На зламі тисячоліть людство переживає грандіозну інтелектуальну драму. Думці повернено здатність літати, відібрану в процесі фіксації на папері.
Уже багато століть людство накопичує різноманітну інформацію. Створення, утримання та оновлення книгозбірень дедалі дорожчає. Отже, невідворотним стало створення машинних баз знань. З часу виникнення комп’ютерів, у середині ХХ ст., передбачалось їх застосувати у книжковій справі, і перші успішні спроби автоматизації бібліотечних каталогів було здійснено вже у 60-ті роки.
Найстарішою і найавторитетнішою серед електронних бібліотек (ЕБ) є проект «Гутенберг» (promo.net/pg), який містить тексти десятками мов, а також звукові та відеофайли. Названий іменем європейського першодрукаря, «Гутенберг» було започатковано в університеті штату Іллінойс 4 липня 1971 року розсилкою «всім-всім-всім» тексту Декларації незалежності США. Це було першим такого роду випробуванням прообразу Інтернету, який діяв лиш перші місяці й об’єднував близько сотні абонентів.
З поширенням мереж та дисплеїв у розвинених країнах стали видаватись перші електронні додатки до наукових журналів. З середини 90-х років численні видання або створили електронні архіви, паралельні до друкованих, або навіть цілковито перейшли на електронні публікації, які виявились ефективнішими.
Заходилися до оцифрування бібліотеки, музеї, архіви, прагнучи популяризувати свої фонди і поліпшити схоронність раритетів. Отже, загострилась проблема незаконного розповсюдження.
Письменники, музики, кінематографісти, видавці й інші митці відчули, що настав час переосмислити звичні способи публікацій та фінансування. Відтак мова лідерів маскультури зарясніла слівцями технічного та бізнесового походження, серед яких з найбільшим апломбом зазвучало поважне: «проект».
1989 року було започатковано японську національну «бібліотеку ХХІ століття» загальною вартістю понад 500 млн. дол. Починаючи з 1995, близько 10 млн. марок щорічно асигнувалось на німецьку global-info.org. З 1997 року під егідою Національної бібліотеки Франції активно розвивається gallica.bnf.fr, яка налічує десятки тисяч документів обсягом у десятки мільйонів сторінок. Улітку 1995 року почала діяти книжкова Інтернет-крамниця Amazon.com, нині одна з найбільших і найавторитетніших.
Бібліотека Конгресу США ініціювала проект «Американська пам’ять», який фактично являє собою віртуальний музей національної спадщини (lcweb2.loc.gov/ammem). Десятки мільйонів доларів надходять як шляхом пожертв від найбільших компаній, так і з державного бюджету, за статтями ідеології, пропаганди і навіть оборони.
Наше суспільство намагалося відсидітись осторонь світових інформаційних перегонів. Проте ще у 80-ті роки зародився вітчизняний комп’ютерний самвидав, зокрема доповіді київського семінару системного програмування «Софтпанорама» (softpanorama.org/Bulletin/Zips). В умовах хронічного книжкового дефіциту поява нових каналів тиражування, не контрольованих партійно-ідеологічними органами, надихала ентузіастів вручну набирати чималі тексти.
На початку 90-х років Інтернет нарешті досяг Радянського Союзу, і тут же був застосований у інформаційній боротьбі. В серпні 1991 року, під час московського заколоту ГКЧП, електронна пошта допомогла прорвати блокаду. Велику роль відіграли електронні засоби масової інформації й у нашій помаранчевій революції 2004-го. Проте навіть потреби інформаційної конкуренції та громадської безпеки не спонукали владні структури до створення власних ІТ. Величезні кошти витрачено на імпорт обладнання, починаючи від процесорів і закінчуючи килимками для «мишок».
Радянські люди недаремно вважались найбільш читаючими у світі. Коли в часи розвалу Союзу почалася масова еміграція науковців та інженерів, частина з них, використовуючи ІТ, продовжувала підтримувати духовний зв’язок з рідною культурою. Отож, у середині 90-х років почали масово створюватись Інтернет-сайти з суто російською, а слідом за ними і з українською специфікою; серед них також і літературно-мовні ресурси.
Нині Рунет уже перевищив мільярд сторінок, що становить близько 10% світового обсягу. Саме у російськомовному секторі Інтернету, не переобтяженому юридичними обмеженнями, молоді «солдати науково-технічної революції» створили десятки найбільших публічних колекцій художньої літератури.
У листопаді 2004-го виповнилось 10 років гордості Рунету — бібліотеці Максима Мошкова (lib.ru). На цей час лиш основна її частина містила 30 тисяч творів, загальним обсягом 5 гігабайтів, що відповідає розмірам пересічної районної книгозбірні. І хоча це у тисячу разів менше за фонд Російської державної бібліотеки, зате остання обслуговується майже трьома тисячами працівників і потребує чималого фінансування. А підтримувану силами і коштами однієї людини бібліотеку Мошкова зібрано «толокою», дарунками співчуваючих, і відвідують її щодня понад 40 тисяч читачів з усього світу. При ній створено також автоматичний сервіс, який дозволяє кожному бажаючому самостійно публікувати свої твори.
Бібліотека Мошкова утримується серед першої тридцятки популярності Рунету, не поступаючись щедро фінансованим конкурентам. Чи не тому вона зазнала судових нападок заздрісників? Як мовиться, ламати — не будувати, великого розуму не треба.
