Вперше на українській сцені — драма «Дзяди»

Ще наприкінці минулого театрального сезону — 27 травня — Франківський драмтеатр презентував постановку драми «Дзяди» Адама Міцкевича. Режисерка з Польщі Майя Клечевська вдруге приїхала до Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Цього разу — аби створити виставу на експорт — для європейського глядача, котрий стежить за війною у серці Європи в прямому ефірі та ще не визначився зі своєю роллю у війні Росії проти України або вже втомився…

Власне концепція вистави інспірована відомим епізодом, що трапився в Каннах. Майя Клечевська відтворила документально сцену з минулорічного Каннського кінофестивалю, коли напівоголена українка, розфарбована в кольори українського прапора, 20 травня 2022 року влаштувала протест на червоній доріжці. У декого це спричинило лише естетичний дискомфорт.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Китайська співачка виконала «Катюшу» на руїнах Драмтеатру у Маріуполі: у МЗС відреагували

А співпраця Майї Клечевської із західними франківцями розпочалася ще кілька років тому, коли актор театру й кіно та вихованець Ростислава Держипільського Роман Луцький зіграв Гамлета в її виставі в Познані, пройшовши складний кастинг на роль, яку має амбіцію зіграти кожен актор. Сьогодні він також має ключову роль — Конрада, котрий напряму говорить із Богом, а в фіналі українських «Дзядів» надягає бронежилет і завершує словами з вірша сучасної української поетеси Галини Британ «І буде суд, «велікая росія». Хоч ні, твоє «московія» ім’я… Тебе нема, «велікая росія»… Давай начистоту — і не було…».

Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Перша робота топової режисерки Польщі Майї Клечевської в Україні на основі поеми Адама Міцкевича «Дзяди» з акторами Франківського драмтеатру має антиросійський дискурс і чіткий безапеляційний меседж для тих, хто досі каже «Це не наша війна» або «Я — пацифіст».

Майя Клечевська відповідає їм: «То ваша війна. І ми виграємо її всі разом! Бо українці боронять кожного з нас».

Майя Клечевська й уся польська команда — хореографиня Кая Колодзейчик, сценограф Войцех Пусь, відеограф Яцек Нагловскі, художник із костюмів Конрад Пароль, композитор Цезар Духновскі) добре розуміють: майбутнє Європи залежатиме від того, хто переможе в цій війні.

«Дзяди» говорять про спільну історію українців і поляків та спільну боротьбу з російським ворогом, звертаючись до європейського досвіду багатьох народів, і охоплюють важливий простір індивідуальної та колективної історії. 2022 року «Дзяди» вийшли окремою книжкою в перекладі українською мовою Віктора Гуменюка за сприяння Міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща та Інституту літератури.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Культурний фронт – 4

Культурний фронт – 3

Культурный фронт – 2

Культурний фронт – 1

«Ми не надто адаптовували цей твір. Наприклад, сцена «Целя», де показано в нашому випадку ув’язнених росіянами хлопців і йдеться про вивезення їх до Сибіру, не потребує жодних змін, бо й так виглядає дуже актуальною. І цей епізод на українській сцені звучить набагато потужніше, ніж на польській, і актори значно краще розуміють, як це — бути російським в’язнем. Це унікальне видовище у виконанні артистів театру, який понад рік був прихистком, місцем зустрічі й закладом підтримки героїв війни та їхніх родин», — розповідає Майя Клечевська. — І ми маємо показати його європейцям у Франції та в Німеччині».

Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Роман Луцький каже, що ще на початку кар’єри в кіно його завжди мучили питання: чому ми так заглядаємо в бік російського монстра й нічого не знаємо про наших найближчих сусідів, близьких нам за ментальністю? Чому віримо в міф про «велікую рускую культуру», а не знаємо літератури наших безпосередніх сусідів? Чому знаємо лише російську мову… Тепер усі ці «чому» отримали відповідь, і актор своїм завданням вбачає потребу вслід за політичними, економічними, спортивними та іншими санкціями накласти на країну-терориста санкції культурні.

Генеральний директор — художній керівник Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський каже, що «Дзяди» в часи війни ніби набули нового звучання: «Сьогодні ми маємо потребу та місію спростовувати брехливі російські наративи, позбуватися імперського спадку, й тому хочемо розширювати наш репертуар і пізнавати перлини літератури наших сусідів. І прем’єра «Дзядів» Міцкевича — без перебільшення історична подія. В такий спосіб ми пізнаватимемо культуру одне одного й так заліковуватимемо наші спільні історичні рани. А культура — це найлегший і найдієвіший шлях нашого повернення до спільного європейського дому. І ще — це блискучий європейський театр. Разом переможемо!».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

В Національній академії мистецтв відкрили інтерактивну виставку, присвячену фільму "Довбуш"

Прем’єра драми «Дзяди» збіглася в часі з фінальним днем Каннського фестивалю, який, власне, й надихнув Майю Клечевську обрати саме таку концепцію. Вистава має дві абсолютно протилежні за настроєм частини — спершу глядачі стежать за тим, як ув’язнені хлопці у формі ЗСУ сидять у підземеллі, з ними — Конрад, якого допитують і над яким проводить обряд екзорцизму московський патріарх Кіріл, а російські попи катують його, а відтак публіку без попередження кличуть «узяти» безпосередню участь у Каннському фестивалі. Друга частина відбувається у фоє театру, який своїм інтер’єром дуже пасує до такого формату. Публіка — поруч із акторами, котрі грають селебріті, глядачі можуть селфитись і споглядати зірок зблизька. Зірок, руки яких у крові, які мліють від появи на Каннському прийнятті російського олігарха.

Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Режисерка попереджає: в драмі «Дзяди» звучить російська мова й арія Лєнского з опери «Євгєній Онєгін». Цей прийом має чітке завдання — маркувати наших спільних ворогів.

Цікаво, що в історії театру в Івано-Франківську вже був досвід копродукції з польськими митцями. Буквально перед прем’єрою мені потрапила до рук програмка театрального сезону 1989–1990 років. Вже тоді Франківський драмтеатр приймав постановчу групу з Польщі й ставив п’єсу на дві дії з епілогом «Пішки» за Славомиром Мрожеком (режисер — Богдан Чосек, художник-постановник — Ришард Мелліва, композитор — Збігнєв Прайснер). І це також була вистава про… війну. Її герої діють між двома лініями фронту — німецька армія відступає, радянська — наступає. А люди в стані «між» шукають власного безпечного місця й мають потребу виговоритися.

Та спершу треба подбати про збереження своєї ідентичності, як пише Мрожек, віднайти власний правдивий голос, бо «коли його немає, є лише мовчання, хоч і галасливе».