За чим підемо в Інтернет?

Попри кризи електронної комерції, нашестя зловорожих вірусів та всюдисущих спамерів, Інтернет поволі входить у повсякденний обіг дедалі більшої кількості людей, зокрема і в Україні. І навіть якщо близько чотирьох мільйонів активних користувачів, задекларованих державними структурами, є показником радше бажаним, аніж дійсним, про подолання бар’єра у три мільйони можна говорити з відомою долею впевненості. На початку, безпосередньо після «конверсії» із американського військового проекту, Всесвітня мережа була інструментом високої науки, трохи згодом стала ще й розвагою для технічно просунутих студентів. Сьогодні Інтернет стає комунікаційним середовищем для максимально широких соціальних верств — у всякому разі, верстви ці явно готові платити за подібну розвагу.

Але «комунікаційне середовище» — поняття достатньо розпливчасте. Хтось під цим розуміє пошту, хтось — електронну бібліотеку, а хтось і сайт із сумнівними картинками. Мій знайомий придбав модем і ходить до Мережі з однією метою — поспілкуватися у форумах акваріумістів. Теж комунікація, зрештою.

З’ясувати мотиви та маршрути наших співвітчизників в Інтернеті можна у два способи. Найпростішим і найдостовірнішим було б провести якесь розгорнуте соціологічне дослідження із інтерв’юванням десь так 10—15 тисяч активних користувачів, і на основі того зробити точні й коректні висновки. На превеликий жаль, такі дослідження є розвагою недешевою та й момент нині невідповідний: усі соціологи зайняті радше визначенням президентських рейтингів. Тому залишається інший спосіб — подивитися на відвідуваність найбільших українських сайтів, згрупованих у рейтингових системах за тематикою. Благо справді великих рейтингових систем в Україні не так вже й багато.

Звісно, такий спосіб не позбавлений недоліків — деякі сайти не реєструються у рейтингах. Але, як правило, надто великих серед «нереєстрантів» мало, окрім, можливо, файлових архівів з не дуже легальним програмним забезпеченням. Хоча й такі архіви у нас теж не сильно розвинені чи популярні — швидкісне з’єднання з Інтернетом трапляється мало в кого. Зате у більшості випадків компакт-диск з усім потрібним можна купити й на вулиці. 8—12 гривень — і ніяких проблем.

Отже, якщо вірити найбільшим українським рейтинговим порталам, найчастіше українці ходять на новинарні сайти. І винна тут не помаранчева революція — такий стан речей триває вже кілька років. Хоча, звісно, саме акції протесту та третій етап президентських перегонів призвели до того, що відвідуваність новинарних сайтів зараз тільки трохи менша, аніж усіх інших взятих разом. Особливо дивною виглядає така популярність, якщо зважити на факт, що значна частина новинарних ресурсів власного продукту, як такого, не виробляє, користуючись продукцією двох-трьох інформаційних агентств та передруковуючи матеріали у тих, хто все-таки має хоч трохи репортерів та авторів, які пишуть оригінальні (у значенні «не скомпільовані з інших джерел») статті (як правило, це звичайні друковані ЗМІ, що мають ще й більш-менш розкручені сайти). Невідомо, у чому тут річ — чи то у високій оперативності та якості новинарних інтернет-ресурсів, чи то у якихось проблемах з рештою ЗМІ, —але читають новини саме в Інтернеті, причому деякі соціологічні дослідження показують найвищий ступінь довіри саме до онлайнових ЗМІ.

На другому місці — поштові служби. Частина з них гордо називає себе «порталами», хоча скромна стрічка «імпортованих» новин та прогноз погоди де-небудь у лівому нижньому кутку навряд чи дають на це право. Ще частина ховається під вивіскою «сайти провайдерів», але зрозуміло, що на сайт провайдера, окрім як за поштою, заходять максимум один-два рази на місяць для перевірки балансу. В декого із провайдерів, з хорошою безкоштовною поштою, кількість тих, хто нею користується, куди більша, аніж кількість клієнтів. До цього слід додати чималу когорту співвітчизників, котрі віддають перевагу безкоштовним поштовим службам, фізично розташованим за океаном чи за куди ближчим сухопутним кордоном.

