Єжи Штур: "Усі, хто прийшов на демонстрацію після вбивства Нємцова, — це мої глядачі…"

Відомий польський актор, режисер, сценарист Єжи Штур у рамках Тижня польського кіно презентував свій фільм "Громадянин". Його картина - про такого собі Яна Братека, чия поява в різних місцях провокує ланцюг цікавих подій… У житті самого пана Штура також було чимало цікавих подій і яскравих творчих злетів. Серед його найкращих фільмів - "Дежа вю", "Три кольори", "Кінг сайз", "Секс-місія", "Декалог". Штур - один із найулюбленіших польських акторів українського глядача, комедійні фільми з участю якого завжди мали незмінний успіх. В ексклюзивному інтерв'ю DT.UA актор розповів про свого "Громадянина", про систему Станіславського, про польську критику і Євросоюз.

- Пане Єжи, у зв'язку з популярністю "Дежа вю" багатьма ви незмінно сприймаєтеся як "почесний гість" Одеси. А ось цікавить уже ваше сприйняття України, Києва. Наших подій, пов'язаних із Майданом.

-Мій перший візит до Києва видався зворушливим. 1968-го, я був ще студентом. Нас відрядили за обміном, і ми виступали на сцені київського університету. Пригадую, що мене дуже здивувало: у Польщі на виступ студентських театрів приходило 100-150 чоловік, а в Києві зібралося до 1500! Люди хотіли слухати польські скетчі, пісні. Радісно, дуже жваво реагували.

Тоді ж сталася дуже сумна подія - радянські війська ввійшли в Чехословаччину. І про це я дізнався, перебуваючи в Києві…

Що стосується самого міста, то воно таке ж саме, той самий Хрещатик, але відчуття від Майдану інше. Коли я спостерігав за подіями на Майдані з-за кордону, розумів, що він уже не буде таким, як колись, бо на ньому лежить печать смерті.

Навіть коли ми сьогодні просто проїжджали, мені було важко дивитися… І ви мусите звикнути: для вас і для Європи - це місце, пов'язане насамперед із трагедією.

- Нині, як ви знаєте, Україна проходить тяжкий шлях оновлення, позбавлення комуністичних кліше. Польща вже проходила його. Чого на цьому шляху, на ваш погляд, не слід викидати, забувати, затоптувати?

-У мене з цього приводу є власний приклад. 1989-го, після обрання нового, посткомуністичного уряду, я викладав у Краківській театральній академії. Міністром культури тоді призначили відомого театрального режисера… Мене викликали в міністерство й запропонували стати ректором академії. Пригадую, як щосили відбивався: мовляв, я вільний художник, а це турботи, проблеми, навіщо мені воно?

У міністерстві наполягали: "Ви мусите стати ректором, бо через хвилину прийдуть безголові люди й скажуть: "Це російське, і його треба викинути, щоб запровадити американське… А система ж Станіславського найкраща з усіх, що є у світі. Її слід зберегти".

І з цим я не міг не погодитися. Мусив стати ректором і був ним 12 років…

Моя позиція така: я глибоко переконаний у тому, що ми (попри політичні й ідеологічні проблеми) мусимо постаратися зберегти культурні зв'язки з російською інтелігенцією, з адекватними діячами культури. Мають бути українсько-російські і польсько-російські культурні зв'язки.

Коли я бував у Росії, мене запитували: "Чому ми тепер не можемо дивитися польське кіно? Ми хочемо бачити своїх улюблених акторів: Ольбрихського, Брильську, Тишкевич…" Тоді я й став одним із ініціаторів фестивалю "Вісла", який проходить у кількох містах РФ. Фестиваль-відповідь "Супутник" - російське кіно в Польщі. У травні лаштуюся з прем'єрою свого фільму "Громадянин" до Росії. Від багатьох чую: "Не варто! Невже ти сам не розумієш, яка ситуація?" Відповідаю: "Всі люди, які після вбивства Нємцова прийшли на демонстрацію, - це мої глядачі! Тому я не можу не їхати".

- Відомо - ви знімаєтеся в польських серіалах. Що з польського телерепертуару могли б порекомендувати українському глядачеві, нашим телепродюсерам?

-Стосовно серіалів? Мені складно радити, бо в нас практично немає серіалів, що порушують серйозні теми. Ситуація з телебаченням у Польщі склалася не найкращим чином, - наше ТБ женеться за комерцією. Хоча в статуті ТБ написано, що воно має виконувати й освітню функцію. Час від часу з'являються розвиваючі програми виховного характеру. У рамках цього положення я, наприклад, поставив "Ревізора" Гоголя.

- Оскільки телебачення - вікно у світ для мільйонів, чи можна без цього вікна здобути знання й розуміння культурних цінностей Європи та всього світу?

