Внучка січового стрільця з Нью-Джерсі фотографує будні України з 90х: з'явилась книга

Внучка пораненого в боях Першої світової війни січового стрільця видає книгу своїх фотографій, де зафіксовано будні людей з України, починаючи з 1991 року. Книга під назвою «Звідки вони походять» є спробою віднайти загублені корені.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Чечня, Донбас 14-го, та війна-2022: з'явився трейлер фільму про фотографа "Глядєлов"

Майже через 20 років після оповідей діда, які слухала будучи дитиною, влітку 1991 року, отримавши стипендію Єльського університету, вже доросла Кетрін Турчан вирушає в Україну з камерою 8x10. Щоб знайти місце, звідки вона родом  і родичів, які залишились тут. Її перша поїздка в Україну збіглася з серпневим переворотом у Москві та новою незалежністю України — йдеться на сайті британського видавництва Stanley / Barker.

Ось як Кетрін згадує діда і своє дитинство, що минуло в США в Нью-Джерсі на узбережжі Атлантики:

«Потрібно було лише три стрибки балерини, щоб перетнути поляну і дістатися до дверей мого дідуся. Чекаючи біля дверей, він підхоплював мене, як одне з тих звивистих ягнят, яких він зважував у сараї. Мені було 8.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Хореограф з Чугуєва, чиє фото стало одним із символів війни, повернулася до роботи після операції на очах

Katherine Turczan

Більшість днів ми сиділи за кухонним столом і розмовляли українською. Моїм першим бажанням завжди було побачити його знаменитий шрам справа на його ребрах, де увійшла куля", – згадує мисткиня і зізнається, що баченню фотографа її навчив саме дідусь.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Katherine Turczan (@kturczan)

Дід часто повторював одну і ту ж історію: як був Січовим Стрільцем з братом Теодором, боровся з більшовиками. Теодор захворів на тиф, і його поховали в степу. Чоловікові довелося залишити Україну, тому що бути українським військовим в радянський час непросто.

Черги за цукром і хлібом 

"Моя перша поїздка в Україну припала на травень 1991-го… мене шокувало та пригнічувало те, що я бачила навколо. Люди стояли в чергах за цукром і хлібом, замість грошей були купони, було важко. Здавалося, що Україна завмерла у часі.

Втім, я була молода, щаслива й не боялася ходити радянськими вулицями зі своєю величезною камерою.

Katherine Turczan

Окрім одного дня, коли ми з Романою приїхали до Києва. З самого ранку по телевізору транслювали «Лебедине озеро»... Увесь цей період я боялася, що містом поїдуть танки…"

Черниці та діти

"Серед моїх світлин багато зображень черниць. Частково тому, що моя мама колись хотіла стати черницею...

Katherine Turczan

Я також часто фотографувала дітей. У 1990-х їх щоліта відправляли в табори, де вони мали оздоровитися після аварії на Чорнобильській АЕС. Їхнє дитинство не було простим, проте вони все одно виглядали веселими й безтурботними".

Katherine Turczan

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи: взагалі ніякі не ветерани?

Пошук балансу до насилля після 24 лютого

З початком широкомасштабні війни — сумнівалася чи варто нині публікувати ці архівні світлини. Вирішила, що хоче, аби вони бодай трохи збалансувати образи насилля та болю цими фото більш безтурботних часів.