Коктебель — столиця джазу

Утретє у вересні на набережній кримського селища Коктебель відбувся джазовий фестиваль Live In Blue Bay. Він виникла як альтернатива «великому» фестивалю «Джаз Коктебель», який повернувся обличчям до популярної музики.

Проведення джазового фестивалю, як й інших культурних проектів у волошинських місцях, ставить за мету залучити аматорів «подійного туризму», продовжити курортний сезон, дати відраду душі й тілу тим, хто приїхав у цей благодатний куточок східного Криму.

В організації Live In Blue Bay не все було ідеальним. Жахливий пил, який піднімають глядачі, що танцюють на не политому «полі чудес» перед сценою, відключення електрики після дощу прямо посеред виступів і відверто слабка якість звуку приємності не додавали. Забезпечувало звук - головну складову будь-якого музичного проекту - дніпропетровське НП, не будемо уточнювати, яке і робити йому антирекламу...

Фестиваль тривав чотири дні. В обідню пору на малій сцені грали початківці - українські колективи, що працюють «за інтерес публіки», без гонорарів. Із тих, кого чула, непогано пролунав сумський гурт Funky Hohols Band (назва відмінна!). Вони виступили й на головній сцені. Хлопці виконують власну музику й відомі теми від Гершвіна до Пасторіуса й Хенкока, сполучаючи фанк із smooth. Грають чисто, імпровізують (чого бракувало багатьом із тих, хто виходив на цю, та й на основну сцену теж), мають власну манеру.

Хоча енергетично хлопці видохлися швидко.

До речі, наявність співаючих блондинок, які не мають жодного поняття не тільки про імпровізацію, а й про елементарну джазову манеру подачі звуку, -лихо майже всіх груп, що виставили вокалісток у Коктебелі. На ту ж ваду страждали коктебельські співачки-брюнетки.

Річ не в кольорі волосся, а в не Бог зна якій підготовленості наших «еллочок-фіцджералдочок», браку в них природного імпровізаційного дару. Непереконливо й за змістом, і у виконавському аспекті виглядало тріо «Полный песец». Хлопці, не мудруючи, співали як уміли свої не надто інтелектуальні пісні. Зате доволі гаряче й цілком професійно звучали рок-н-рол і блюз у заводних харків’ян з Wise Guys.

У програмі головної сцени брав участь оркестр кримської міліції. Грають злагоджено, але працювати є над чим: групові ансамблі, свінг, імпровізації, творча форма солістів після літньої відпустки ще не досягли належної висоти. А хотілося б.

Після захисників правопорядку - традиційний учасник всіх фестивалів Live In Blue Bay кримчанин Енвер Ізмайлов. Майстерність його базується на власній манері гри й східній інтонаційній природі багатьох композицій. Гітариста цікаво слухати, однак шанувальники, добре знайомі з його музикою, очікують поновлення репертуару, нових виконавських відкриттів.

Хороші севастопольці Віктора Нікуліна. Група Be Style Band внесла в атмосферу концерту свіжий струмінь, добротний ансамбль, якість стилю, відмінний рівень учасників. Утім, вихід солістки понизив градус виступу.

З цікавістю сприймалися музиканти з російського квартету Олексія Подимкіна. Музика власна, сучасна, пошуки цікаві, часом несподівані.

Другого вечора ординарно пролунали росіяни з «Первого солнца». Грали щось дуже коротке, без розвитку композиції, в етнічній манері. Схожий на голос Ельвіри Жерздєвої з мультфільму «Бременские музыканты» спів вокалістки-віолончелистки швидко набрид...

Після цього відомий ростовський диксиленд грав швидко, голосно, жваво, але виконавську культуру оркестру бажано підтягти. Хоча б щодо чистоти інтонації й ансамблю.

Як завжди прекрасний сет Сергія Манукяна і його партнерів. Квінтесенція фантазії й одночасно виучка, культура, стиль! Кульмінацією, ліричним центром вечора стала тисячу разів переспівана різними виконавцями балада My Funny Valentine. Але як вона пролунала в Коктебелі! Скільки експресії, внутрішнього напруження, пристрасті - чародійство!..

Литовці з D’Orange прилетіли до Криму зі Швейцарії. Деяких із них я чула в різних складах колись, на фестивалях у Каунасі, Львові, Києві. Подорослішали зовні й внутрішньо, порадували. Кожен із молодих учасників талановитий і помітний як музикант. Разом же вони створюють свіжу, непросту, сучасну авторську музику, яка сполучає фанк, хіп-хоп і джаз.

Київське тріо в складі лідера-барабанщика Олександра Муренка, бас-гітариста Кості Іоненка показало музику третього учасника, клавішника Олексія Боголюбова. Звучали добре. Не уявляю, як вони витримали форс-мажорні випробування, коли прямо посеред номера кілька разів вимикалися звук і світло?

Прекрасний квінтет Олексія Пєтухова. Але як акомпаніатори чарівної американки Ченді Рулл одесити перевершили у майстерності більшість колег, представлених у Коктебелі. Дівчина дуже витончена, граційна, як пантера, і неперевершено ритмічна. Співає традиційні балади, блюзи, госпел. Голос розкішний, артистизм й інтелігентність - унікальні. Захоплююче!

Порадував добре режисований сет ризької групи Keksi. Лідер - вокаліст-клавішник Олександр «Муравей» Сирцов - прекрасно стилізував увесь вигляд і сценічну поведінку колективу під 50-ті роки минулого сторіччя. Музиканти грають добрий старий рок-н-рол, даруючи глядачам-слухачам величезну приємність найчистішим ладом четвірки відмінних духовиків, синхронними ритмічними рухами інструментів й «проходами» у такт музиці. А лідер своєю манерою співу й сценічним іміджем справжнього рок-піаніста - скаженими акордовими повторами, глісандо правою рукою по клавіатурі й навіть грою ногою - точно імітував рок-естетику того часу. Як ні парадоксально це виглядає, він навіть «по моді» того часу заскакував на кришку інструмента!