ЗІБРАННЯ РОЗУМНИКІВ І РОЗУМНИЦЬ ПІД ОДНІЄЮ ОБКЛАДИНКОЮ

Два роки підряд інтелектуальна столична еліта веде хрестовий похід із допомогою фестивалю-майстерні виняткового кіно «Українські альтернативи» проти безпросвітності, безініціативності, безідейності, безпомічності et сetera... у національній кінокультурі.

За ці роки два фестивалі, публічні дискусії «круглих столів» (на теми, що узагальнюють кіно-культурологічний процес: «Історія і гра», «Містерії плоті: перспективи вітчизняного кіно «про це», «Аутсайдери як (не)можливі герої українського фільму», «Вітчизняний кіноекран: між кумедним і жахливим»), заснування професійно-громадського об’єднання «Бюро української кіножурналістики» (БУК) нагромадили неоціненний аналітичний архів із скрупульозних записів усіх обговорень, газетних матеріалів, анкетування тощо.

Ініціювавши цей «похід колективного інтелекту» на істину про вітчизняний кінопроцес, критик і кінознавець Олександр Рутковський не заспокоївся на досягнутому, а вирішив залишити во благо нащадків книжкове слово — хроніки згаданих вище громадських обговорень «Українське кіно: ідентифікація в часі». Саме так називається книжка, презентація якої відбулася напередодні Великодня зі світлою думкою про відродження (воскресіння) бурхливого життя національного кінематографу.

Відразу зроблю застереження: це наукове видання адресоване не лише професійним діячам кіно, культурологам, студентам або аспірантам творчих вузів, тобто, у розумінні обивателя, — «книжковим хробакам». Навіть не заглиблюючись у 194-сторінкове видання, можна сміливо сказати: перед нами справжній бестселер, скроєний, як кожен хіт, із усіх жанрів. Тут і комедія, і трагедія, і драма, і мелодрама, і мильна опера, й агітка, і навіть утопія у вигляді опублікованих державних документів і законів про кіно та кіновиробництво.

В орбіті книжки обертаються понад 100 персоналій, котрі так чи інакше розмірковують, аналізують, сперечаються, благають, засуджують, констатують сучасний стан українського кінематографу з усіма його надуманими чи справжніми проблемами. Олександру Рутковському вдалося створити дивовижно точну картину бачення теоретиками і практиками українського кінематографу з акцентуванням на проблемі його самовизначення в національному історико-часовому вимірі.

Отож багато сторінок у книжці присвячено жанру історичного фільму («Історія і гра», «Наприклад, «Чингісхан», «Феномен «Мазепи»). Але не забуті й проблеми молодого кіно («Молодість-2001: погляд із середини та ззовні», «Нова кіношкола: підсумки-2002»). Усі ці теми обговорюються кінознавцями, музикознавцями, театрознавцями, журналістами, кінорежисерами, кінооператорами, педагогами, літераторами, філософами, політологами, етнологами, істориками, фольклористами, чиновниками й, нарешті, священнослужителями та студентами. Цікаво порівнювати думки від культурологів Сергія Кримського й Вадима Скуратівського, письменниці Оксани Забужко, політолога Володимира Малинковича, філософа Сергія Пролєєва тощо з дуже часто слушними висловлюваннями студентів: майбутніх режисерів, операторів, кінознавців. Причому обговорення позбавлені будь-яких ієрархічних умовностей (безумовно, у цьому заслуга й керівників проекту «Українські альтернативи» — Сергія Пролєєва й Олександра Рутковського): професура та студентство, держслужбовець та простий глядач, відомий діяч культури і пересічний її споживач. Зате відчувається, хто висловлювався відверто, а хто — керуючись клановими інтересами, хто з позицій суто смакових, а хто — спираючись на досвід і компетентність у тому чи іншому питанні.

Треба сказати, що, можливо, не ставлячи перед собою таку мету, але завдяки книжці вдалося створити досить-таки цікавий збірний портрет української інтелектуальної еліти, ментальність, культура, психологія, освіченість і освіта, смак і порядність, чесність і заангажованість, міфотворчість і декларативність якої безпосередньо пов’язані з удачами, а більшою мірою — з невдачами того ж таки українського кінематографу.

Але, так чи інакше, майбутні історики кіно одержали надійне фактичне джерело з усією його поліфонічністю й поліфункціональністю. Крім самих хронік і державних документів, книжка має докладний іменний покажчик учасників обговорень, результати опитувань кінокритиків на предмет кращих фільмів кіно- й відеорепертуару 2002 року, покажчик фільмів, дайджест преси, а також показові списки фільмів, завершених виробництвом на держзамовлення за 2001—2002 рр., і фільмів, котрі здобули міжнародні нагороди протягом 2001—2002 рр.

Другий том називатиметься «Українське кіно»: євроформат». Тоді ми точно зрозуміємо, що робити, бути чи не бути, хто винен і камо грядеші...