-Насамперед - треба вивчати мови. Для молоді це найкращий спосіб самостійно ознайомлюватися з культурою, звичками, побутом інших країн.

Згадую себе в молодості. Ми всі були в схожій ситуації за залізною завісою. Я дуже хотів ознайомитися з західною культурою. А кіно має величезну силу впливу. Але, щоб нас вразив або розчулив фільм, ми насамперед мали бути ознайомлені з культурою цього - іншого - народу. Тому треба дивитися не тільки європейське кіно.

Чому індійські та бразильські фільми свого часу викликали такий інтерес? Тому що ми зіштовхнулися із чимось незнайомим, невідомим.

Українці мусять думати не тільки про те, як вирішити свої політичні проблеми. Має прийти розуміння, що у всіх народів (у той чи інший час) аналогічні труднощі виникали.

Потрібно самостійно розширювати горизонти, цікавитися історією. Потрібно зрозуміти, через що прийшла до цих культурних цінностей сама Європа.

Наприклад, Бродський писав, що вивчив польську, аби отримати можливість читати більше інформації: для нього тоді Польща була вікном у світ.

Коли Польща ввійшла в Євросоюз, я був готовий до цього. Був ознайомлений із найкращими взірцями англійського театру, з італійським кіно, з "новою хвилею" французького кіно.

Може статися так, що політики будуть ще не готові, але молоде покоління вже зможе вести діалог, дискутувати, оперуючи - мовляв, у Франції чи Італії - це відбувалося й виглядало "ось так".

Чотири роки тому я очолював міжнародне журі на Одеському кінофестивалі. Показували італійський фільм "У нас є Папа". Часто публіка фестивалю - молоді люди, нове, начитане покоління. Я помітив, як стримано вони реагували на фільм. Тим часом у Франції й Італії публіка яскраво сприйняла його (аудиторія з кола римсько-католицької культури). Треба бути відкритим до сприйняття інших поглядів.

- Ваш фільм "Громадянин" досить яскраво висміює звички польського суспільства. Польська аудиторія готова сміятися над собою?

-Звісно, поляки дуже люблять пожартувати й посміятися. Над іншими в нас - будь ласка. Але над собою - це нам складно. Можливо, тому що я не стовідсотковий поляк (батько - австрієць, народився на кордоні між Чехією та Польщею), у мені є щось від Швейка, я люблю й умію жартувати й над собою.

Я філолог за освітою. Виховувався на Ґомбровичі, тоді він вважався напівзабороненим автором…

Мій фільм критики зустріли в багнети. Вони виявилися неготовими до перегляду такої картини. А більшість публіки сприйняла фільм добре.

- Як, на ваш погляд, змінилася ситуація в польському кіно за останнє десятиліття - у світлі нового законодавства, нових революційних кроків, покликаних підтримати вашу національну кінематографію?

- Кіно чітко розділилося на комерційне й авторське, яке примушує думати. Приміром, Махульський не може отримати гроші з PISF (Польський інститут кінематографії. - Авт.), а може їх тільки позичити... Працюють такі метри, як Анжей Вайда, що своїм фільмом "Катинь" підштовхнув молодих кінематографістів, показав: є хвилюючі, складні, серйозні теми, будь ласка, працюйте.

Коли почали працювати закони й економічна ситуація вирівнялася, стали замислюватися над більш амбітним кіно. І молоді кінематографісти показали новий шлях у кінематографі, відкрили нові сторінки польської історії. Розкривали теми, про які раніше замовчували, намагалися не торкатися, прикрасити або інакше подати.

Цікаво, що так поводилася не тільки комуністична влада. Нова, здавалося б - демократична, повелася так само. Одне слово, молоді польські кінематографісти звернули увагу на теми, які перебували раніше під табу, торкнулися проблем польського антисемітизму, проблем абсолютного впливу польського костелу…

Останніми роками було знято багато важливих фільмів. Один із них - "Іда", що порушує обидві ці гострі теми одночасно. Досі опір цим темам величезний. Фільм "Іда" ще й тепер страшно критикують у Польщі.

У минулому сезоні я був експертом у Польському кіноінституті. Тоді запропонували до розгляду сценарій під назвою "Ненависть", де йшлося про польсько-українські відносини, болісну сторінку нашої спільної історії - про волинську трагедію, період Першої та Другої світових воєн. Сценарій затвердили, режисером фільму буде Войцех Смажовський, який зняв фільм "Роза". У нас були великі тертя стосовно проекту про волинську трагедію… Страшно подумати, яку він може викликати реакцію у зв'язку з подіями в Україні…

DT.UA дякує Олені Бабій та Польському інституту в Києві за сприяння в організації інтерв'ю.