ЮВІЛЯРИ ПІШЛИ НА КАНІКУЛИ... РАЗОМ З ДІТЬМИ

У березні далекого 1920 року у тодішній столиці України Харкові було започатковано театр, який не мав аналогів у світовій сценічній практиці: театр для наймолодших глядачів. До речі, всі суперечки щодо того, котрий із театрів уперше вийшов «на люди», розвіяла керівник літературно-драматичної частини театру (сьогодні — Перший український театр для дітей та юнацтва. — М.П.) Любов Янас, називаючи конкретні дати створення інших подібних колективів. Так, Центральний дитячий театр, заснований Наталією Сац, відкрився в Москві 13 липня 1921 року, а Ленінградський театр юного глядача на чолі з Олександром Брянцевим ще пізніше — 23 лютого 1922 року.

Про подальшу долю новоствореної трупи і її сьогодення розмовляємо з народним артистом України Сергієм КУСТОВИМ.

— Прем’єрою «Бременських музикантів» за невмирущою казкою братів Грімм ми завершили ювілейний 80-й сезон, — розпочав нашу розмову один з ветеранів театру. — Здається, спектакль вдався. Відчуваю це по собі. Якщо я, старий чорт, ще вибрикую по сцені, мов те молоде чортеня, то, повір, є сенс жити й працювати, бо діти мою королівську величність сприймають однозначно. Для них герой — жива істота, що живе поруч. Коли б учителі, які супроводжують групу школярів, дозволили їм, скажімо, кидати помідори, то свого короля, я впевнений, не відіграв би до кінця першої дії.

— Тобі відомо, яким чином колектив прописався у Львові?

— Львів’яни взагалі цікаві люди. Що-що, а свій родовід, чи то на рівні сім’ї, чи якогось колективу, пам’ятають добре. Отож, старші колеги переказували молодим, як 1927 року на сцені тоді вже Першого українського театру для дітей та юнацтва Іван Мар’яненко поставив «Гайдамаків» за інсценізацією Леся Курбаса. Згодом сюди прийшли продовжувачі березільських традицій: Михайло Верзацький, Леонтій Дубовик, Борис Тягно, а вже у ближчі до нас часи — їхні учні — Олександр Барсегян, Олексій Ріпко.

1938 року театрові надали ім’я Максима Горького (лише в 1990-му історичну назву було повернуто. — М.П.). Воєнне лихоліття у творчій співпраці з киянами провели на Кузбасі, в Казахстані та Узбекистані. А з 1944 року й понині трупа служить львівському глядачеві. Символічно, що західноукраїнський творчий період розпочинався прем’єрою за п’єсою Юрія Костюка «Тарас Шевченко» у постановці Володимира Скляренка.

— Окрім казкового репертуару, колектив, звичайно ж, звертався до класики?

— Атож. Поруч із драматургією Кропивницького, Котляревського, Карпенка-Карого, Гоголя, Франка, Лесі Українки, Куліша, з успіхом йшла світова класика — Шекспір, Шіллер, Мольєр, Дюма, Твен, Шоу.

— Повертаючись до останньої в ювілейному році прем’єри, не можу не похвалити українського перекладу, що чудово вкраплюється у відому музику Гладкова, — мультиваріанта «Бременських музикантів».

— Це переклад відомого драматурга Ярослава Стельмаха. А ти знаєш, що наш колектив упродовж всього свого існування розмовляв з глядачем зі сцени лише українською мовою. Знайди аналог.

...Востаннє вийшли на уклін артисти. Моя чотирирічна сусідка Марічка з букетом піднялася на сцену і підтюпцем до Принцеси. Та її поцілувала в щічку, а мала втаємничено зашепотіла старшій на вушко. Потім після спектаклю бачив, як вони про щось розмовляли, мов нерозлучні подружки. Цікаво про що? Та нехай це буде їхньою жіночого таємницею.