Юлія Литвинець: "Проект "Енеїда" — це еротизм і героїка"

У Національному художньому музеї України завершився "Проект Енеїда". Генеральний директор музею Юлія Литвинець розповіла DT.UA, чим значуща така подія, а також поділилася планами стосовно майбутньої реставрації знаменитої будівлі на вулиці Грушевського.

"Проект Енеїда" присвячений 175-річчю першої повної публікації знаменитої поеми Івана Котляревського. Ця ідея почала реалізовуватися ще в рамках фокус-теми "Книжкового Арсеналу-2017". А вже в День Незалежності, 24 серпня, Національний художній музей України презентував вражаючу експозицію, яка об'єднала унікальні артефакти, історично й генетично пов'язані з шедевром Котляревського.

Нагадаємо, що "Енеїда" - перша пам'ятка українського письменства. Вона була укладена розмовною українською мовою. І символізувала становлення нової української літератури. Перше видання датується 1842-м.

У залах Національного музею упродовж двох місяців відвідувачі мали можливість оцінити прекрасні ілюстрації різних художників до поеми. Презентовані театральні афіші, автографи різних часів. Куратори проекту: Павло Гудімов, Діана Клочко, Поліна Ліміна, Данило Нікітін. Проект реалізовано у співдружності з
"Я Галереєю".

- Візуалізація "Енеїди" - річ цікава й складна, - каже гендиректор Національного художнього музею Юлія Литвинець. - Тим більше що основна функція проекту - саме освітня. Як ви розумієте, у багатьох людей ставлення до "Енеїди" здебільшого трафаретне й прагматичне: мовляв, це ж твір зі шкільної програми! А тут "Енеїда" розкривається в різних вимірах - через живопис, анімацію, графіку, унікальні артефакти.

- А що передусім мотивує відвідувачів прийти до вас і ознайомитися з цими експонатами?

- Приходять люди різного віку. Звісно, й школярі. І, в принципі, ми знайшли доволі пікантну відповідь на запитання "що ж мотивує?".

Гадаю, це ще й певний еротизм теми.

Здавалося б, де там та еротика? Але коли глянути на твори різних художників, то відповідь буде інакшою. В них простежуються еротизм і героїка - одночасно.

Це багатошарова складова, але вона є. І це все апелює до української історії.

- Відомо, що проект "Енеїда" акумулював понад 200 визначних артефактів: ілюстрації, графіка, афіші…

- Так, у проекті взяли участь 11 музеїв України. Крім того, ми долучили і приватні збірки, твори сучасних художників. Цікаво, що твори знаходили й після того, як проект відкрився…

Наприклад, у Чернігівському історичному музеї є рукописна "Енеїда" 1802 р. Але ми дізналися про це, коли проект уже було сформовано.

Цікаві артефакти знаходяться самі собою. Адже, повторюю, це не художня виставка, а проект. Тому й представлене тут різноманітне мистецтво.

Наприклад, проект висвітлює "Енеїду" в театральному і образотворчому мистецтві, можна здійснити екскурс у побут і гастрономію.

У зв'язку з проектом у музеї відкрили кав'ярню "Еней". Навіть у метро на синій гілці курсує потяг, присвячений "Енеїді".

- Якщо скласти умовний рейтинг найцінніших і найбільш ексклюзивних артефактів, які потрапили до вас в музей у рамках "Енеїди", то що це?

- Найдавніший твір - антична амфора з Музею Ханенків, їй понад 2500 років. Це грецька керамічна ваза з розписом на тему Трої. Як відомо, "Енеїда" - насамперед грецький міф.

Ще один старовинний твір - ікона "Страшний суд" (зі збірки нашого музею). Твір давній, кінець XVIII ст.

Утім, для мене як для музейного працівника цінне абсолютно все.

Поринаючи у проект, можна проглянути історію українського образотворчого мистецтва, подивуватися багатогранності його стилів. Часовий проміжок - 150 років! Стилі ці - від реалістичних до гротескних і взагалі авангардних речей.

Було зроблено велику паралельну програму: ArtPole "Безкінечна подорож, або Енеїда…" з Юрієм Анруховичем, проходили зустрічі з письменниками, художниками. Відбувалося багато кураторських екскурсій. На "Енеїду" приходили навіть цілі колективи підприємств.

- Як простір вашого музею реагує на такі масштабні міждисциплінарні проекти? Плануєте продовжувати і розвивати цей напрям?

- Національний музей - насправді складний простір. Фондосховище, адміністративні приміщення, реставраційні майстерні, лекторій... І, насамперед, виставкові зали. Які не такі вже й великі. А "Енеїда" - проект-експеримент, спроба зрозуміти, як наш музей може виходити зі своїх традиційних форм функціонування.

