Юрій Мінзянов: «Тридцять відсотків серіалів узагалі не доходять до ефіру»

Продюсера Юрія Мінзянова без натяжки можна назвати «фабрикантом мрій». Під його керівництвом вітчизняна компанія Film.ua доклала руку до найрізноманітніших телепроектів («Торгаші», «Ігри дорослих дівчаток»), а 190-серійна телесага «Зцілення любов’ю» зробила рейтинговий переворот... навіть на російському ТБ, поклавши на лопатки вічно «перший» канал Костянтина Ернста з часткою аудиторії близько 50%! Пан Мінзянов в ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» розповів про деякі особливості вітчизняної серіальної «кухні».

— Вас не здивували шалені рейтинги «Зцілення любов’ю» в Росії?

— Серіал йде сьогодні й у країнах Балтії, Білорусі, Казахстані, ним зацікавилася навіть індійська телекомпанія. Виходить, що ми першими в нашій країні робили такий складнотехнологічний проект, а на освоєння процесу пішло кілька місяців. Головне — чітко налагоджену технологію поставити на потік. Я сам і в страшному сні не міг уявити, що займатимуся виробництвом мильних опер…

— А в чому причина рейтингового успіху? У сюжеті?

— Безумовно, основою серіалу, як свідчить практика, має бути сюжет. Чим він різноманітніший, тим довше можеш ти сидіти біля телевізора. А шукані сюжети крутяться навколо одного: любов—ненависть, підлість—героїзм, щастя—нещастя. Тому тут можна сказати, що найголовніше — це знайти адекватний сюжет. Ми шукали універсальний варіант. Щоб він був цікавий і молодіжній аудиторії, і людям старшого покоління. І ми знайшли такий сюжет. Сьогодні в роботі новий довгий серіал за назвою «Вовчиця», що стартує в ефірі наступного року. Хоробро закручений сюжет привабить, як мені здається, ще більшу молодіжну аудиторію, ніж у «Зціленні». Головна героїня, молода
25-річна жінка, потрапляє в серйозну життєву халепу. Я займаюся цим проектом от уже три роки. Починав ще в Москві, у кінокомпанії «Централ Партнершип». Тоді цей проект був 16-серійним. Коли постало питання, що робити після «Зцілення», я згадав про «Вовчицю» і, перечитавши синопсис, зрозумів, що тут є матеріал для 100-серійного фільму.

— Які перспективи акторських кастингів у серіали, якщо місцевий діючий потенціал майже вичерпаний (лише Горянський і Сумська)?

— Безумовно, добре працювати з профі, таким як Горянський. Однак він знімається практично в кожній картині. А хочеться відкривати й нові імена. Наприклад, одну з головних ролей у новому проекті в нас гратиме Сергій Романюк — актор, який, я вважаю, за акторським потенціалом нічим не поступається Богдану Ступці.

— Що сьогодні в запуску в надрах вашої компанії?

— Нині знімаємо експериментальний проект. За зовнішніми вихідними даними це звичайний серіал про ментів. Пробуємо зняти це в жанрі коміксу, почасти щось на кшталт американського аналога «Міста гріхів» Родрігеса. Певною мірою ми винаходимо свій жанр саме під наш менталітет. Називається «Опер Крюк». Сюжет за романами братів Алових. Це розкручений бренд у Росії. Один із авторів — журналіст, другий — колишній опер. Вони написали кілька романів, а нами куплено наразі два. Це високобюджетний проект. Буде багато спецефектів, комп’ютерної графіки. На 90 відсотків акторський склад наш український (лише два-три актори московські). У головній ролі пітерський актор Ігор Ліфанов, який себе зарекомендував у ролі колоритних суперменів.

Режисер — Олександр Будьонний. Знаєте, він навіть має відношення до знаменитого маршала Будьонного — якийсь дуже далекий його родич.

— Ось де генеалогічне дерево проявилося… А де ви знайшли нового Будьонного?

— Олександр закінчив інститут ім. Карпенка-Карого років вісім тому. Однак сьогодні молодим пробитися не так просто. А ми твердо вирішили робити ставку лише на молодих. Оскільки сьогодні виробничий цикл надто складний і трудомісткий, що тільки молоді режисери можуть упоратися з такими обсягами. Багато талановитих людей просто не в змозі зняти багатосерійний фільм. Для цього треба мати певні якості характеру. Якось я побачив зовсім молодого хлопця Сергія Крутіна, який недавно зняв чотирисерійну картину «Мертвий, живий, небезпечний». Коли я запросив його на цю роботу, він був студентом третього курсу, нині він уже студент четвертого курсу й навчається в Михайла Іллєнка. Сергій з кінематографічної сім’ї. Тато — Віктор Крутін — був чудовим кінооператором Одеської кіностудії, і тому Сергій виріс на знімальному майданчику. Я побачив буквально дві його навчальні роботи, які він зняв на кінофакультеті, й відчув, що ця людина дозріла для великої справи. З тим самим Крутіним наступного року збираємося робити прокатне кіно. Ще в нас жахливий дефіцит режисерів дитячого кіно. Їх просто немає! Раніше був Шерстобитов. Були інші режисери, знімали на студії Довженка. І ось на «Пролозі» я побачив молоду людину, яка зняла дитячу короткометражну картину, і зрозумів — він хворий на дитячий кінематограф, він заражений вірусом дитячого кіно. Звуть його Руслан Барабаш. Нині ми з ним знімаємо дитячий гумористичний кіножурнал — серіал «Перерва».

