Підтримати
Юлія Олефір завжди писала щемливі вірші, а потім узяла й вигадала дитячу казку, в якій через метафори та казкові образи пояснила українським дітям віком 5+... про те, чому багато хто з них мусив опинитися в евакуації, стати свідком обстрілів і бачити руйнування у своїх містах. А ще розповіла про обов’язкову перемогу та майбутню відбудову. Дебютна книжка авторки сповнена віри в перемогу добра над злом і несе безліч важливих меседжів маленьким читачам.
Родина Юлії Олефір мешкала в Харкові, на Салтівці. Юля — мама двох хлопців. У перші дні повномасштабного вторгнення подружжя з синами виїхало на Полтавщину, до батька Юлі. Коли виїжджали з Харкова окружною дорогою, старший чотирирічний син побачив яскраві спалахи в небі через обстріли. «Тоді довелося збрехати малому, сказали, що то феєрверки», — згадує Юля.
У перші тижні війни ширилися різні чутки, й через ризик того, що росіяни можуть прорвати оборону та посунути на Запоріжжя й Кривий Ріг, подружжя приїхало до Львова, але там стався приліт неподалік квартири, в якій зупинилися. Тоді Юля з малюками вирушили до Литви. «То була складна дорога. Молодшому — рочок, старшому — чотири. Один блює, інший температурить», — згадує жінка. Втім, у Литві молода мама впевнилася: діти в безпеці. Друзі надали заміський будиночок безкоштовно.
Якось Юлі написала одна знайома з проханням придумати казку для дітей. Дівчина знала, що Юля гарно володіє словом, тому й звернулася. Казку замовив СЕО IT-компанії, в якій ця дівчина працювала. Він дуже хотів підтримати дітей своїх співробітників і розповісти їм у формі казки про події, що розгортаються в країні.
«Спочатку я навіть розгубилася, — згадує Юля, адже ніколи не писала нічого для дітей і фактично не мала навичок створення дитячих текстів. — Але потім і самій стало цікаво: як розповісти дітям віку моїх синів про російську агресію, як зрозуміло й акуратно пояснити ті страшні речі, які мусять переживати малюки? Як зробити це зрозумілою мовою та ще й так, аби ця розповідь була не травмуючою, а терапевтичною?»
І Юля прийняла цей виклик.
Герої, як мультик, самі зринули в голові — це були єноти. Народилися й імена — Морсик (адже одного сина звати Мирон) і Лютик (молодший ж бо народився в лютому). Юля написала коротеньку історію про єнотиків і відправила подрузі. Замовники з IT-компанії були в захваті. Вони навіть заплатили Юлії гонорар. Вона тоді подякувала й відклала цей нарис. Але якось увечері, вкладаючи дітей спати, прочитала історію старшому синові.
«Не маючи жодної книги українською, я почала читати цю історію старшому сину на ніч. Він був у захваті! І просив продовження. Тож я продовжила вигадувати нові й нові пригоди єнотиків, а син із нетерпінням чекав на наступну частину. Так і зібрався рукопис «Казковий ліс. Пригоди єнотів-бешкетників», — розповідає Юлія.
Отже, всі події книги розгортаються в казковому лісі. Дитинство братиків-єнотиків Морсика і Лютика сповнене шалених пригод і захопливих відкриттів. Розворушити бджолине гніздо, вирушити в мандрівку попри заборону батьків, розгадати, хто намалював веселку... Що може бути цікавіше? Але коли до Казкового лісу приходить біда, братики з мамою змушені покинути свій дім і вирушити в далеку подорож. Спекотний клімат, незвична їжа й незнайома мова стають для єнотів справжнім випробуванням.
Короткі оповідання пов’язані між собою й об’єднані подіями, які переживають герої. Час від часу єнотики отримують як досвід, так і важливі меседжі, спрямовані на формування правильних уявлень про світ і чесноти.
— От і добре, — сказав тато. — І пам’ятай: коли приходиш на чужу територію й руйнуєш чуже майно, то завжди будеш покараний, бо так робити не можна!
— Запам’ятаю, — присоромлено сказав єнотик.
Торкається авторка в казці й болючої теми втрати домівок.
— Тату, тату, — не зупинявся єнотик, — а як же бути з тими, хто втратив свій дім? Де їм жити?
