Картинки з виставки

З різних причин "найгучніша" всеукраїнська виставка цього року - "Велике і величне" у "Мистецькому Арсеналі". Майже тисячу творів українського мистецтва з колекції 35 музеїв України презентовано в рамках гала-імпрези. Втім, усім відомий скандал довкола роботи молодого художника Володимира Кузнєцова "Коліївщина. Страшний суд" (коли цей настінний живопис заялозили чорною фарбою), на жаль, трохи змістив акценти у ракурсах поглядів. З тисячі творів - на поверхні лишень на один (хоча й достойний). Цього тижня проект перетнув свій "екватор", і виставка триватиме включно до кінця вересня.

Як відомо, "Велике і величне" - це все-таки не лише виставка до певної дати. Це, вочевидь, і презентаційний проект перспектив розвитку "Мистецького Арсеналу" як однієї з найбільших арт-інституцій країни.

Серед фахівців немає одностайності у підходах саме до такої концепції, яку презентували куратори "Арсеналу" на прикладі "Великого і Величного". З цього приводу лунають різні зауваження та побажання. Не всі сприймають саме таку "історико-просторову" арт-проекцію українського мистецтва в цих стінах. А проте є й прибічники. Серед них не тільки мистецтвознавці, а й відвідувачі. Вони лишають у книзі відгуків слова захоплення та позитивні емоції від ознайомлення з шедеврами українського мистецтва.

А захопитися також є чим. Адже експозиція охоплює історичний період тривалістю понад 15 тисячоліть. Куратори саме й акцентують на цьому увагу: "Від доби палеоліту, Трипілля, античних міст північного Причорномор'я, крізь давньоруське барокове класицистичне мистецтво до сецесії модернізму та постмодернізму".

Спеціально для читачів DT.UA ми вирішили провести таку собі екскурсію залами "Арсеналу", вибравши всього сім унікальних шедеврів, доля яких могла б лягти в основу сюжету не одного роману. Отже…

"Скіфське золото". Ця представлена колекція походить із Рижанівського кургану, що розташований за шість кілометрів на південь від села Рижанівка Звенигородського району. Ще 1884 р. польські спеціалісти вперше почали досліджувати старовинний курган. Серед них - Юліан Талько-Гринцевич, антрополог, професор Ягеллонського університету у Кракові. Головне поховання кургану відкрили й дослідили лише через сто років. Це зробила Українсько-польська експедиція, якою керували С.Скорий та Я.Хохоровський. На виставці презентовано головний убір і накидку IV ст. до н.е. (грецького походження). Реліквії були ніби "законсервовані" шаром глини і добре збереглися. Археологи змогли побачити навіть орнамент на тканині - у вигляді трикутників. Такі - добре збережені - знахідки органіки досі траплялися лише на Алтаї, у зоні вічної мерзлоти. Головний убір і одяг, звісно, зотліли, але всі прикраси лишились на місцях, ніби "увічнивши" клаптики тканини. Експонати, представлені на виставці, передбачають розташування елементів саме в тому вигляді, в якому вони були "свого часу". Тобто передбачається повна історична достовірність. Археологи навіть не ризикують визначати вартість таких знахідок. У наукових описах вони навіть не використовують поняття "золото", а вживають загальне означення - "жовтий метал". Колекція зберігається в Інституті археології НАНУ.

Творчість художника Федуско із Самбора. Ілюстратор Пересопницького Євангелія, на якому присягають українські президенти. Один з найвизначніших церковних художників Галичини другої половини XVI ст. Деякі ікони цього майстра ставали чудотворними. Наприклад, його образ "Благовіщення" з Іваничів - це широко відома й шанована чудотворна ікона, яка стала об'єктом паломництва ще у XIX ст. Навіть російський імператор Микола ІІ замовляв копію цього образу для свого хворого сина. Для дрогобицьких церков художник Федуско створив низку ікон, серед яких храмова ікона "Трійця старозавітна" з дерев'яної церкви Трійці в Дрогобичі.

Художник Петро Холодний. Він народився у Переяславі 1876 р. По материнській лінії походив із роду художників-іконописців. Був активним учасником політичного життя початку
ХХ ст. Працював заступником міністра освіти в УНР та міністром освіти у часи Директорії. Брав участь у розробці національної освітньої реформи. Поряд із політикою - його творчість. А саме імпресіоністичні полотна. Після падіння Директорії в 1920 р. і остаточної перемоги більшовиків у Києві політична стежка привела Холодного до Львова. Там розпочався надзвичайно цікавий період його творчої діяльності. Окремим новаторським шедевром майстра можна вважати іконостас каплиці Святого Духа при Львівській духовній семінарії. Ініціатором розширення семінарії та будівництва цієї каплиці були Андрей Шептицький і Йосип Сліпий. Критики відзначають, що Петро Холодний у своїй роботі трансформував стилістичні риси візантійської іконописної традиції - у дусі мистецтва модерну. Його "неовізантизм" - як приклад пошуку національного стилю. Під час Другої світової війни каплицю було зруйновано. Але іконостас уцілів. І нині зберігається в колекції Львівського музею імені А.Шептицького.

