Зимова черешня

Так сталося, що вокзал у творчій долі київських акторів Ірини Калашникової та Сергія Мельника став важливим відправним пунктом. Утім, він частенько миготів за вікном і в їхньому реальному житті. Довелося попоїздити акторам: працювали в Одесі, Кривому Розі, Вологді, колесили гастрольними маршрутами, звикли. Може, тому затишно почуваються під стукіт коліс у спектаклі «У Барабанному провулку», що став подією в київському театральному просторі і вже кілька років успішно йде на сцені майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». Вокзальна історія, так визначений жанр спектаклю, сюжетно сплетеного із сердечних ниток поезії Булата Окуджави. У зустрічі Чоловіка й Жінки на тлі мерехтливих вогнів символічного потяга Життя відчувається присмак Долі.

І знову застукотіли вагонні колеса в репертуарі акторів. У прем’єрі іншого київського театру — «Актор». Спектакль «Смак черешні» польського драматурга Агнешки Осецької поставив художній керівник театру, народний артист України Валентин Шестопалов. З початку створення театру «Актор», ось уже понад 15 років, В.Шестопалов послідовний у своїй творчій декларації: головна дійова особа будь-якого спектаклю — актор. Тут глядачам через «збільшувальне скло» сцени пропонують побачити саме актора. Тому інколи доводиться миритися з огріхами акторської режисури. Та Шестопалов-актор відчуває спектакль на рівні інтуїції точніше, ніж Шестопалов-режисер, тому й не боїться покладатися на акторів. Для цієї п’єси він правильно оцінив творчі можливості зіграного акторського дуету Калашникова—Мельник, у якому актори розуміють одне одного з напівпогляду, який існує ніби продовження одного внутрішнього світу іншим.

П’єса «Смак черешні» — камерна, дуже жіноча. Звичайно, про кохання... На сцені — вагонне купе, за вікном вогні, які поспішають вдалечінь і пропливають мимо. Він уже розмістився в купе, Вона входить. Лише наприкінці спектаклю глядач зрозуміє промовистість погляду, яким вони обмінялися при зустрічі. Згадайте, як багатьох підкуповує довірлива обстановка купе, як тут добре розповідати про свою долю зовсім незнайомим людям. Таку саму розмову розпочинають Вона та Він. Життєві ситуації в них схожі: розлучилися, рана ця в обох ще настільки свіжа, що вони не позбулися туги.

Засмучені, але несподівано натхнені, попутники вирішують розіграти свої сімейні історії одне з одним. І як багато дізнається про них глядач. У цих історіях загалом немає нічого особливого — зради, непорозуміння, взаємні обвинувачення, незадоволеність, — скільком сімейним парам не вдається оминути цих рифів. Але, як у будь-якому художньому творі, тут наявний момент узагальнення. Виписаний несміливо, невпевненою рукою, та все-таки рецепт. Герої ще не зовсім розібралися в собі, однак ніби пропонують свій приклад як щеплення від нещасливого кохання.

Драматургічний матеріал дає акторам можливість багатьох перевтілень. Вони створюють колоритні образи персонажів, які виникають у ході розіграних ними сімейних чвар. У цих яскравих сценках — полігон для імпровізаційної гри, роздолля для демонстрації акторських пристосувань, зовнішніх знахідок у зображенні різноманітних характерів. І.Калашникова та С.Мельник — ніби сполучені посудини, відчувають найменші нюанси настрою партнера. Вони вміло плетуть мереживо стосунків, їхній діалог — захопливе видовище, витончений за акторською думкою.

Атмосфера спектаклю, попри пульсуючу зміну настроїв цих життєвих колізій, у яких її персонажі беруть на себе роль провидіння й намагаються спрямувати свій «сімейний вагон» іншими рейками, дивовижно світла й романтична. Акордом, що допомагає правильно настроїти серце, звучать пісні незабутнього Булата Окуджави. Він переклав вірші А.Осецької, і вони виявилися дивовижно співзвучні його манері, духу цієї історії й гранично органічні у виконанні Калашникової та Мельника, які тонко відчувають поезію Окуджави. «Нам время подарило большие обещанья, От них у нас, Агнешка, кружится голова»…

Детективна інтрига вирішується несподівано. У купе зустрілися не незнайомці, а колишні чоловік і дружина, які намагаються налаштувати свій «семейный календарь на теплое время года», які намагаються викликати в собі спогади про той солодкий смак черешні, що пробуджує колишні надії. Вони розуміють: лише пам’ять про цей смак, такий справжній і не менш символічний, може допомогти впоратися з усіма життєвими бідами. А може, це й не колишнє подружжя, а майбутнє? Попутники хочуть спрогнозувати своє спільне життя і програти його, щоб бути готовими до всього? Спектакль залишає рядок із кількома крапками. Загалом, черешня вийшла фруктом морозостійким і цілорічним. І любов така сама. Намагатимемося завжди зберігати в собі її соковитий черешневий смак.