, яку працівники музею саме зараз готують до показу, складається зі своєрідних експонатів (це і дари нинішніх можновладців екс-президентові Януковичу). Наприклад, коштовна ваза від колишнього генпрокурора Віктора Пшонки; унікальне видання поеми "Гайдамаки" Т.Шевченка (від Віктора Ющенка). Срібний посуд під ікру вагою більше кілограма від колишнього голови КМДА Володимира Макеєнка. Вироби Фаберже, французькі годинники XVIII ст. і т.д.

Народу хочуть продемонструвати гордість персональної бібліотеки Януковича - книжку "Як керувати імперією". Крім того, виставлять сувенір від першого алюмінієвого Дніпропетровського комбінату - річ, яка колись належала Йосипу Сталіну.

Втім, цього разу музейникам буде несолодко. Пересічного глядача, розманіженого блиском межигірського золота з телеекранів, здивувати тепер складно…

За деякими даними, дуже небагато музеїв у світі мають серйозні прибутки. Всі інші працюють "на благо мистецтва".

Про музей на вул.Грушевського, 6 тепер жартують, що саме він ризикує стати найприбутковішим музеєм у світі.

Виставку "Скарби Межигір'я", очевидно, супроводжуватиме великий ажіотаж. Люди підуть сім'ями, парами, компаніями, поодинці - дивитися на дива. Багаті і бідні, старі й малі. Чи не єдиний мистецький захід столиці (та що там, хіба тільки столиці!), конкретної цільової аудиторії якого практично не існує.

Власне, серед радянсько-азійської атмосфери розкоші, бундючності, величі та металевого блиску важко відчути себе гостем мистецького заходу. Так, саме ми-стець-ко-го.

Самого Віктора Федоровича (далі - В.Ф.) крізь призму колекції "дарів волхвів" важко розгледіти в іншому амплуа, окрім як людини з роздвоєним внутрішнім світом… Уявіть собі: на ніч він "читає" раритетне видання поеми "Гайдамаки" Тараса Шевченка (дар від Віктора Андрійовича), а потім тремтячою рукою торкається сувенірного алюмінієвого раритету, що колись належав Йосипу Вісаріоновичу… Який діапазон почуттів, яка психологічна гама.

Втім, із висоти прожитих і пережитих наших днів тривожно заплутана історія одного з українських гарантів видається достойною будь-якого фольклорного жанру. Навіть вечірньої казки дітям та внукам.

У ній є все - фрагмент народного епосу "від злидаря до велетня", "від бідності до легендарного багатства". Є драматичний розвиток подій. У цій трагікомічній казці про одного можновладця комізм найбрутальнішого застільного анекдоту і тонкий український гумор. У ній - трагізм найбюджетнішого російського серіалу.

І ще психологізм. Комічний психологізм. Трагічний. Хворобливий. Причому навіть так звану "хворобу" В.Ф. звикли зводити до жарту, жарту без моралі.

Хоча… Все правильно - мораль слід шукати не в жартах. А хоча б у мистецтві. Відвідати виставку нажитків В.Ф. Усвідомити велику силу благородних металів, старих потертих видань, витончених скульптур, коштовного посуду, колекційних картин. Усвідомити одну важливу річ і сказати подумки (чи навіть вголос…): "Це все - моє. МОЄ! Це все створив(ла) Я! Ці всі речі опинилися в НХМУ завдяки мені… А саме завдяки моїм нескінченним братанням із маленькими й великими службовцями, численним хабарам працівникам ДАІ, податківцям, скарбникам, викладачам, вчителям, лікарям і т.д…Це все - МОЄ, і воно ніколи не належало навіть самому ВеФе. Та що там казати - сам ВеФе завжди був, є і буде творінням моїх рук, слів та думок."

Втім, якщо в голові не вкладаються навіть такі прості "штуки", добре б бодай про щось замислитися після ознайомлення з експозицією, незалежно від особистісних уподобань та висновків.

Як з'ясувалося, в Національному музеї дуже чекали "золотого батона". Мовляв, багато хто хотів подивитися на цей артхаусний символ влади нашого екс-президента. Але кажуть, батона там не було й не буде. Відібрали в музейників хліб… Тим часом, поки фондовики готувалися зустрічати експонати і робити описи експозиції, у самому Межигір'ї ґав не ловили й провели добрячу сотню платних екскурсій. І знову, як не крути, відібрали в музейників "хліб"…