ДО НАС ПРИЇХАВ ПАРФЕНОН!?

Від такої фрази може перехопити подих, вона може шокувати кожну культурну людину. Поспішимо внести ясність щодо правд і напівправд.

У рамках заходів одеської філії Грецького фонду культури в Українському домі експонувалася унікальна копія західного фриза Парфенона. Унікальність її — у максимальній ідентичності оригіналу, що зберігається в Британському музеї Лондона, а також у тому, що вона — єдина прописана в Музеї афінського Акрополя, але, наче вічний мандрівник, постійно колесує світом.

Двадцять днів Київ мав змогу милуватися чарівливою красою античного пам’ятника. І відразу стало ясно, що реклама в нас працює від протилежного: про диво привезеного до Києва фриза інформація просочувалася, переважно, як у доісторичні часи — із вуст у вуста. Але не будемо акцентувати на цьому увагу, а звернемося безпосередньо до самого об’єкту.

Трішки історії. Базуючись на декреті, прийнятому за пропозицією Перикла в 450—449 рр. до н.е. і який дозволяє черпати із союзної скарбниці кошти для відновлення храмів, зруйнованих під час греко-перської війни, було розпочато великомасштабні роботи з реконструкції святилищ Акрополя.

Перикл стежив за всім: обговорював архітектурні плани, брав участь у виборі матеріалу, спостерігав за перебігом робіт, перевіряв видатки. 450 року до н.е. головним керівником робіт на Акрополі було призначено Фідія, сорокадворічного скульптора, уже добре відомого всій Греції своїми численними роботами.

В афінському Акрополі, і передусім у Парфеноні, було втілено у зримих образах принцип культури афінської демократії, сформульований Периклом: «Ми любимо мудрість без зніженості та красу без примхливості».

«Краса Парфенона, — писав Андре Боннар, — це «краса простоти». Але ця простота, як і простота будь-якого великого твору мистецтва, є кінцевим результатом надзвичайної складності, що не вловлюється нашим першим сприйняттям». Далі: «І все-таки матеріальна досконалість храму полонила б тільки наш розум, якби пошуки його могли цілком увінчатися успіхом, як полонило б нас вишукане розв’язання теореми. Але Парфенон подобається нам не так, точніше, не тільки так. Він задовольняє, він продовжує наше органічне життя, нашу органічну радість. Він зворушує нас, наче він не абсолют, а жива істота. Він є порядком, але порядком настільки ж рухливим, як порядок царств і видів».

Справді, диво Афін і донині викликає захват у туристів своєю домірністю людині й загальній гармонії, один із небагатьох творів світової культури, насолоджуючись яким складали гімни Акрополю, Парфенону, Фідію.

Однак повернімося безпосередньо до фрагмента фриза, привезеного в Київ. Його висота 1 м, довжина 21,5 м. Але вже давно сказано: «У грецького храму немає розмірів, у нього є пропорції». І ще: «Будь він малий чи великий, про розміри його ніколи не думаєш».

На третій рік кожної Олімпіади, приблизно наприкінці липня за нашим календарем, після гімнастичних і музичних змагань починався урочистий хід на Акрополь. До цього дня дівчата готували тканину для найдавнішої статуї Афін. Тканину закріплювали на щоглі корабля, який несли на руках. За кораблем йшли жерці, правителі міст, знатні афіняни, посли. Вулицями рухалися колісниці, скакали вершники. Свято Великих Панафіней і стало головною темою фриза. Це перший випадок, коли на фризі храму було зображено не тільки богів або героїв, а й простих громадян. Але так захотіли обоє — Перикл і Фідій!

Як пише В.Полєвой: «Усе це — зображення прекрасних богорівних героїв, ... і усе це — варіації одних і тих самих типів, наче випущених з одного інкубатора, пристосованого для створення прекрасних близнюків». Але «інкубатор прекрасних близнюків» це більше ніж метафора, оскільки генієм Фідія створено надскладну систему ритмічних побудов, що дають дивовижну імпровізаційну легкість зображеної процесії, над розгадками якої билося багато вчених. Ми дозволимо собі навести декілька цитат.

«У кожній групі положення ніг коней, що скачуть, — інше, посадка вершників, їхні жести — теж. Щоразу дається новий варіант головного пластичного мотиву, — а яке розмаїття і яка музичність у зближеннях, роз’єднаннях, торканнях фігур, що рухаються!» (Н.Дмитрієва).

«Крім зміни темпу руху, Фідій застосовує прийом зміни частоти розташування фігур на фризі... При цьому ритм зміни розрідження і згущення фігур не збігається з ритмом прискорення й уповільнення руху» (Ю.Колпинський).

«Процесія йде справа—наліво. Примітно, що за залишками фігур на західних метопах можна говорити про загальний рух на них, навпаки, зліва—направо. Таким чином, дії на фризі й метопах наче взаємно погашалися. Така рівновага відповідала торцевому боку храму» (Г.Соколов).

На думку А.Гільдебрандта, німецького скульптора й теоретика кінця ХІХ— початку ХХ століття, фігури та предмети фриза, наче стиснуті між двома паралельно поставленими скляними стінами. Він пише: «Не основна площина рельєфу (тобто не його тло) повинна діяти як головна, але передня площина, на якій розташовано висоти фігур».

Існує безліч логічних пояснень притягальної сили Парфенона та його скульптур, де подібно до богів Олімпу, піднісся Фідій.

Та попри авторитет, талант головного творця Акрополя, його доля цілком відповідає суспільним ідеалам і недолікам епохи, і, можливо, в чомусь показова для нас, що так прагнуть пристосувати до свого способу життя «нерозумне дитя» на ім’я Демократія.

Ось що пише Плутарх: «Оскільки він був дуже авторитетним другом Перикла, у нього було багато особистих ворогів і заздрісників. Вони вмовили одного з помічників Фідія, Менона, вчинити донос на Фідія та обвинуватити його в злодійстві. Над Фідієм тяжіла заздрість до слави його творів... При розгляді його справи в Народних зборах доказів у злодійстві не виявилося. Але Фідія відправили у в’язницю, де він помер від хвороби».

Акрополь як святиню, як історичний центр протягом наступних століть намагалися зберегти, хоча в його історії були й досить похмурі часи.

Римський імператор Адріан у II ст. н.е. між храмом Зевса Олімпійського, розташованого біля підніжжя Акрополя, і самим Акрополем поставив арку, умовно розділивши місто на дві частини. На боці арки, зверненої до Акрополя, зберігся напис: «Це місто Тезея» — стародавнє місто. З іншого боку: «Це місто Адріана» — римське місто. Ця коректність — повчальна.

На сьогоднішній день одна з головних проблем Акрополя — його реставрація та збереження. Починаючи з 70-х років ХХ століття, під егідою ЮНЕСКО було розроблено комплексну програму його «життєзабезпечення», де однією зі складових було створення копій з уцілілих оригіналів із використанням новітніх технічних досягнень.

Слід відзначити, що на території Акрополя збережено «живий грунт», а це дозволяє продовжувати археологічні роботи. Тут нікому й на думку не спало б, що на догоду туристам і сумнівній естетиці можна залити його метровим шаром бетону, а потім акуратно вимостити плиткою. В Афінах заборонено будівництво високих будинків, які могли б затулити Акрополь. І тут доречно згадати про рідний і багатостраждальний Київ.

Хочеться вірити, що ми колись зведемо голову і (о диво!) побачимо, що є цивілізовані засоби збереження національних та світових культурних цінностей.