Колода в оці

Ті, хто стверджує, що високі технології і тероризм йдуть пліч-о-пліч, у чомусь мають рацію. І річ тут не тільки й не стільки в тому, що бомбу достатньої потужності тепер можна пронести куди завгодно прямо в кишені, а створити її — в гаражі. Значну підтримку тероризмові надають насамперед засоби зв’язку. Із фільмів про доблесних радянських розвідників та іноземних шпигунів ми добре знаємо, як їм жилося тяжко, — шифровки, явки, зв’язкові, необхідність вийти в прямий ефір і потім утікати відстрілюючись. Інша річ — в епоху інформаційної революції: кинув безневинну на вигляд СМС за списком розсилки і всіх-всіх-всіх привів у бойову готовність. А вже про силу, яку дають негідникам нитки Всесвітньої павутини, і взагалі говорити не доводиться. Можливість обговорити все до дрібниць, наприклад, електронною поштою з використанням стійких криптоалгоритмів докладно і, головне, швидко. Мобілізувати й пояснити завдання групам у різних куточках Землі. Скоригувати час і місце в останній момент, приспавши пильність охоронців порядку і безпеки. І при цьому, при володінні мінімальними технічними знаннями, — практично повна анонімність.

Отже, на порядку денному у світових і, як з’ясувалося, навіть українських спецслужб — інтернет-тероризм. Не тільки і в даному разі не стільки, власне, кібертероризм, тобто атаки, спрямовані на інформаційний об’єкт, скільки технології, що використовуються терористами для реальних атак. Наприклад, «терористичні сайти».

Цікаве, між іншим, саме формулювання «терористичні сайти». По суті, воно рідко виправдовує себе повною мірою. Справді «терористичних» сайтів, а саме таких, які вказують прямо, де й коли має здійснитися теракт і в який спосіб (тобто, по суті, координують дії групи), практично не існує. Нечисленні винятки — наприклад, російські ресурси, на яких розміщувалися «посібники» з проведення скінхедських атак, — швидше, підтверджують правило. Адже, розмістивши в мережі таку інформацію, яку можна поширити серед однодумців і в інший спосіб, організації ставлять під удар свої більш-менш відомі інформаційні ресурси.

Нинішні «терористичні сайти» трохи менш відверті, але від цього анітрохи не менш небезпечні. Вони використовуються переважно для ідеологічної роботи, інформаційної війни з «конкурентами», мобілізації, вербування нових членів і, за можливості, формування лояльності ширшої аудиторії. Використовуються вони також і з більш матеріальною метою — для збору пожертв «на рух», вербування «солдатів», збору розвідінформації, необхідної для підготовки теракту.

Однак усе-таки основним навантаженням інтернет-сайту терористичного угруповання є пропаганда. Тобто в даному разі називати цей сайт терористичним не зовсім коректно. Швидше, йдеться про сайт екстремістського характеру. І, звісно ж, як і будь-які пропагандистські ресурси, їх не доводиться шукати довго й важко. Вони мають постійне доменне ім’я і, як правило, постійний хостинг. Зокрема з цієї причини вони не містять надто відвертої екстремістської риторики.

Автори провели нескладний експеримент — спробували пошукати екстремістські сайти самостійно. Тут усе виявилося не так просто — звичайна екстремістська риторика ховається під нашаруванням приколів та форумних сварок. Тобто, скажімо, на пошукову фразу «бий жидів» перші два десятки посилань у Google вивели на сайти з анекдотами, далі почали траплятися форуми, але переглядати такі «поклади» не було бажання. До речі, слід зауважити, що пошук ішов з опцією «тільки українські сторінки». Зате коли ми спробували пошукати «сіоністську загрозу» і «єврейську змову» серед тих-таки форумів та приколів — отримали відразу з десяток цілком пристойно зроблених антисемітських сайтів. Ці сайти, зрозуміло, не закликали безпосередньо йти і бити морди (як можна!), але цілком доступною мовою пояснювали читачам, чому євреї в усьому винні, у чому полягає загроза, чому кожен єврей відповідає за «злочини» свого народу, і навіть чому саме мали рацію організатори Голокосту. А пошук за фразою на кшталт «жиди скуповують» і взагалі давала абсолютно прицільні результати.

