"Захар Беркут" по-голлівудському

Режисери стрічки - Ахтем Сеїтаблаєв, Джон Вінн, у головних ролях - Роберт Патрік, Алекс МакНіколл, Поппі Дрейтон, Томмі Фленаган, Цегмід Церенболд, Андрій Ісаєнко, Аліна Коваленко, Рокі Маєрс, Олівер Тревена, Віктор Жданов.

Програма, яка передувала показу, була насиченою. Так, певною мірою наблизити до світу "Захара Беркута" мали вступне дійство та оформлення зали. Актори-кіннотники "Парку Київська Русь" у давньоруських та монгольських строях інсценізували двобої на мечах, а затим відбулося вогняне шоу (у фільмі чимало нічних сцен, зокрема з ритуальним багаттям, тож вогонь можна назвати одним із зображальних лейтмотивів).

Карпатського колориту додали трембітарі. В кінотеатрі - виставка костюмів до фільму з ескізами та портретами персонажів (художник із костюмів Антоніна Белінська; її роботу, як і художника-постановника Влада Одуденка, слід відзначити окремо: матеріальний світ Київської Русі зберігся лише у фрагментах, а про карпатські поселення того часу й говорити зайве; тож візуальну складову Тухлі довелося не відтворювати, а витворювати).

На жаль, текстівок до експонатів не було, хоча можна впізнати вбрання Мирослави, Захара та монголів. Двоє ідолів із фільму тепер прикрашають хол кінотеатру.

Свій відбиток стрічка залишить не лише в історії українського кіно (мабуть, про це вже можна говорити), а й у філателії та нумізматиці. Саме в день київської прем'єри відбулися урочисте погашення поштової марки "Захар Беркут" і презентація пам'ятної монети "Захар Беркут", випущеної "Ощадбанком" спільно з "FILM.UA Group".

Відвідали кінопрем'єру чимало представників вітчизняного мистецтва, шоу-бізнесу та, меншою мірою, політикуму: Святослав Вакарчук (саундтреком до фільму став "Перевал" у виконанні "Океану Ельзи"), Роман Балаян, Олесь Янчук, Олесь Санін, Олег Сенцов, Євген Нищук, Микола Княжицький та ін. Перед показом своїми очікуваннями поділився Олесь Янчук: "Я, взагалі, вважаю, що кожен історичний фільм для України, особливо коли він стосується нашої історії, дуже актуальний... Я знаю, що дуже велика робота зроблена, і немалі гроші витрачені. Сподіваюся, фільм буде прийнятий глядачами якнайкраще і матиме успіх".

Після півторагодинного заходу настав час для центральної події - самого фільму. Режисер Ахтем Сеїтаблаєв розповів, що відкрив для себе у творі Франка: "Я - кримський татарин, уже п'ять років як не був на Батьківщині, вдома, і за п'ять років бачив маму і батька тільки тричі. Я веду це до того, що так склалося: окрім того, що я режисер, я - людина, яка точно знає й відчуває на собі, що таке - сподіваюся, тимчасово - втратити Батьківщину. Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору Івана Франка, і відкрив для себе, що жертовність, починаючи з Авраама, - це надважкий вибір для кожної людини. Але, дякувати Всевишньому, такі люди, як Захар Беркут і його сини, навіть на території легенди, допомагають нам зрозуміти, що… саме вони тримають небо над нами".

Окремо прокоментував він і досвід роботи з іноземними акторами: "Вони всі прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань, зокрема Роберт Патрік та Томмі Фленаган. Вони дуже цікавилися тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається… Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора, від Росії. І були насамперед здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, й кіно зокрема… А, взагалі, хочу сказати, що вони були дуже готові до співпраці, і це відчувалося на майданчику. Іноді ми з Джонні (Джон Вітт, співрежисер. - А.К.) казали, що нам як режисерам досить цього дубля, а Томмі або містер Роберт казали: "Може, ще один?" Тому вони - справжні чоловіки, справжні актори. Моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським, тому висловлювання, що наші актори чогось там не можуть, - це неправда".

* * *

І - про сам фільм. Сьогодні якщо є якась українська стрічка за голлівудськими стандартами, то це - "Захар Беркут". Ідеться не лише про закордонних акторів у ключових ролях чи про те, що знімався фільм англійською. Американські фахівці брали активну участь у виробничому процесі, включно з написанням сценарію і режисурою. Тож результат дуже відрізняється від стандартної української продукції. Голлівудський вплив відчувається в усьому - в побудові сюжету, в характері діалогів, навіть у типах персонажів (хоча матеріал локальний і трохи екзотичний для Заходу, він добре лягає в матрицю його історичного пригодницького кіно, тим більше що йдеться все-таки про середньовічну Європу). Це сприймається неоднозначно, - зрештою, в умовах культурної експансії Голлівуду хочеться, щоб вітчизняне кіно мало власне обличчя! - але має свої переваги.

По-перше - досвід застосування світових стандартів і, як результат, - міцна професійна стрічка, без традиційних для України вад у драматургії, акторській грі, технічних моментах (хоча комп'ютерна графіка тут не завжди досконала) тощо.

Інший, важливіший момент: "Захар Беркут" - культурне послання України світові. Про неї, тим більше про її історію, знають мало. Тепер же стрічка, яку, до речі, вже закупила низка держав, у доступній формі розкаже про нашу історію, традицію воєн зі східними загарбниками… а заодно про спільні із Заходом цінності.

Зрозуміло, що переказ Франкового твору не є дослівним, - це природно для кіноадаптації. Введено додаткові сюжетні лінії, нових персонажів. До речі, про одного з них, німого богатиря Петра, нам не без гумору, стисло і ємно розповів виконавець Андрій Ісаєнко: "Він - побратим головного героя Максима Беркута. Тухолець, коваль, рудий!" Також з'явилися у фільмі Богун (вочевидь, далекий предок Івана Богуна, себто заодно продемонстровано часову і просторову єдність України), дружина Захара Беркута тощо.

Кінострічка динамічна, в ній більше, ніж у першоджерелі, батальних сцен, помітні сучасні ідеологічні тенденції (передусім - проголошення демократичних цінностей, втілених в образі тухольців, але й гендерний дискурс, представлений образом Мирослави).

Загалом же, маємо гідне сучасне прочитання класики, що поєднує дух першоджерела (в цілому) з легкістю і драматизмом викладу, сучасними цінностями та політичною актуальністю. Це фільм, у якому кожен глядач знайде щось для себе і який, сподіваймося, доведе світові кінематографічну спроможність українського історичного кіно.