Йдемо — на «зйом». 100 хвилин жіночого щастя від Олександра Шапіро

У кінотеатрі «Київ» показали новий фільм Олександра Шапіро «Зйом» (Pick up). Стрічку презентувала кінокомпанія «Авангард Фільм». У проекті беруть участь не відомі раніше «актори», серед яких співачка AnGel, Євгенія Пронь та інші. Як відомо, в послужному списку Шапіро такі картини, як «Хепі піпл», «Путівник», «Цикута», «Великі філософи світу». Новий 100-хвилинний фільм складається з двадцяти шести новел: двадцять п’ять дівчат хочуть познайомитися в клубах із хлопцями, а одна — з дівчиною. Статистика по-своєму безжальна: на сім чоловіків в Україні сьогодні припадає одна жінка. Фемінізм forever.

Рick up («Знімання») — і є знайомство в клубі (або ще деінде) з метою максимально швидкого сексуального задоволення заради «спортивного» інтересу.

От і фільм із такою назвою будується за принципом лінійного руху двадцяти шести історій. У кожній історії — своя героїня — актриса-аматорка, котра програє ситуацію «знімання» хлопця в одному з нічних закладів столиці. Метод фільмування самої картини — імітація під чорно-білу приховану камеру.

Отже — матріархат. Можна, звісно, задатися філософським запитанням, подібно до випускника філософського факультету Шапіро, а що ж це, власне, таке — матріархат?

Нині це — ніяка не жінка-повелителька, котра сидить на «троні», а первісні чоловіки з поклонами їй прислужують, підносячи фініки, квіти, очищені банани. Усе це лірика. Красиві, горді амазонки, які асоціюються в усіх із феміністками, теж, на жаль, у минулому. Сьогодні все прозаїчніше: знуджена багата дівчина сидить у клубі, смокче з трубочки мартіні. Усім своїм виглядом запитує: «Коли ж до мене хтось підсяде?»

Чекати доводиться недовго. Протягом п’яти-десяти хвилин «зачарований» хлопець має дати згоду на візит до її двоповерхової квартири в центрі міста.

Усе це максимально наближене до «реалу» кінодійство з життя золотої української молоді супроводжується саундтреком однотипного клубняку і жаргоном з українськими субтитрами.

Думки з приводу фільму розділилися. Були запеклі противники такого підходу, але були й ті, хто екранне дійство характеризував як прикольне. Сам режисер не приховує, що фільм зняв швидко — всього за місяць. В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» Шапіро зізнався, що цим проектом він практикував «смерть автора».

***

— Олександре, ніде не було чутно про зйомки вашого «Знімання» — така мовна тавтологія. Всі вважали, ніби завершуєте художній фільм «Без-порно».

— Я не світився. Задум виник миттєво. Саму ідею Pick up ініціював я сам. Кіно знімалося зусиллями декількох партнерів — клуб «Арена», незалежний продюсер Ірена Вадимова і компанія «Скай Хаус», яку представляю я. У зйомках були задіяні чотири київські заклади — «Якіторія», «Полан», «Арена», «Шоколад». Цей проект — такий собі пазл — фільмування в замкнутому просторі. Така собі презентація майданчиків, де можливий саме такий формат.

— Враховуючи неоднозначну назву фільму, чи є віковий ценз щодо вашої картини?

— «Знімання» нешкідливе для будь-якого віку. Там немає ненормативної лексики, а слово «секс» за нинішніми поняттями — аж ніяк не брутальність. Та й у фільмі до цього не доходить. Все на рівні «бла-бла-бла» і простих людських стосунків, які повсюдно в нашому житті зустрічаються. Хтось із кимось знайомиться і так далі.

— Чи сподіваєтеся ви зібрати хоч якусь касу, враховуючи від початку задану «авторську» ноту «Зйом»?

— Бодай якусь мінімальну вигоду все-таки маю отримати. Адже потрібно рухатися вперед. Права на фільм належать моїй компанії. Хоча в мене і є копродюсери, але в нас усе на рівні людських стосунків.

— А не хотіли б ви зняти суто касовий прокатний фільм?

— Ой... Гадаю, в моїй ситуації це неможливо. Адже масовість вимагає бюджету, а бюджет вимагає відповідальності й підлеглості. А я абсолютно «непідлегла» людина. Та я навіть і не думаю в такому напрямі, тому що Шапіро — птах вільний. Тобто я сам для себе і критик, і суддя, й інвестор, і продюсер, і автор сценарію. І от, питається, навіщо мені хтось іще? Люблю сам себе катати. Мені не дуже хочеться допускати сторонніх до цієї процедури.