Схожий експеримент було проведено з пошуком антиросійських, антиукраїнських, зокрема «антибандерівських» і антитатарських, сайтів. За час пошуку було знайдено п’ять антисемітських, по два «антибандерівських» і «антикацапських» і ще кілька антитатарських матеріалів. При цьому повідомлень у форумах ми не враховували взагалі — забагато честі. Визначати, які з матеріалів тягнуть на згадування у Кримінальному кодексі, а які — лише в «ДТ», автори не стали — тут відповідна освіта потрібна. Однак, безперечно, поле для діяльності компетентних органів неоране — і без жодного, зауважте, розширення повноважень чи тотального моніторингу Інтернету. Досить лише визначити, хто і на кого реєстрував сайт. Коли комусь із читачів цікаво, як це зробити самому, то можна скористатися чудовими сервісами: для українських сайтів — у зоні UA, це сайт //www.whois.com.ua, у світовій (com, net і т.д.) — //www.whois.com. Вони стовідсотково видають назву й контакти компанії-реєстратора, а дуже часто і прізвище разом із контактами приватної особи чи представника організації, у чиїх інтересах доменне ім’я було зареєстроване.

На щастя, розшукати нашвидкуруч сайти «серйозних» екстремістських організацій, які заплямували себе гучними терактами або хоча б погрозами таких, нам не вдалося, що, безперечно, тішить. Український Інтернет діє в рамках екстремізму і розпалу ворожнечі, але крові поки що немає. Втім, кров кров’ю, а з безневинними жертвами теж не все гаразд. Наприклад, як з’ясувалося, після скандального закриття релігійної організації «Біле Братство» ідея не померла, лідери не канули в інформаційне небуття. Відповідний рядок пошуку вивів нас на сайт організації «Юсмалос» (правда, два тижні тому він закрився на реконструкцію). «Ну й що? — запитають ті, кому треба. — То «Юсмалос», а то «Біле Братство». Звичайно, можна і їжака назвати вужем, але куди голки подінеш? Тобто Марію Деві Христос, культ якої підтримує сайт «Юсмалос». Та й, знову ж таки, заборонили організацію під назвою «Біле Братство», а не культ Матері світу. Тож усе законно...

Це ми до того, що прагнення наших правоохоронців і захисників держбезпеки контролювати Інтернет, щоб захистити нас від його темного боку за гроші платників податків, не викликає нічого, крім нездорової усмішки. По-перше, для того, щоб знайти екстремістський сайт і через просту комбінацію пальчиків на клавіатурі з’ясувати, де він хоститься і навіть на кого зареєстрований, нам, наприклад, не знадобилися гроші платників податків, достатньо виявилося трохи часу і, вибачте, кіберкваліфікації. Для того ж, щоб копати глибоко, потрібні не тільки специфічна практика і знання предмета — потрібна відповідна законодавча база. Ні, зовсім не в тому розділі, де про «контроль над Інтернетом», а в тому, де «контроль за законністю». Адже розпалювання міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі в нас уже й так заборонене. Навіть якісь запобіжні заходи виписано. Що ще треба? Відкривай якийсь Google, набирай у віконці пошуку двома пальцями «кляті масони» — і греби лопатою.

Звісно, тут є й технічні труднощі. Проте вони теж не зі сфери високих технологій. Коли щось шукаєш, треба чітко знати, що саме шукаєш, специфічну лексику насамперед. Наприклад, коли британська поліція вирішила ґрунтовно взятися за інтернет-розбещення малолітніх, спеціальним командам довелося брати уроки «риторики» у тінейджерів.

Тобто проблеми з екстремізмом в Інтернеті, безперечно, є. Але для їх вирішення насамперед потрібна уперта й копітка праця з використанням наявних можливостей, а не реєстраційні і регулятивні прожекти.