Земля боспорських міфів

У найбільш східній точці Керченського півострова — місті Керч от уже вшосте проводять міжнародний фестиваль античного мистецтва «Боспорські агони». Задуманий колись ентузіастами фонду «Боспор» на чолі з головою постійної комісії ВР АРК з культури, справ молоді та спорту Т.Умрихіною, які поставили перед собою мету привернути увагу до історії, до давніх цивілізацій цього краю, у перший рік свого існування фестиваль був присвячений виключно античній драматургії в сучасних театральних інтерпретаціях. Та згодом організатори й натхненники фестивалю відчули необхідність розширення поля культурних досліджень. Поступово «Боспорські агони» «обростали» новими сторінками. Взагалі, відчутне прагнення наблизитися до моделі античних боспорських агонів, змагань у різноманітних галузях мистецтва, спорту, громадського життя. Подібне різноманіття дозволяє скласти якийсь цілісний комплекс культури та задіяти велику кількість учасників, які демонструють свою майстерність.

Тиждень «Боспорських агонів» перетворює Керч на барвистий центр античності. Біля підніжжя давніх Митридатських сходів, де розташований склеп покровительки міста богині Деметри, звичайною справою стає зустріч з античними богами, гладіаторами, сатирами, громадянами в білосніжних туніках, героями міфів, самим Золотим грифоном, символом Керчі. Традиційними стали науково-практична конференція «Античність і драматургія», майстер-класи відомих акторів, які беруть участь у роботі журі, презентації нових видань. Нинішнього року було представлено книжку «Казки і легенди Боспора Кіммерійського».

Як гості фестивалю були присутні народний артист Росії О.Філіппенко, який брав участь у нагородженні переможців літературного конкурсу і подарував керчанам свою літературно-музичну композицію «Від Зощенка до Акуніна»; колектив Кримського російського драмтеатру ім.М.Горького, який показав спектакль «Майстер і Маргарита», солісти московських музичних театрів М.Андрєєва «Гелікон-опера» і Д.Трапезников «Нова опера», піаніст А.Співак.

І все-таки професіональний театральний конкурс — основна подія фестивалю, що приваблює глядачів, які не мають у місті власного театру. Завдання, що ставили перед собою театральні колективи, які запропонували на конкурс власні інтерпретації античної драматургії, схожі. У них представлений сьогоднішній погляд на античні сюжети.

У членів журі на чолі з народною артисткою України Л.Кадировою особливих розбіжностей не виникало, лідери та аутсайдери легко визначалися. Два театри — Московський на Перовській, що показав спектакль «Святополк окаянний» В.Романова, і Львівський «І люди, і ляльки» зі спектаклем «Піоновий ліхтар» С.Енте — не дотримувалися суворо античної тематики. У моноспектаклі «Піоновий ліхтар» актор розіграв багатофігурну давню японську легенду про кохання, а москвичі показали античність, можна сказати, староруського зразка. Пластичний і музично-шумовий ряд медитативно втягували глядачів у незатишний простір поклоніння поганським божествам.

Австрійський «THEATERmeRZ» представив «Медею» Еврипіда гранично сучасною історією. Режисер В.Бернхардт і сценограф І.Лещенко створюють на відкритому просторі сцени на кшталт Колхіди з маленьким басейником — Чорним морем посередині. Декорації — натягнуті поліетиленові полотна. Вони прозорі й одночасно створюють стіни дому. У сучасних костюмах, із модними валізами, Медея (С.Єгорова) і Ясон (В.Бернхардт) розпочинають спільне життя. Сімейна ідилія голосно фіксується клацанням невидимого фотоапарата. Ультрасучасною знахідкою можна вважати момент народження дітей Медеї. Вона надуває блакитні повітряні кульки, і от уже щасливі батьки бережно заколисують кульки в себе на руках. Ці кульки-діти стають іграшками в руках дорослих палких батьків. На них чекає трагічна доля. Момент смерті, визначений від самого початку, для дітей наступить миттєво, вони «луснуть» від руки Медеї. Психологічний надрив, спроба в діалозі досліджувати процес переходу любові в ненависть, витоки зради — на цьому грунті розвиваються події античної трагедії, що не перериваються і знаходять своє продовження в часі. Цікаві виразні образи, своєрідна подача адаптованого тексту, взаємне тяжіння й відштовхування, що емоційно виконується акторами, приводять у баланс те, що, здавалося б, не стикується — античний зміст трагедії та її сучасний виклад. Спектакль був відзначений дипломом за кращу жіночу роль.