Музей проектувався 118 років тому. Звісно, тоді ніхто не думав ні про "кафе", ні про інші локації.

До речі, у зв'язку з цим проектом і відбулося тестування кафе: в нашому музеї це поп-ап кафе "Еней".

За два місяці воно змінило уявлення про "ідеальну" форму музею. Бачимо, як працює цей простір, як комфортно відвідувачам.

Тому завдяки таким проектам і переформатовуємо простір.

Звісно, це не приносить якихось колосальних коштів, але треба дбати про комфорт відвідувачів.

Взагалі, "Енеїда" справді зрушила певні "рамки", властиві нашій інституції. Тут був рок-концерт, була британська барокова опера "Дідона та Еней" Генрі Перселла від OPEN OPERA UKRAINE. Виявилося, в нас - чудова акустика. Це підтвердили оперні співаки.

- У чому, на ваш погляд, феномен української "Енеїди" - як літературного твору, як міфу? Як цілого художнього напряму?

- Думаю, цей феномен передусім у гумористичній та бурлескній складовій. Український народ любить жартувати над собою, над іншими. І в творі Котляревського це реалізовано достатньо відкрито, самокритично, емоційно, талановито.

В бурлеску є певні викривальні моменти. Але це й певна відкритість, притаманна нашому суспільству, саме українцям.

- Хотілося б уточнити питання, пов'язане зі зберіганням та місцезнаходженням першого, другого і третього видань "Енеїди" (1798, 1808, 1809). Чи є сьогодні в Україні якісь варіанти тих першодруків?

- Ви маєте на увазі першодруки? Ті, що були надруковані нелегально? Ми їх не знайшли. Але не можу стверджувати, що їх взагалі немає в Україні.

А різні давні видання вишукували по всіх усюдах. У Музеї книги і друкарства, наприклад. У них брали видання. І в нашій власній бібліотеці.

Куратори розбирали сам твір в аспекті еротики, в аспекті героїки. Також розкривали візуальну культуру твору.

Як виявилося, "Енеїда" настільки багатошарова, що можна зараз закрити проект, а через рік його знову відкрити - і він буде абсолютно іншим. Це нескінченне поле для досліджень.

У нашій експозиції
233 одиниці зберігання. Ось, наприклад, нас зацікавив експонат із Літературно-меморіального музею Котляревського в Полтаві. Художника звати В.Пресич - і більше про нього нічого не відомо! Але в нього чудові ілюстрації до "Енеїди" 1951 р.

До "Енеїди" зверталися такі видатні художники як Василь Кричевський, Анатолій Базилевич, Михайло Дерегус, Іван Падалка, Іван Їжакевич, Георгій Нарбут.

- Стосовно найближчих арт-проектів Національного музею - чого чекати у листопаді, грудні?

- У листопаді відкривається виставка Олександра Аксініна. Це художник-графік, який жив і працював у Львові. Його називають "львівським Дюрером" - за досконале володіння технікою офорту.

Його твори були в експозиції "Львів. СОЮЗники", що представляла львівське мистецтво 70-80-х та початку 90-х років. Але як окремий проект - не виставлялися.

І це також виклик.

Виставка Аксініна проходитиме у трьох виставкових залах. Роботи цього художника невеликі, проте містять цілий космос. І ми також маємо відкрити для відвідувачів цей простір.

Далі - проект харківської школи - "Місто ХА" (Харківський авангард).

А вже наступного року будемо реставрувати зовнішній фасад музею…

- Кажуть, влітку музей на три місяці може призупинити роботу саме через реставрацію. Якщо можна, докладніше про бюджет, який передбачається такою реставрацією, та про ризики, пов'язані з тим, що споруда - історична.

- Ще тривають експертизи проекту. Тому наразі не можу говорити про остаточний бюджет. Орієнтуємося на бюджет близько 30 млн грн.

І є підтвердження від Мінкульту, що кошти мають бути.

Що передбачає реставрація? Плануємо закріпити споруду. Для цього на стінах буде зроблено стяжку.

Також буде повністю замінено дах, бо він давно протікає. Ми вже втомилися бігати з відрами і заливати силіконом дірки.

Буде відреставроване скульптурне оздоблення фасаду. Відреставроване покриття стін, так звана шуба.

Коли добудовували частину приміщення в 1969 р., то зовнішні стіни музею обклали сірим бетоном, змінивши рельєф поверхні. За нашими "половецькими бабами" на фасаді є оригінальний рельєф стін, який і намагатимемося повернути.

І, як показали дослідження, колір будівлі від самого початку був не сірий, а теракотовий. Світло-сірими мали бути лише колони, леви та скульптурне оздоблення музею. А основне тіло музею - теракотового кольору. Спробуємо повернути цей колір.

Музей має бути схожим на давньогрецький храм.