Зібрання українських текстів пропонують лиш кілька Інтернет-порталів, як от підрозділи російськомовних бібліотек все того ж Мошкова (lib.ru/SU/UKRAINA) та конкуруючої з нею «Кирила і Мефодія» (ukrlib.km.ru). Є також цікаві молодіжні проекти ukrlib.com.ua, slovnyk.org.ua, poetry.uazone.net. В колекції посилань порталу proza.com.ua, у каталогах і на пошукових серверах можна знайти ще з півдесятка солідних збірок та безліч дрібніших, розсіяних по всій світовій інформаційній мережі, упереміш з іншомовними.
Як і в Рунеті, вражають скупістю Інтернет-представництва бібліотек, видавництв, радіокомпаній та інших володарів чималих архівів, котрі надто неохоче викладають у відкритий доступ національні культурні надбання. Втім, швидко зростає професійний рівень представлення в Укрнеті періодичних видань, отже, дедалі легше знайти щось цікавеньке рідною мовою.
На численних розкладках, які торгують компакт-дисками, можна знайти «кишенькові бібліотеки» — зібрання, що включають тисячі текстів. Звісно ж, російською мовою. Українською — лічені одиниці, які важко відшукати. А ще у нас нарешті з’явилися перші звукові книжки на компакт-дисках: Шевченків «Кобзар» у виданні «Просвіти», а також «Живий голос Василя Стуса» у спільному виданні НРКУ та СП «Комора» (www.yuschenko.com.ua/ukr/present/News/704). Між тим, популярність таких «радіоп’єс» швидко зростає, й у Росії їх асортимент уже перевищив тисячу назв.
У серпні 2000 р. керівниками семи провідних країн та Росії була підписана Окінавська хартія глобального інформаційного співтовариства (e-ukraine.org.ua/index.php?mod=okinava), яка політично обґрунтувала важливість новітніх ІТ у житті сучасного людства. На 2002—2005 роки прийнято проект «Мінерва» (minervaplus.ru) зі взаємодії міністерств культури країн Європейської Спільноти, Росії та Ізраїлю у оцифруванні культурних та наукових спадків.
2004 року американська компанія Google — лідер світового Інтернет-бізнесу, — започаткувала грандіозний проект print.google.com. Протягом шести років планується перенести на цифрові носії 15 мільйонів книг з фондів чотирьох престижних американських книгозбірень, а також з Оксфордської бібліотеки, що у Великобританії. Між тим, американські видавці вважають: це становить загрозу їх прибуткам. З другого боку, президент Національної бібліотеки Франції зауважив, що американський проект має шанс стати домінуючим джерелом знань і поглибить насильницьке нівелювання культур.
У відповідь навесні 2005 року керівники національних книгосховищ країн Євросоюзу висунули проект власної е-бібліотеки, яка ґрунтувалася б саме на європейських культурних спадках. Відбір творів мусить ураховувати пропозиції кожної держави, що входить до спільноти. Підтримку ініціативі висловили ряд державних лідерів; у зверненні Євросоюзу мовиться: скарби європейських бібліотек не мають рівних за багатством та різноманіттям, але можуть втратити своє значення, якщо читачам не буде надано доступу до них засобами Інтернету (europa.eu.int/idabc/en/document/4239/194).
31 травня 2005 року Єврокомісія оголосила плани прискореної інформатизації на поточний рік і наступну п’ятирічку (europa.eu.int/information_society/eeurope/2005). Зокрема в них зазначається, що це вкрай необхідно для створення нових високооплачуваних робочих місць. Нині ІТ дають близько 8% європейського валового продукту. Пропонується збільшити їх фінансування за рахунок інших галузей та забезпечити щонайменше половину європейських помешкань не просто Інтернетом, а швидкісними каналами зв’язку. Цим темам присвячуються численні міжнародні форуми, зокрема Всесвітня зустріч на вищому рівні з питань інформаційного співтовариства — Туніс, 24—26 червня та 16—18 листопада 2005 р. stc.gov.ua/ukrainian/international/samit.
Обійдемось без комп’ютерів?
Більша частина населення України причетна до новітніх витворів інформатики. Очевидно, не є винятком також «інженери людських душ», що претендують на роль духовних поводирів нації. Живуть вони здебільшого у містах, а не на глухих хуторах, а отже, щодня користуються телефоном, слухають радіо. Певно, хоч краєм ока поглядають у телевізор. За таких обставин їхні філіппіки проти комп’ютерів та Інтернету здаються не надто щирими.
Стан офіційних сайтів вітчизняної культури просто ганебний. А у відповідь на заклики до співпраці чується злякано-уперте: «комп’ютер ніколи не замінить книгу!» як це схоже на міжконфесійну боротьбу церков, коли йдеться не про духовне вдосконалення, а про поділ пастви.
Не можуть не знати майстри слова, що практично вся видавнича справа нині комп’ютеризована. Давно відомо, що творчість складається лише з 5% божих дарів, а решта 95% — то праця. Коли не забувати про це, то не треба буде каратись проблемою: чи не зашкодить комп’ютеризація духовності українського народу.
Наше покоління має щасливу нагоду не лише шанувати пам’ять середньовічних першодрукарів, а й долучитись до першодрукарства нового. Йдеться про те, чи будемо працювати на наше майбутнє з відразою та ледачою нехіттю, чи випромінюючи енергію, підприємливість та плідну любов до власних дітей.