Краща чоловіча роль знайшла свого героя в спектаклі «Роман про лисицю і виноград» Г.Фігейредо муніципального театру «Парафраза» російського міста Глазов. Ним став виконавець ролі Ксанфа П.Філіппов, який продемонстрував багату палітру акторських можливостей: зіграв роль немудрого філософа, який посперечався, що вип’є море.

Кримський український музичний театр привіз на фестиваль мюзикл «Лисистрата» за комедією Аристофана. Вочевидь, актуальність національної проблеми в кримському регіоні настільки гостра, що навіть в українському театрі спектаклі грають російською мовою. У чомусь навіть трагічна ситуація боротьби жінок на чолі з Лисистратою, які вирішили позбавити своїх чоловіків подружніх насолод, описана старогрецьким «батьком комедії», у спектаклі Кримського театру перетворюється на відвертий балаган, низькопробне вар’єте. Про зрозуміле режисерське рішення говорити не доводиться. Спектакль вибудовується як естрадний концерт із піснями, підтанцівками, така собі літературно-музична композиція, що повністю виключила закони драматичної дії. П’єса Л.Філатова буяє відвертими непристойностями, які без смаку і вульгарно озвучують актори в стилі естетики 50-х років. На сцені стоїть лемент, перебільшені емоції, мізансцени не винахідливі, «містком» у сучасність стає присутність серед жінок двох переодягнених «голубих» із відповідними кривляннями.

Лідером і переможцем творчого змагання став спектакль за п’єсою Софокла «Едіп» Одеського українського муздрамтеатру ім.В.Василька в постановці київського режисера Д.Богомазова. Спектакль отримав нагороди за «Сучасне прочитання античної теми» і «За кращу режисуру». Грандіозну картину світу розгортає Д.Богомазов, інтерпретуючи старогрецьку трагедію. Сценічний «світ» представлений своєрідним садом ожилих старогрецьких скульптур. «Едіп», придуманий Д.Богомазовим і творчою групою (художник А.Друганов, музика — А.Кохановський, А.Курій, хореографія Л.Венедиктова), — суцільна метафора. Вражає глибина потрясіння, спроможна, завдяки винайденому художньому коду цієї історії, привести глядача до емоційного катарсису. Форма тут потужно підтримана змістом. Досліджуваний звичайно в софокловій трагедії «едипів комплекс» для Богомазова не предмет уваги, він створює конструкцію образу людини при владі, даної йому згори (читай, захопленої, отриманої незаслужено). В «Едипі» відсутні крайнощі побутового чи символістського трактування, знайдений ідеальний варіант прочитання давнього тексту з урахуванням поліфонії звучання того, що відбувається, і багатомірністю усвідомлення величі епічної.

Радувало, що й самодіяльні театральні колективи прагнуть не відставати від професіоналів. Цінним вбачається бажання молодих любителів звертатися до високої драматургії, пробувати свої сили на зразках античного мистецтва. Приз переможця серед любителів отримав керченський студентський театр КМТІ «Отражение» за спектакль «Земля богів» за мотивами творів Гомера.

Парад муз на Боспорі завершився. Тут особливо гостро відчувається, що талант — нагорода богів. Радісно було б античним драматургам, якби вони довідалися, що їхні твори не лежать просто на полицях бібліотек, а хвилюють уми нащадків. Колись давно вони написали про себе, свої переживання, а люди продовжують йти життєвими маршрутами, прокладеними для них далекоглядними предками.