— Як ви сприйняли новину про висунення на «Оскар» фільму «Ілюзія страху», знятого вашим колегою Сашком Кирієнком?

— Нормально. Теж іноді посилаю свої роботи на різні конкурси.

Але, знаєте, я поки що не відчуваю адекватного співвідношення між «Оскаром» і Сашком Шапіро. Ми як пазли — не співпадаємо.

— Чи відвідуєте українські театри? Може, вам як режисерові вдається там відкрити для себе якихось нових артистів?

— Ні. Тільки іноді ходжу до Віталика Лінецького на спектаклі, він пару разів запрошував.

— За якими критеріями ви добирали в новий фільм героїнь? Це ж виключно аматори?

— Оскільки я людина незалежна, то завжди відбираю тих, хто мені подобається. Дівчата приходили до мене в офіс. Я взагалі не надто вередливий, просто дивився, чи є в людини осмислене бажання грати в моєму фільмі. Це, зрештою, й віталося. З огляду на стислість фільму багато що не ввійшло. Можливо, навіть зроблю якусь проміжну версію.

— Ви ще й автор сценарію Pick up. Як вибудовували цю драматургію?

— У клубах встановлювали спеціальні таймери. Оскільки я спеціально добивався ефекту прихованої камери. Але всі артисти, звісно, знали, що відбувається. Це прийом зустрічної драматургії. Можна сказати, антидраматургії. У цьому кіно я практикував «смерть автора». Тому творці фільму — це і є ті люди, яких ви безпосередньо бачите в кадрі. Я задавав лише тему — дівчина має «зняти» хлопця в клубі. Решту вони робили самі. Як у житті. Адже на досвіді ми трохи «підтуплюємо» в повсякденні.

— Останнім часом вийшло чимало картин, які складаються з різних новел. Ви наслідували той досвід?

— Вважаю, що це нормально. Таке кіно дає більше незалежності. Це також менш технократичний процес. Адже якщо десять режисерів паралельно знімають десять новел, то, відповідно, вони зніматимуть стрічку вдесятеро швидше. Свою картину я зняв сам. Тому що придумав форму, яка дозволяє робити це швидко.

Знаєте, я взагалі останнім часом не люблю шліфувати матеріал. Адже тоді можна як заплутатися в собі, так і злочинно закохатися в себе. Не люблю також перетворювати роботу на манію вдосконалення. При цьому думаєш: «Який я класний!», а потім робиш ще одну склепку і думаєш: «Та я ж просто чудовий!» А від цього потрібно себе рятувати. Має бути концепт, чистий нарис. Принаймні, вважаю, це чесно — так працювати на цій території, яка позбавлена ідеології. І скоро, я вас запевняю, позбавить себе людських ознак.

— Ви про яку територію кажете?

— Про всю землю. Є речі, які підказує нам інтуїція. І ця сила працює у формі серйозного філософського осмислення, починаючи з деконструктивізму. Інтуїція — це нераціональний вальсок. Вона аналізує дуже складну природу.

— Враховуючи вашу філософську освіту і взагалі настрій, у новій картині також є меседж особливої філософії?

— Тільки через філософію і можна зрозуміти фільм. «Знімання» відображає думки, сформульовані деякими філософами. Якщо по-простому, то в «шизоетичності» самого процесу «знімання» (або сексу) можна виявити якусь розідеологізовану сферу, коли працюють чисті інстинкти — від едипового усвідомлення до едипової фрустрації. Тобто це чисте «виробництво», коли людина йде і ні про що не думає. Навіть на рекламному плакаті фільму в мене зображений ацефал Батая — це безголова людина, котра свою голову помістила на те саме місце.

— Які сюжети із нашого сучасного життя — політичні чи соціальні — могли б вас сьогодні зацікавити, окрім суто філософських вимірів?

— Це питання виключно натурфілософського характеру. Спроба пояснити із допомогою кіно людину або світ. Мене ж цікавлять ті проекти, які не пояснюють героя, а пояснюють природу речей і природу світу. І ця природа реалізується в якихось односкладових серіях. Наприклад, у «Зніманні» — це лібідо. Це і є серія. Потрібне якесь ситуативне свавілля, аби з’ясувати, що ж це таке: де ці вузлики. Є й інші форми. Наприклад, мій фільм «Кастинг» — це територія акторської гри. Один філософ сказав: смисл — це пасажир без місця. У принципі в житті немає нічого ані хорошого, ані поганого — є тільки досвід, який нескінченно розрізняє реальності. І з допомогою розрізнення цей досвід стверджує або хороше, або погане. Треба бути дурнем, щоб не розуміти цього.