З Гоголем за круглим столом

Порівняння — річ надзвичайно корисна. Минулого тижня я відвідала два московські круглі столи — у рамках програми святкування 200-ліття від дня народження М.В.Гоголя і на щорічному ярмарку «Книги Росії»...

Порівняння — річ надзвичайно корисна. Минулого тижня я відвідала два московські круглі столи — у рамках програми святкування 200-ліття від дня народження М.В.Гоголя і на щорічному ярмарку «Книги Росії».
Ярмарок традиційно проводився в павільйоні №57 ВВЦ — великому й представницькому. Щоправда, на його цьогорічних масштабах позначилася криза — павільйон був заповнений ятками видавництв лише на чверть, і черг відвідувачів за квитками (60 рублів) практично не було. А тим часом цікава виставка, присвячена ілюстраціям до творів Гоголя, розміщувалася майже при вході. На ній серед інших були представлені окремі розвороти книжки українського видавництва «Грані-Т» «Н.В.Гоголь. Петербургские повести» з ілюстраціями Юрія Чаришнікова.
Два круглі столи, попри офіційність заходу, приємно вирізнялися своєю атмосферою — вільною і розкутою. Особливо перший, організований часописом «Знамя», який поставив собі за мету «подати» доволі розлогу тему «Гоголь у сучасному світі» якомога простіше. Не доповіді — а повідомлення, не читання — а усна оповідь, не дискусія — а заперечення. Усі запрошені — добрі знайомі, навіть приятелі, котрі давно знають, в якій стилістиці буде виголошено ту чи іншу промову. Модератори вдало «змішували» виступи: за відомим письменником — видавець, за художником — театрознавець, за літературознавцем — редактор часопису. Говорили емоційно й переважно про те, що в сучасній Росії до цього часу немає повного академічного видання творів Гоголя, про велику кількість їхніх інтерпретацій у сучасному театрі — аж до найрадикальніших переосмислень «Ревізора», про недостатнє й неадекватного відображення в кіномистецтві — попри торішні екранізації «Вія» і «Тараса Бульби»; що твори класика фантасмагорично віддзеркалюють стан нинішньої російської економіки, присутні своїми образами у творах деяких сучасних російських письменників, мають величезну традицію у книжковому ілюструванні і не мають жодного стосунку до сучасного літературознавства; про проблему дивного «подвоєння» пам’ятників Гоголю у Москві, а також спроби Московської патріархії відновити могилу Гоголя в первісному вигляді. Ішлося й про те, що російські видавці продовжу­ють серії проектів, які в найближчому майбутньому покажуть нові художні інтерпретації Гоголя, зокрема його «Мертвих душ»; і нарешті про те, чому ювілей Гоголя не є загальнонародним святом.
Усі ознаки дискусії навколо питання «Чи існує Гоголь у сучасному світі?» були, а от власне дискусії не вийшло — попри емоційність промовців. Дуже досвідчений модератор — головний редактор журналу Наталя Іванова — надавала слово й коментувала виступи в такий іронічний спосіб, що всі мимоволі з розумінням усміхалися: мовляв, відбувається мила інтелектуальна гра інтелігентних людей, в якій будь-яке загострення питань є недоречним. Це стосувалося і місцевих учасників, і іноземних гостей. Західну Європу представляв відомий французький славіст — професор Женевського університету (а також професор honoris causa нашої «Могиляки») Жорж Ніва. Він розповів про різні типи перекладів французькою деяких творів Гоголя. П’ятнадцятихвилинна промова, яка була схожа на міні-лекцію й тим вирізнялася з-поміж усіх інших, була вислухана з цікавістю й терпляче.
Атмосфера стала напруженішою, коли запросили «нашу гостю з Києва». Адже однією з наскрізних тез усіх виступів було сакраментальне «Гоголь тільки наш, російський, і нікому його не віддамо». Тільки коли зрозуміли, що говоритиму про традиції і новаторство у книжкових проектах, пов’язаних із Гоголем, а не про — крий Боже! — переклади українською, подобрішали. Така «немовна» інтерпретація росіян улаштовує. Їх потішила розповідь про те, як і які твори Гоголя ілюструються сьогодні в Україні. А ідея пошуку нового візуального коду «Вечорів на хуторі…» для дітей молодшого шкільного віку викликала відчутне зацікавлення — саме ця збірка, що уславила молодого Гоголя, сьогодні в Росії також привертає увагу не стільки інтелектуалів, скільки дітей. Те, що в ХІХ столітті було «взірцем аристократичної моди», а в ХХ використано «наймасовішим з мистецтв», — у ХХІ стає цікавинкою шкільної програми. Як у Росії, так і в Україні. Але не у Франції.
За два дні в тому ж залі відбувся другий круглий стіл, присвячений власне традиціям ілюстрування творів Гоголя. Організатор — відділення «Книжкова графіка» Московської спілки художників. Тут уже не було й натяку на «прохолодні стосунки» чи тінь упередженості: Анастасія Архипова об’єднала всіх присутніх тезою про те, що художники, незалежно від країни і навіть віку, люблять образи Гоголя за те, що вони надихають їх на унікальні ілюстрації. Візуальне, на відміну від мовного, сьогодні стає простором художньої свободи — емоційної та інтелектуальної. Відповідно — новітні художні інтерпретації зрозумілі значно ширшій аудиторії. Однією із сучасних тенденцій в обох країнах є спроба «метрів графіки» інтенсивно працювати разом із молодими художниками, спілкуватися так, щоб у нових проектах і традиції, і експеримент ішли на користь внутрішньому «строю гоголівської книги». Таким чином у намаганні зрозуміти дев’ятнадцяте століття двадцяте потроху передає візуальну культуру двадцять першому. Як сказав один з учасників круглого столу: «Гоголь допомагає тим, хто намагається зобразити його героїв».
Після мого виступу до мене звернулися двоє московських художників із запитаннями стосовно деяких книжок Гоголя, які вийшли в Україні 2008 року. Видання були їм добре знайомі, що мене вельми потішило: попри всю асиметричність книжкових ринків, у Москві знають і обговорюють те, що створюють в Україні. Там чекають нових книжкових проектів, фахівцям цікава інтерпретація хрестоматійних творів. У тому числі й національна.
Після такого московського досвіду мені залишається побажати Києву зорганізувати і свої виставки та круглі столи, присвячені 200-літтю від дня народження М.Гоголя, із залученням таких «іноземних послів», для яких образ буде важливішим за образи.