На третьому місці знаходяться так звані тематичні сайти. Власне, теми у них можуть бути різними — комп’ютери, автомобілі, мистецтво фотографії, ті самі акваріумні рибки врешті-решт. Об’єднує їх тільки одне — люди приходять на ці сайти, аби отримати чи поділитися якоюсь спеціалізованою інформацією або за більш-менш кваліфікованою (це вже як повезе) порадою в тій чи іншій справі.

Лише трохи менше користувачів відвідує категорію сайтів, яку можна означити словом «розваги». Тут трапляються сайти з анекдотами, фотоприколами, гороскопами, тостами, загадками, крихітними онлайновими іграшками і хтозна-чим іще. Всі вони створені з однією метою — допомогти вбити надмір вільного часу, де б він не виникав — вдома у вихідний день чи безпосередньо на робочому місці. Частина сайтів із цієї категорії схильні до певної «пульсації» — після появи якоїсь справді цікавої «фішки» туди біжать десятки тисяч користувачів, а коли інтерес до неї зникає, сайт, що гордо майорів у перших рядках рейтингу, продовжує звичне животіння, і його відвідує скромна аудиторія з кількох десятків ентузіастів.

Безпосередньо за розважальними сайтами та порталами йдуть… дещо інші розваги. Так-так, це саме те, про що ви подумали. Любителі «полунички» в Інтернеті, як відомо, зовсім не обділені інформацією. І саме у випадку «розваг для дорослих» метод використання офіційних рейтингів є явно найменш точним. Без сумніву, існує великий масив вельми популярних сайтів, чий вміст навіть ультраліберальні реєстратори у рейтингових системах не можуть означити як «еротика» — а все те, що є явною порнографією, розміщати у рейтингах та каталогах суворим нашим законодавством заборонено.

Дещо рідше, але також досить часто відвідують українці різноманітні форуми та чати. Тут, поряд з визнаними «лідерами жанру», які обмежуються виключно наданням відповідних послуг користувачам, слід враховувати ще й маленькі форумики й чатики при різноманітних тематичних та спеціалізованих сайтах, а також форуми при новинарних та аналітичних мережевих виданнях — хоч точно врахувати кількість таких користувачів неможливо.

На наступному місці розташувалися електронні магазини. Серед сайтів для віртуальної торгівлі немає таких суперпроектів з десятками (а часом і сотнями) тисяч відвідувачів, як, приміром, серед новинарних чи поштових ресурсів. Відвідувачів у пристойному інтернет-магазині за день буває зазвичай декілька тисяч. Але річ у тім, що навіть на сьогодні кількість таких магазинів обчислюється десятками, і їхнє коло стрімко розширюється.

Скупившись в електронному магазині, чимала частина наших співвітчизників не пропускає нагоди подивитися прогноз погоди на відповідних сайтах. Особливої популярності таке заняття набирає влітку, коли всі шукають довготермінові прогнози на час запланованої відпустки. Проте тривалі спостереження переконали автора, м’яко кажучи, у невисокій достовірності таких передбачень. Схоже, метеорологія поки що не стала точною наукою, і ніякий Інтернет тут не допоможе.

Автор свідомо оминув такий тип сайтів, як пошукові машини. По-перше, свою деталізовану статистику вони не надто широко публікують, себто сказати, скільки користувачів з України відвідали Google чи Yandex, принаймні сторонньому спостерігачеві, неможливо. А по-друге, пошуковики не можна назвати «місцем, куди ходять», — вони не більше, ніж дороговказ до потрібної інформації. Хоча, безумовно, відвідують їх, можливо, навіть частіше за новинарні ресурси. Навіть порівняно молоді українські пошуковики, у яких і з технологічного, і з рекламного боку іще все далеко попереду, вже мають цілком пристойну аудиторію, котра обчислюється десятками тисяч відвідувачів на день.