— Якщо сформулювати запитання просто та прямо: із якими проблемами сьогодні найчастіше зіштовхується український серіаловиробник? Лише з фінансовими?

— Ненажерливий телеринок швидко зростає. Необхідна величезна кількість серіалів, для цього потрібно дуже багато талантів, які водночас були б професіоналами в різних галузях. Та їх катастрофічно не вистачає. Дуже не вистачає сценаристів. Буває, знайдеш цікаву тему, з’явиться цікава ідея, але працювати над нею не можемо через відсутність доброго драматурга. Ми змогли зробити складнотехнологічний проект «Зцілення любов’ю», але довелося звертатися до перевірених сценарних груп москвичів, які працювали над «Ундіною» і над «Злодійкою». Вони вже досить у цьому горнилі покрутилися. Сьогодні виникла необхідність в організації дворічних курсів кінодраматургів. Потрібні люди з життєвим досвідом, які вміють писати. А як зробити, щоб вони опанували сценарне ремесло, це вже наш клопіт. З режисерами теж вирішуємо питання. Найслабкіше місце в молодих режисерів — робота з акторами. В інститутах у нас мало приділяють уваги саме цьому аспекту, мало педагогів, які працюють у цьому напрямі, і трапляється так, що приходить готовий режисер із дипломом, який хоче знімати кіно, і видно, як він ніяковіє перед акторами, не в змозі пояснити їм акторське завдання.

— Який відсоток уже готової серіальної продукції сьогодні може залишатися за бортом ефіру безпосередньо через якість?

— Усе визначає продюсерське чуття. 30 відсотків російських серіалів, що знімаються, взагалі не доходять до ефіру й не витримують конкуренції, тобто тих вимог до якості, які потрібні сьогодні. Нормальний продюсер розуміє: він має вгадати глядацький інтерес на рік уперед. Коли вгадав, що через рік буде попит на цей серіал — ти на коні! Телевізійна продукція має жорсткі закони, серіал непросто зняти, але ще важче продати. Весь дохід від серіалу складається з продажу — певну суму коштує прем’єрний показ, наступні — меншу. Серіал сьогодні коштує приблизно 70—90 тис. дол. за серію. Він окуповується за два-три покази. Якщо серіал більш-менш пристойний, він приноситиме прибуток кілька років. Фільм «Ігри дорослих дівчаток» успішно пройшов на каналі «Росія», і вони купили ще три покази, крім цього, серіал зацікавив західних дистриб’юторів, таким чином, проект повністю окупився і тепер працює на прибуток.

Приємно, коли повідомили, що якийсь ізраїльський телеканал купив «Ігри…» і в них був за всю історію цього каналу найвищий рейтинг. Те саме «Зцілення» з успіхом йде в Ізраїлі.

— Однак серіал часто критикували тут, в Україні…

— Коли телефонують і кажуть: мовляв, та що там «Зцілення» — історія висмоктана з пальця і діалоги до того ж погані... Це зачіпає. Та я кажу, що ми лишень виконуємо свою місію: робимо кіно для широкого глядача. Чому нині серіали дико затребувані? Тому що вони пропонують моделі поведінки, адже глядач завжди себе ідентифікує з героєм. Як добре сказав один із серіальних продюсерів: ми сьогодні не марципани робимо, ми робимо хліб, і сьогодні хліб іде, як у голодний час.

А я доповню, телеканал — це збалансоване харчування. Потрібний країні хліб — ми даємо хліб, знадобляться марципани — робитимемо марципани.

У нас глядач завжди любив фільми Гайдая, а критики ці комедії ігнорували й писали, що то є низький жанр.

— Напевно, міні-серіали — менш вигідний формат: ефірів кіт наплакав, а витрат чимало…

— Що ж до міні-серіалів, то найзатребуваніший жанр — кримінальна мелодрама, у нас це «Банкірші» (вісім серій), режисер Андрій Бенкендорф. Прем’єра наступного тижня на телеканалі «Інтер». А в Росії фільм уже пройшов із дуже непоганими рейтингами, достойно боровся з блокбастером Першого каналу «Полювання на ізюбра».

Ще глядач хоче дивитися комедії. Звідси успіх «Няньки» і «Не родись вродлива». Ми теж зняли міні-серіал у жанрі романтичної комедії — «Торгаші», прем’єрний показ у Росії ще попереду. Та комедія — важкий жанр...

Зовсім недавно я думав, що глядач «наївся» «піф-пафом», набридли розбірки, бандюгани, мені здавалося, що людина сідає перед телевізором і хоче дістати порцію позитивних емоцій, побачити життєву історію. А потім, ознайомившись із рейтингами, переконався, що, як і раніше, є інтерес до кримінальних фільмів, і вони дають дуже високі рейтинги.

— І хто дивиться найчастіше кримінальні фільми — молодь, підлітки?

— Проводили соціологічні дослідження і були здивовані: відсоток жінок, які дивляться кримінальний жанр, більший, ніж чоловіків! Напевно, жінки хочуть бачити гарних героїчних чоловіків…

— Нинішнього року, можна сказати, глядачів хвилювала любов, вони «зцілялися». Що їх привабить у майбутньому?

— Інопланетяни. Викрадення людей інопланетянами.

— Серйозно?

— Цілком. Збираємося знімати про це фільм. Хоча там, напевно, більше про людські стосунки. Ще буде складнопостановочний військовий детектив про СМЕРШ. Та не звичайний детектив, а з елементами фільмів жахів. Я навіть жанр новий придумав — «військовий хорор».