Микола Пимоненко "Портрет дівчини-українки". Робота датована 1896 р. Сумський обласний художній музей придбав цю картину у харківської колекціонери Е.Захар'ян 1974 р. На портреті - Марія Нестеренко. Достеменно невідомо, хто вона така. Хоча окремі дослідники і вважають, що героїнею могла стати одна з актрис українського театру Корифеїв, який колись гастролював у Харкові. Деякі захоплені ентузіасти нагороджують цю картину статусом "української Мони Лізи", беручи до уваги схожість композиційного рішення, таємничу усмішку дівчини. Картина відзначається досконалою живописною технікою одного з найкращих українських митців, який викладав у Київському політехнічному інституті, був одним із засновників Київського художнього училища, брав участь у розписі Володимирського собору в Києві.

Михайло Жук. "Біле і чорне". Це робота з колекції заслуженого працівника культури України Тараса Максим'юка (Одеса). Твору саме виповнюється сто років. Картину було виконано змішаною технікою на семи окремих аркушах грубого паперу. Митець використав гуаш, пастель та акварель. У центральній частині панно - юнак із чорними крильми, що грає на сопілці, а також білява дівчина з білими крильми. Вони ніби проходять повз "вікно" у буянні квітів. Кажуть, "моделлю" для "чорного янгола" став один із учнів Михайла Жука - тоді ще молодий Павло Тичина! А от дівчина - "білий янгол" - Поліна Коновал, у яку був закоханий юний поет. Цікава деталь: квіти на панно Жука деякі дослідники асоціюють із садом Михайла Коцюбинського, де часто бували і Жук, і Тичина. Панно не допомогло поєднатись янголам. Тичина і Коновал так і не знайшли спільного щастя. Вже маючи власні сім'ї, вони іноді зустрічались у Харкові, де Поліна просила відомого поета врятувати свого брата від арешту.

Роботи К.Малевича і В.Кандинського. Цікаво, що окремі роботи геніальних митців, які представлені на виставці, зберігаються в сільському музеї. Тобто у Пархомівському історико-художньому музеї Краснокутського району Харківської області. Ще в 1955 р. його заснував учитель історії Панас Луньов. Спочатку це був суто шкільний музей. Потім його підтримували харківські художники. Увагу йому приділяли також Володимир Фаворський, Євген Вучетич, Іван Їжакевич. Уявіть собі, що Пархомівський музей єднає багатолітня творча дружба з усесвітньо відомою Дрезденською картинною галереєю. Лише у 1986-му пархомівці отримали статус державного культурно-освітнього закладу, ставши автономним відділенням Харківського художнього музею. Цьому музеєві належать унікальні зібрання станкового живопису і графіки України та Росії XVIII-XXст. Є в його залах роботи Рєпіна, Васильківського, Айвазовського, Врубеля, Шишкіна, Брюллова, Тараса Шевченка, Левітана, а також - Василя Кандинського та Казимира Малевича. Ось у яке село потрібно "протягти" швидкісну комфортабельну електричку…

Іван Труш. "Портрет Катерини Грушевської". Цей невеликий ліричний портрет доньки видатного українського історика та політичного діяча створений одним із найбільш значимих представників українського імпресіонізму. Колись за цю роботу було заплачено 100 злотих ринських (тоді як за портрети Лисенка чи Нечуя-Левицького Труш брав лише по 80). Картину ще також називають "українською інфантою". Сам художник був настільки зачарований своєю маленькою натурницею, що інколи навіть жалкував, що ніколи не зможе одружитися з нею, адже в 15 разів за неї старший. Героїня картини - Катерина - в майбутньому етносоціолог, фольклорист, етнограф, перекладач. Єдина й любима донька Михайла та Марії Грушевських. Тяжка хвороба (сухоти) не давала змоги дівчині відвідувати офіційну школу… Основну турботу про її початкове навчання взяла на себе мати. Катерина Михайлівна прожила всього 43 роки. Але її портрет пензля Івана Труша лишає її живою у вічності…

…І це тільки окремі вибрані сюжети з експозиції "Великого і величного", яка презентує найкращі зразки національного мистецтва.