— Морсику, ми обов’язково побудуємо їм нові оселі! Не хвилюйся! І запам’ятай: дім — це не просто дуб на галявині Казкового лісу. Дім — це там, де всі ті, кого ти любиш. Дім — це там, де твоє серце.
Й акцентує на тому, що добро завжди перемагає зло.
— Цю сосну ще називають вогняною, — сказав тато, — бо її шишки міцно-міцно закриті смолою. Щоб відкритися, їм потрібна дуже висока температура. Бачиш, як багато тут цих сосен? Усі вони виросли після страшної лісової пожежі. Наш ліс обов’язково стане ще кращим, ще зеленішим, просто треба почекати. Зовсім скоро ми висадимо безліч молодих дерев. Іноді погане стається навіть із хорошими тваринками, але головне, що добро завжди перемагає!
У фіналі казки — Перемога! Звістка про неї приходить у вигляді пролісків, які розквітли.
— Я помилився ще в дечому, тату. Пам’ятаєш, я казав, що наш ліс уже не казковий? Це не так! Наш ліс прекрасний, а я такий щасливий жити саме тут. І ти мав рацію, татку, після урагану в ньому стало ще гарніше, а наші жителі дружать ще міцніше і весь час допомагають одне одному!
А за вікном усе швидше кружляло листя, сповіщаючи жителів, що до відродженого Казкового лісу прийшла справжня золота осінь.
Утім, історія перевтілення рукопису Юлії в книжку не така безхмарна й легка. Вона не є професійною письменницею й не мала досвіду роботи з видавництвом, бо власні вірші видавала невеликими накладами самвидавом. Молода мама й гадки не мала, як працює видавнича галузь. Наївно сподіваючись на схвальні відгуки, відправила текст рукопису в кілька видавництв і отримала від деяких відмову в друку.
Проте продовжувала пошук і натрапила на молоде чернівецьке видавництво «Чорні вівці». Тут сказали, що рукопис непоганий, але потребує доопрацювання та й, мовляв, потрібного фінансування у видавництва на цю книгу наразі немає. Запропонували друкуватись самвидавом і озвучили вартість видання книги. Таких грошей у неї не було.
Юля вирішила попросити хоча б редакторську критику, адже розуміла, що текст іще дуже недосконалий. Так зав’язалося листування, а потім і дружба зі співзасновницею дитячого арт-видавництва «Чорні вівці» Христею Венгринюк. Христя уважно вивчила текст, історія їй дуже відгукнулась. А коли редакторка дізналася, за яких обставин була написана ця книжка, сказала: «Я не можу вас так відпустити. Скличу нараду видавництва, й ми подумаємо, що з тим робити».
Вирішили вдосконалити текст. Христя давала свої правки та зауваження, Юлія редагувала. Текст казки ставав чіткішим і логічнішим, вдалося підсвітити потрібні сенси.
Кілька консультацій із письменницької майстерності молода авторка взяла й в української письменниці Таіс Золотковської. В результаті рукописом пишалось усе видавництво і казка вийшла друком!
За просування та продаж своєї дебютної дитячої книги Юля взялась із неймовірним завзяттям. Тут став в нагоді її Instagram. Юля зробила щемливе відео розповідь про історію народження книги «Казковий ліс. Пригоди єнотів-бешкетників». Звісно, видавництво «Чорні вівці» розмістило наклад книги в усіх топових українських книгарнях, але придбати казку можна й через блог авторки.
Книжку з автографом авторки купують залюбки, адже це правдива, щемлива й обнадійлива історія про те, що переживає кожен український малюк. Вже розпродано майже 6 тисяч екземплярів «Пригод єнотів-бешкетників».
Юля ж отримала замовлення на продовження історії. І вже здала рукопис різдвяної історії — над нею працює ілюстраторка. Погоджено й третю частину пригод єнотиків. Навесні має вийти Юліна казка про гномів, які працюють у супермаркеті, а також книжечка для дівчаток-підліток.
Жінка жартує, що вже остаточно «визначилася», ким хоче бути після двох декретів. Із фармацевтки вона перекваліфікувалася на успішну дитячу письменницю, яка наразі створює шедеври в батьківському обійсті в Кременчуці, але мріє повернутися з родиною до своєї затишної оселі на харківській Салтівці. Її хлопці кажуть: «До відродженого Казкового лісу прийшла справжня золота осінь, і єнотики повернулися додому. А отже, й ми повернемось».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google