Як виростити квітку надії

Ми на ІХ конкурсі виконавців сучасної естрадної пісні імені Володимира Івасюка.

Цей конкурс у рамках міжнародного фестивалю «Пісня буде поміж нас» став міжнародним уже давно. До Чернівців, Буковинського краю, де жив і творив наш геніальний співвітчизник, приїздять молоді співаки та співачки з Білорусі, Болгарії, Молдови, Румунії, Узбекистану. І кожен обов’язково виконує одну з пісень композитора. Цього року зарубіжні гості потішили рівнем своєї підготовки, темпераментом, артистичністю, чудовою вокальною школою. І, що вражає, українські пісні виконували так, ніби все життя прожили в Україні. Водночас відчувалося, що у багатьох вітчизняних учасників конкурсу ще не було досвіду, достатнього, аби повністю зрозуміти й пережити пісню. Втім переможцем одноголосно обрали Володимира Квасницю з Донецька.

* * *

Як і торік, відкриття й закриття фестивалю супроводжувалися рясною зливою. Крізь небесні сльози посміхався портрет молодого Володимира, відтиснутий декораторами кудись на задвірки сцени. Зірки вітчизняної естради не виявили особливого бажання благословити молодь. Виступи Таїсії Повалій, Олександра Пономарьова, Віктора Павліка, а також членів журі на чолі з Миколою Мозговим очікували в заключній частині конкурсу. Тому вступний концерт став своєрідним звітом лауреатів минулих років. Слід визнати, багато зірочок засяяли яскравіше. Приміром, молдаванка Ірина Костіна (лауреат першої премії) та українець Назар Савко (дипломант минулого року) продемонстрували високий клас виконання. Справжню бурю в залі викликала «білоруска східного походження» Гюнеш Абасова (перша премія 2001 року). А от Андрій Клеменко (третя премія 2002 року), схоже, так і не знайшов своєї індивідуальної манери. Непродуманий сценічний образ продемонструвала Наталя Валевська (друга премія 2003 року): «А Син живе, бо вічна Мати», — проникливо виводила вона, поки зал розглядав довгі засмаглі ноги на десятисантиметрових підборах і кокетливо розстібнуті гудзики на блузці...

Навіть ті, хто вже мав досвід виступу на різноманітних конкурсах, хвилювалися перед виходом на сцену. «Хоча я багато співаю, кожний виступ для мене — своєрідне випробування. Проте в Чернівцях незвичайні глядачі. Вони прийняли мене як свого, я відчув їхню теплоту і виходив на сцену, немов у себе вдома», — ділиться Серижан Жанахметов, той самий казах у вишиванці.

Як стверджують члени журі, вже першого дня конкурсу визначилися лідери, які пізніше потрапили до фіналу. Проте не було конкурсанта, який показав би себе якнайкраще в усіх трьох турах. Серйозною конкуренткою переможець Володимир Квасниця вважав Ольгу Плакидюк із Вінниці. «Мальви» в її виконанні були класичним прикладом того, як потрібно співати твори Івасюка. Дівчина дуже сподівалася на перемогу: нинішнього року їй виповниться 29 років, і випробувати удачу наступного сезону вона вже не зможе. На жаль, у другому турі співачка журі не сподобалася.

У плані репертуару перший тур не можна було назвати динамічним. Коли ведуча оголосила: «Ви не повірите, але дует «Дивоцвіт» виконає пісню «У долі своя весна», у залі пролунав нервовий сміх. Ще б пак, адже її слухали вже вшосте. Легендарна «Червона рута» першого дня не пролунала взагалі. З більш ніж п’ятдесяти пісень Володимира Івасюка учасники, яких було 25, виконали лише 13. Чому? Інші твори здалися надто складними? Чи молоді співаки просто погано знайомі з творчістю композитора? У програмі для конкурсантів передбачили екскурсію до музею Володимира Івасюка. Проте, за відгуками, відвідали його далеко не всі. Чи варто дивуватися, що не лише гості з-за кордону, а й українські виконавці найчастіше досить слабко уявляли собі, чиїй пам’яті присвячено конкурс, у якому вони беруть участь?..

