Їм спокій тільки сниться

На цьому тижні в широкий прокат вийшла давно очікувана і трохи дивна стрічка «Повернення мушкетерів». Очікувана, тому що всі пам’ятають шалений успіх першого (телевізійного) фільму режисера Георгія Юнгвальд-Хилькевича, який свого часу працював на Одеській кіностудії. А «дивна», тому що режисер разом зі сценаристами Юрієм Бликовим та Антоном Марковим вирішили «воскресити померлих» — і тепер мушкетери, ніби з того світу, спостерігають за пригодами своїх нащадків… Про фільм та обставини зйомок — у розмові з режисером Георгієм Юнгвальдом-Хилькевичем та «мушкетером на всі часи» Михайлом Боярським.

Допоміг «мушкетерам» і Борис Григорович Возницький, який дозволив фільмувати деякі епізоди саме біля палацу Потоцьких. Як відомо, улітку 2007-го кінематографістів трохи збентежила «фосфорна аварія» в Ожидові. Але все одно зйомки тривали. І от — результат, який уже мають змогу оцінити глядачі.

Бюджет картини склав 5 млн. доларів. Проект здійснювався під «патронатом» відомої компанії «Централ Партнершип» (вона ж опікується і «Тарасом Бульбою», який очікується у прокаті з 1 квітня). У головних ролях — Михайло Боярський, Валентин Смирнитський, Ігор Старигін, Веніамін Смєхов, а також Антон Макарський, Анатолій Равикович та інші. Фільм відкривається сценою загибелі мушкетерів. Але зникнуть вони ненадовго. І будуть з небес спостерігати за пригодами своїх дітей, які шукають скарби кардинала Мазаріні. Донька д’Артаньяна — Жаклін — полюбляє чоловічі костюми, називає себе Жаком. У Портоса двоє нащадків, але один із них не знає, хто насправді його батько… Пошуки скарбів зводять дітей на манівці — і тоді вже мушкетери вмовляють Господа Бога лише на добу відпустити їх на грішну землю, аби допомогти бідолашним… От така фентезі-катавасія. Хоча жанр фільму в релізі визначається чітко — «пригоди».

Георгій Юнгвальд-Хилькевич: думав, що буде страшніше

— Ви неодноразово казали, що, попри гарячу любов глядача до ваших перших мушкетерів, ви все ж таки не задоволені тією роботою. Чому?

— Почну з кінця… На цей раз ми мали чудову техніку, на якій працювати було легко і просто. І взагалі, завдяки техніці, яка є на озброєнні кіношників, легше втілити свої фантазії — не зрівняти з тим, що було 30 років тому.

Якщо ж говорити про перший мушкетерський фільм, то я не міг ні за ті гроші, ні за ті терміни до кінця розповісти про те, про що хотів. Тепер — цілком інша ситуація. Крім того, виросли актори. Наприклад, Валя Смирнитський — скільки пристрасті, запалу! Замолоду він таким не був. До того ж 30 років тому більше розважалися, гуляли, а тепер люди самовіддано працюють і отримують від роботи більше задоволення, ніж тоді… від горілки. Це абсолютно точно! Хоча й із «Поверненням» були труднощі. І полягали вони в тому, що невідомо куди зникла середня ланка: немає професійних адміністраторів, помічників режисерів, а асистенти — то взагалі труба.

— Пан Олег Чамін, який давав гроші на цей проект, контролював, як, власне, гроші використовуються?

— Він чудова людина! Серед «нових росіян» (а знаю їх багато) я ще таких не зустрічав. Скажу більше: за все моє довге життя мені взагалі не траплялися такі люди. По-перше, він гаряче любить усі мої фільми (а «Трьох мушкетерів» — особливо), знає назубок, від першого до останнього слова, моїх перших «Мушкетерів» і цитує всіх без винятку персонажів. Каже, що фільм, який спонсорував, — втілення його найпотаємніших мрій. Він гордий, що у проекті задіяні ті самі люди, що й 30 років тому. Ще на етапі підготовки Чамін зібрав усіх, хто готував фільм, і сказав: «Я даю гроші Юнгвальду, але він їх не бере, бо не хоче займатися бізнесом. Тому ви всі тут тільки для того, щоб допомогти режисерові витратити ці кошти».

— Є актори, які не виправдали ваших надій?

— Ні, всі — супер! І молоді, і майстри. У мене задіяні чудові актори… Равиковіч, Нагієв, Лянка Гріу, Макарський… А Пєгова — взагалі фантастика! Ну а про самих мушкетерів годі й говорити.

— Чи можете згадати епізод, який дався надто складно?

— Такими були всі епізоди.

— Який жанр прем’єрного фільму? Фентезі? Чи все ж таки «пригоди»?

— Для мене це абсолютно реалістична картина. В історії православ’я є документальні докази воскресіння. Очевидно, ревна молитва такого відвертого атеїста, як д’Артаньян, і дала можливість здійснитися диву... Напевно, це мрія кожного з нас (от би, припустімо, ще раз зустрітися з мамою, якої вже немає)… Тому мій фільм — не фентезі… Я навіть не знаю, що це...

— Ваша донька також брала участь у зйомках…

— У неї цілий епізод — вона виконує роль... Франції. У фіналі, коли вшановуватимуть героїв, на білому коні виїжджатиме Франція (моя Нінуська) — як юна істота, яка тільки-но починає жити. Так уявляв собі Францію Людовік XІV.

