Заньківчани запросили до «Замку»

19 листопада, 2004, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 47, 19 листопада-26 листопада 2004р.
Відправити
Відправити

У театрі імені М.Заньковецької — прем’єра на великій сцені. Режисер Алла Бабенко повернулася до творчості Жана Ануя, класика сучасної французької драматургії...

У театрі імені М.Заньковецької — прем’єра на великій сцені. Режисер Алла Бабенко повернулася до творчості Жана Ануя, класика сучасної французької драматургії. Раніше вона вже ставила тут його «Медею». А взагалі на території колишнього радянського простору мало було відомо про його творчість, хіба що показували деякі історичні п’єси — «Антігона», «Жайворонок» (про Жанну Д’Арк). Про комедії, написані яскравою езоповою мовою, взагалі не йшлося.

— Комедії Жана Ануя однозначно були антидиктаторськими, — каже завідувачка літературною частиною театру Мирослава Оверчук, — а їхній автор — затятий опозиціонер. Інакше ці п’єси прочитати й поставити було просто неможливо. Тому, природно, і вони, й ім’я автора були закриті для нас. І якщо світовий театр не раз повертався до творчості французького драматурга, то в Україні, в усякому разі у Львові, його комедія ставиться вперше. Алла Бабенко вирішила заповнити вітчизняну прогалину, запропонувавши комедію Ж.Ануя «Запрошення до замку». Останніми роками стало доброю традицією у досвідченого режисера виносити на сцену пропущені свого часу через цензурні обмеження прекрасні твори світової та вітчизняної драматургії. Ще десятиріччя тому про постановку такої п’єси, як «Запрошення до замку», можна було тільки мріяти, а сьогодні вона посіла гідне місце в репертуарі театру.

Попри удавану легкість форми (усе ж таки комедія!), п’єса важка для постановки, бо на тлі невибагливих і навіть курйозних дій, що відбуваються в стародавньому замку з його звичаями й традиціями, герої мають донести до глядача філософську глибину думки (і не одну), закладену в тексті п’єси, зіграти це, не вихлюпнувши те дорогоцінне «зерно», задля якого все і творилося. Для цього потрібен рівень і режисерський, і акторський, щоб, захопившись формою, не втратити зміст. І те, що з першого прем’єрного показу комедія йде з аншлагом, засвідчує, що вимогливий львівський глядач її сприйняв і зрозумів. Адже що більший дискомфорт життя, то більш відкрита, серйозна й безстороння розмова потрібна людям, які замислюються про сенс буття, процеси, котрі відбуваються в суспільстві, сім’ї, моральні й духовні критерії життя. П’єса Ануя ненав’язливо вчить не шукати легкого пурхання по життю, адже найбільші проблеми — у найбагатших людей, готових за душевний спокій, щирі радість і спокій (шабат) у житті віддати все своє багатство. Недарма тут так яскраво виведений образ багатого єврея, котрий має все і не має нічого, страждає від внутрішньої самоти, фактично від своєї нереалізованості в житті. Тому гроші для нього, за великим рахунком, усього лише папірці, із якими він у пориві душевного благочестя з легкістю розстається. Чимало й інших проблем, які зачіпають за живе, хоча ще ніби віддалені від нас, бо українцям поки не зрозуміти «грошові» й інші хвороби західного світу. А от сімейні проблеми, чистота стосунків, критерії вибору майбутнього чоловіка чи жінки — уже на порядку денному. І це знаходить відгук у глядацькому залі. Виходить, є ще в душах ниточка, котра зв’язує нас із чимось більшим, ніж звичайний життєвий меркантилізм. Актори тонко грають на цих невидимих струнах, щоб привести їх у дію і щоб зазвучали вони чистою, не фальшивою мелодією. Комедія демонструє істинно французький шарм: іронічність стосовно себе, до ситуації, в яку потрапляєш, мов у пастку, до середовища проживання і сформованих там традицій. І при тому — блиск думки, відточеність слова...

Передати все це здатний дійсно творчий акторський колектив. У п’єсі «живуть» три покоління людей — зі своїми проблемами і своїм баченням їхнього вирішення. А на сцені життя героїв представляють три акторські покоління, що важливо й цікаво, оскільки різні за віком, поглядами й фаховими якостями люди, взаємодіючи, доповнюють, збагачують одне одного. Професіоналізм старших і досвідчених учить майстерності, а щирість і оптимізм молодших наповняє енергією. Чимало акторів, особливо середньої, провідної ланки в театрі постають у цій виставі в геть новому для себе амплуа, показуючи інший, не властивий їм раніше творчий діапазон, нову форму втілення, яка, безумовно, розширить їхню акторську палітру й можливості. Такий постановочний матеріал — незаперечне джерело для театру, котре дає йому можливість розкритися й показати свій незвичайний потенціал.

П’єса поки лише набирає форми, ритму і вживається в свою «роль», щоб стати незамінною частиною єдиного цілого.

Власні п’єси Ж.Ануй розділяв на чорні, червоні, скрипучі й іскристі. «Запрошення до замку» — з розряду іскристих, як французьке шампанське. І передача цієї іскристості — найбільша складність. Звісно, простіше було б «озвучити» невибагливу комедію. Але простіше — не завжди краще. Режисер А.Бабенко шукала і знайшла досконаліше й доклала чимало зусиль, щоб воно зазвучало актуальним рефреном і щоб за удаваної легкості форми було видно масштабний айсберг.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК