Відкриття нового театрального сезону для Франківського Національного театру імені Івана Франка стало цьогоріч неабияким випробуванням. Вже на перші оголошені вистави квитки розлетілися миттєво. Трупа була в передчутті зустрічі з глядачами після тривалої карантинної перерви.
Але непередбачувані часи вносять свої корективи у добрі наміри та творчі сподівання. Незадовго до відкриття сезону Франківськ потрапив у фатальну червону карантину зону, яка передбачає низку серйозних обмежень у життєдіяльності міста, зокрема і культурно-масових заходів.
Бажання глядачів не розлучатися з улюбленими франківцями було таким потужним, що театр вирішив розширити кордони своєї сценічної мапи і грати у тих населених пунктах Франківської області, де, згідно рішеннь уряду, зона карантину має інший спокійний колір, при цьому дотримуючись усіх необхідних соціально-санітарних норм.
Легендарну «Солодку Дарусю» Марії Матіос західні франківці зіграли, наприклад, під відкритим небом у Богородчанах Франківської області... біля знаменитого костелу, який став у той вечір важливим філософським образом просторового рішення «Солодкої Дарусі».
Турбуючись про глядача, театр взяв на себе питання трансферу. Усі театрали, які попередньо придбали квитки на вистави, з центру міста (біля театру) були комфортно транспортовані в Богородчани, де вистава ніби заново народжувалася в природних декорація під зірковим небом.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал з новинами технологій і культури.
Крім «Солодкої Дарусі», театр також вписує в новий природній формат області і свої інші вистави - «Три сестри», «Заробітчанки». «Фелікс Австрія» зіграли на площі біля костелу Відвідин Пресвятої Діви Марії, а «Енеїду» - в будинку культури Богородчан.
У День Незалежності, 24 серпня, театр грав легендарну «Націю» Марії Матіос також в природних декорація, на вершині гори Піп Іван. На думку театралів, то була найвища і майже недосяжна українська вистава останніх часів.
Як каже ZN.UA Ростислав Держипільський (художній керівник театру, народний артист України), таке рішення про розширення сценічної мапи театру є вимушеним, воно викликане драматичними обставинами реальності. «І, попри все, для театру на першому місці є здоров’я та комфорт глядачів. Тому така надзвичайна турбота та увага до соціально-санітарних норм під час театральних поїздок та роботи в нових локаціях. Водночас, тривожний час ніби підказав колективу концепт travel- театру, тобто театру подорожі, коли вимушена чи імпровізаційна зміна нового простору оновлює і художній вимір постановок, як це і трапилося з нашими виставами за творами Матіос, Котляревського, Чехова, Винниченка. Сподіваюся, що і за добрих (мирних та здорових) часів ми зможемо розвивати ідею travel- театру вже на новому рівні у більш спокійній творчій ситуації.
Така ідея, насправді, в лоні традицій українського театру. І я маю на увазі не тільки театр корифеїв, який мандрував у ХІХ столітті містами та селами, аби донести до народу благу театральну вість. Рівно 100 років тому, 1920-го, геніальний Лесь Курбас у тривожний час громадянської війни, об’єднавши творчих однодумців, вирушив містами і селами Київщини з вишуканим репертуаром (вистави за п’єсами Софокла, Шекспіра, Шевченка, Кропивницького). Так що ми лише розвиваємо і оновлюємо творчу лінію великих українських попередників, для яких український Театр - не амбіції а, насамперед - Рух та подолання бар’єрів», - додав він.