ЗДРАСТУЙ, СПРАВЖНЯ ЗБРОЄ!

Руси росту високого і стрункі, як пальма; у кожного топір, великий ніж і меч; вони ніколи не ходять без зброї...

Ібн-Фодлан,
арабський історик середньовіччя

Він завжди був обережним, боявся за свої творіння. І тоді, коли пізнавав ази зброярства на заводах Іжевська у повоєнні роки, і після повернення в Україну. Час був такий. Але нарешті колекція народного майстра з Севєродонецька Луганської області Григорія Купченка знайшла свого вдячного глядача й шанувальника у залах Львівського історичного музею як перша ластівка, що сповістила про святкування 800-літнього ювілею князя Данила Галицького.

— Закоханість пана Григорія в історичні пам’ятки з металу протягом десятиліть копіткої праці вилилась у ряд виразних за змістом асоціативних композицій, — розповідає Ростислав Шмагало, декан факультету історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв. — Це композиції з кам’яного, мідного, бронзового, залізного віків — «Спартак», «Київська Русь», «Запорізька Січ»... Побутує ще й сьогодні думка, що народне мистецтво існує на рівні декоратизму і ужитковості. Купченко ж приклад того, як звичайний аматор може висловити своє філософське бачення світу. Відвідувачі побачать понад 50 робіт. Козацьку тематику (його ж бо батьки походили з козацького роду та й археологічний метал визбирував на могилах славетних воїнів) продовжують карбовані латунні барельєфи у кованих картушах портретів гетьманів, герба українського козацького війська Запорізької Січі. Українську тему увінчують оригінальні за виконанням, позначені відтінком театральності атрибути української монархії «Посвята королю Данилу»: королівські мечі, прапор, булава, клейноди у вигляді корони та скіпетра.

До речі, саме завдяки факультетові ЛАМ й випала нагода (буває ж таке, що захід і схід так гарно порозумілися) привезти до Львова за власні кошти унікальну колекцію. А вже домовитися з безоплатним приміщенням для експозиції і питань не було! Директор музею Богдан Чайковський готовий завжди відчинити двері справжньому мистецтву.

Цікаву думку після огляду виставки висловив член Спілки художників України, майстер по металу Василь Качмар. Він один із ініціаторів реконструкції козацької чайки, котра вже кілька разів обійшла морем Європу, відливає дзвони, гармати, здатний відтворити дамаську сталь, зробити кольчугу, меч, які повністю відповідають певній історичній добі. Так ось...

— Багато відвідувачів зауважували, що, скажімо, топірці Купченка програмно антифункціональні, хоча зберігають логіку, могутню внутрішню і зовнішню динаміку первісної форми. Тобто, ці та інші металеві вироби існують як прикраси, а не зброя. Що ж, не забуваймо, коли саме пан Григорій започатковував свій доробок. Крок вліво, крок вправо і... Якщо з обох сторін заточений ножичок вже вважався холодною зброєю і «підпадав» під кримінал (цікаво, що ледве не метрові кухонні ножі, були всього-навсього домашнім скарбом — М.П.), то хіба мав змогу щось протиставити цьому майстер. Десь я вичитав, що алебарду також не можна було мати вдома, бо, мовляв, з нею неважко пограбувати банк.

Це табу на «гостроту» і розміри абсолютно не перешкодили Купченку відкрити у творах нові композиційні ходи, посилюючи виразність втілених образів і тем. Тут призначення предмета — бути перш за все відповідником образів та філософських асоціацій. Та й, врешті, згадаймо: зброя в руках наших предків була насамперед носієм ієрархїї, відзнаки, влади, честі, шляхетних чоловічих рис тієї чи іншої епохи. І лише опісля — саме зброєю.

Шкода, та майстер не завітав до Львова. Роки беруть своє, 74 за плечима. На жаль, і учнів-послідовників він не має, та й наразі не може мати. Переглянуть у місті Лева експозицію на честь 800-річного ювілею Данила Галицького, а далі? Знову доведеться шукати меценатів, щоб чимбільше людей змогли ознайомитися з доробком Григорія Купченка. А можливо, багато хто зумів би побачити у суровому металі красу і натхнення, створити власними руками щось подібне на твори майстра. Адже його девізом залишається відомий вислів: «Я зробив, що зміг. Хто може, нехай зробить краще».