— Багато режисерів грають у своїх фільмах епізоди. У вас не було такого бажання?

— Було. Але я віддав цей епізод. Річ у тім, що мені не властива одна риса, яка має бути в людей, котрі хочуть зніматися...

— Яка ж це риса?

— Я не самозакоханий і не тішуся з того, що бачу себе на екрані. До мене прийшла популярність завдяки моїм фільмам, а не тому, що я в них знімався. Та й узагалі, мені того не кортить…

— Скільки людей брало участь у зйомках?

— Разом із масовкою — 1200.

— Багато матеріалу пішло «в кошик»?

— Через поганого асистента з реквізиту, який дав Атосу пляшку з написом «Коньяк»…

— Скільки метрів плівки пішло на фільм?

— 42 тисячі — це з дублями і прокрутками.

— Якщо підвести певну риску… Чи задоволені новою роботою, чи виправдала вона ваші сподівання?

— Взагалі, я думав, що буде ще страшніше! Коли тільки насувалася ця махина, мене мучив страх. А зараз можу сказати, що діставав справжнє задоволення від зйомок. І вклоняюсь акторам, які працювали — попри страшну втому. Очевидно, моральне задоволення допомагає долати фізичне виснаження?

— Які мушкетери вам більше подобаються? Ті, котрі були 30 років тому, чи нинішні?

— Вони зовсім не змінилися. Мені тепер із ними навіть набагато цікавіше працювалося, бо вони додали в акторській майстерності. Зовні, можливо, вони інші: у когось уже зморшки на обличчі, в когось змінилася хода, хтось видається змученим, бо хворіє… А всередині — як були негідники, так ними і залишилися (сміється). За що й люблю… Я й сам негідник!

— Подейкують, що ви вважаєте запорукою успіху запровадження сухого закону на знімальному майданчику.

— Брехня! Ніколи такого не було. Я не вихователь. У фільмі зібралися дорослі люди, які й повинні самі за себе відповідати.

— А якби хтось напився?

— Знімав би дублера!

— Тобто ви з того проблеми не робите?

— Абсолютно! Людина має одне життя. І кожна живе тільки так, як вважає за потрібне.

— Отже — «життя склалося»?

— Я маю 12-річну доньку Ніну… Так що в мене все просто супер!

Михайло Боярський: більше приваблює все ж таки «Бульба»

— Яке у вас враження від сценарію, від зйомок?

— Все посередньо… Але об’єктивно можна буде оцінити роботу тільки після прем’єри… До речі, я у своїх сумнівах не виняток — у всіх мушкетерів були претензії — до сценарію, музики, фіналу, початку, смерті тощо. В кожного була своя версія. І, попри це, всі ми, спільно, допомагали втілити фантазії Георгія Емілійовича. Зрештою, ми погодилися взяти участь у цьому проекті, щоб побути разом. Імовірно, востаннє — саме в цих ролях. Хоча, повторюю, зі сценарієм не всі не були згодні.

— Чи виникали у вас особисто в процесі зйомок якісь оригінальні ідеї, чи пропонували ви їх режисерові, і як він до цього ставився?

— Пропонував… Частково — іще до зйомок, коли тільки ознайомився зі сценарієм, і Юнгвальд-Хилькевич із моїми зауваженнями погодився. А те, що виникає в процесі роботи… Звичайно, є певні нюанси — причому і з боку акторів, і з боку режисера. Але завжди знаходимо компроміс. Наша робота — не солдафонська муштра, а живий творчий процес. Навіть у коней є власна думка щодо певних моментів, не кажучи вже про не менш баских акторів і режисера.

— Багато трюків виконували на етапі підготовки?

— Цього разу — ні. Зрештою, нічого особливого з трюків не було й 30 років тому. А тепер в усіх нас є дублери. А це молоді хлопці, які чудово, в кілька разів вправніше за нас володіють шпагою і їздять верхи. Те, що мали виконувати ми, — нескладно. Отож — усе гаразд.

— Прихильників перших «Мушкетерів» зворушила сюжетна лінія з Констанцією… Не хотіли зустрітися з нею у новому фільмі?

— Ні, не хотів. По-перше, цього немає в сценарії, по-друге, не можна двічі ввійти в одну воду — це стосується і фільму, і жінок.

– Наскільки ваш життєвий досвід вплинув на цю роль?

– Не найкраще. Тому що найпрекрасніший час — юність. Штампи ж, які я набув із віком, можливо, не такі вже й погані, але все одно бракує свіжості сприйняття. І я з більшою цікавістю їздив на фільм «Тарас Бульба», який знімався майже одночасно з мушкетерами. Коли приїжджав на Запорізьку Січ, у мене так билося серце! Бо все це вперше — Остап, Андрій, Тарас! Це неймовірне відчуття, точніше — передчуття того, що зараз от-от щось може трапитися... Роль козака — це дуже захопливо й цікаво! І не біда, що я не головний, а, м’яко кажучи, другорядний у фільмі Володимира Бортка. Але там зовсім інші поняття чоловічого лицарства.

У «Мушкетерах, — вишукана естетика фехтування, манірність шляхетності, а там — жорстокі й підступні рубаки й різуни, які не шкодують ні дітей, ні вагітних. Там кров’ю просякнута земля, але все це робиться заради високої і красивої ідеї! Саме це в «Тарасі Бульбі» й приваблює! А на «мушкетерах» я почувався «як удома».