Звичайно, таке співвідношення популярності різних категорій сайтів не є постійним. Влітку, коли новин мало, а їхні любителі гріються на теплих узбережжях, чи перед Новим роком та Різдвом, коли всі дружно йдуть купувати подарунки, окремі категорії сайтів отримують потужний потік відвідувачів — часто за рахунок інших категорій. Проте загальна розстановка сил залишається схожою вже два-три роки, що для вельми динамічного інформаційного інтернет-ринку є майже геологічною епохою.

Прикметно, що розмови про схожу «структуру споживання» користувачів Інтернету в Росії та Україні мають під собою реальну основу. Російські рейтингові портали показують вельми подібні пріоритети споживачів. От тільки інтерес до погоди там істотно вищий. Врешті, нічого дивного — країна велика і холодна. Щоправда, в Росії окремі новинарні сайти, як правило, мають дещо меншу кількість відвідувачів аніж «флагманські» поштові проекти; попри те, масових новинарних сайтів більше ніж поштовиків. Чому саме так — сказати важко, адже робити регулярно оновлюваний якісний інформаційний ресурс, принаймні на погляд неспеціаліста, складніше, ніж запустити поштову систему. Врешті, залишається сподіватися, що це сприятиме хоч якомусь плюралізму думок.

З’ясувавши вподобання українських користувачів, складно втриматися від якихось узагальнень. Перелік «улюбленого» — новини, прогноз погоди (все у супроводі нав’язливої реклами, тільки в Інтернеті, де, на відміну від телевізора, за неї доводиться платити не тільки часом, а й обсягом прокачаної інформації), час від часу розмови в інтернет-пейджері, інколи похід віртуальними магазинами — до болю нагадує звичайний вечір звичайної людини у великому місті.

Безумовно, є сегменти інтернет-життя, які або не мають аналогів у «реалі», або надто сильно відрізняються від своїх реалістичних предків. Приміром, форуми — це специфічний вид колективного згаяння часу людей, об’єднаних якимось спільним інтересом. Чимось вони дуже нагадують засідання «гуртків за інтересами» не такого вже й далекого минулого, які, на жаль, у світлому сьогоденні не прижилися. От тільки зручність користування форумами набагато вища. Для багатьох «мешканців» форумів ще однією істотною перевагою є можливість «самовдосконалюватись» і обговорювати улюблені проблеми, не залишаючи робочого місця у робочий же час. Точнісінько такою самою перевагою перед звичайними бібліотеками володіють їхні електронні відповідники. Хоча є, звичайно, й екстремально небагаті студенти, для яких ці бібліотеки — єдиний спосіб «доторкнутися до прекрасного». Такі відносно «нестандартні» інтернет-розваги, однак, так і залишаються прерогативою технічно просунутої молоді та ентузіастів, які, залишивши молодий вік, не захотіли розлучатися зі звичками.

Сьогодні можна впевнено констатувати, що Інтернет стає буденним інформаційним середовищем, куди люди ходять як за інформацією (новини, бібліотеки), так і за спілкуванням (пошта, чати) чи розвагами (тут вибір майже не обмежений). Тому ані песимістичні заяви про «розсадник розпусти, нацизму і комп’ютерного піратства», ані далеко рідкісніші ура-оптимістичні реляції про «скарбницю знань» не мають під собою ґрунту. І річ тут не у тім, чим є або має стати Інтернет, а у нас з вами і в сотнях мільйонів інших користувачів Мережі. Все залежить від того, яку саме інформацію чи можливості люди очікують від Інтернету. І для того, аби в Інтернеті плодилося переважно «розумне, добре й вічне», спочатку розумними й добрими треба стати його користувачам. А мільйони кілометрів дротів та тисячі тонн серверів — не більше ніж інструмент, нехай і фантастичної та небаченої донині потужності.