* * *

У другому турі учасникам надали можливість ширше розкрити свою індивідуальність. Кожен виконав два твори на вибір, не повторюючи пісні з першого туру. Зарубіжні гості представили яскраві твори рідною мовою. Кияни вважали за краще співати російською. А казашка Жадра Тулегенова, яка відразу завоювала глядацькі симпатії, хвацько виконала пісню Таїсії Повалій «Просто Тая». Щоправда, про те, що Тая — це жіноче ім’я, довідалася лише на конкурсі. Для Жадри цей конкурс може стати останнім. Батьки збираються видати її заміж за нелюба — за неї вже заплатили калим. Заміжжя закриє Жадру в чотирьох стінах, а оскільки вона вже торкнулася свободи, їй буде набагато важче, ніж заміжнім старшим сестрам, змиритися з такою долею. Щоразу, коли дівчина повертається з гастролей, вони жадібно слухають її розповіді про навколишній світ. Співати Жадра почала з трьох років. Парадоксально, але найчарівніша учасниця ІХ конкурсу імені Івасюка навіть не володіє музичною грамотою. Батьків ніколи не цікавило обдарування дочки — головні сподівання вони пов’язують із сином. Так і наспівувала Жадра для себе, поки її випадково не помітили в продюсерському центрі «Фестиваль». Дівчина стала лауреатом міжнародних конкурсів «Салем Голлівуд» (Алмати), «Балтійський транзит» (Рига). Консервативна мама ніколи не приходила на концерти Жадри, вважаючи це ледь не гріхом. Проте на генеральну репетицію перед від’їздом до Чернівців матір удалося затягти. Вперше в житті мати аплодувала дочці... І поставила їй умову: виграє конкурс — весілля відкладуть.

А от батьки Серижана Жанахметова зайняття сина вокалом лише вітають. Серижан — десята дитина в сім’ї, і старші завжди його балували. Хлопчик співає з третього класу, у 13 років уперше зайняв призове місце на районному конкурсі. Спочатку про співочу кар’єру не думав, улаштувався працювати до ремонтно-механічного цеху. «Я постійно щось наспівував собі під ніс. Друзі дивилися на мене як на ненормального. А потім я побачив інтерв’ю з відомим співаком. Його запитали, чому він став співати, а не пішов працювати кудись на завод, і він відповів: «Співати легше, ніж працювати». Коли я це зрозумів, мою долю було вирішено», — каже Серижан, і неможливо зрозуміти, жартує він чи ні. Репертуар на конкурс йому підбирав народний артист Республіки Узбекистан Мансур Ташматов.

Говорячи про учасників, які здолали другий тур, не можна не згадати двох яскравих болгарок — дев’ятнадцятирічну Стефку Тончеву і Кремену Кряколову, її родичку та педагога (Кремена — керівник естрадної школи м.Тарговище). Торік відомий болгарський співак і продюсер Паскал був членом журі на одному з конкурсів у Болгарії. Там він помітив Стефку, навіть хотів присудити їй Гран-прі. Потім Паскал приїжджав із концертами до Тарговища, де ближче познайомився зі Стефкою і Кременою і вирішив відправити на конкурс одразу двох учасниць. «У болгар свій стиль. Усе виходить у них так легко й природно, таке відчуття, що вони навіть не хвилюються. Це від природи», — відізвався про дівчат Володимир Квасниця.

* * *

Третій день виявився найскладнішим. За перемогу боролася вісімка найсильніших. На жаль, премій було лише три. Першу завоював студент Донецької музичної академії ім. С.Прокоф’єва Володимир Квасниця. На другому місці виявилася темпераментна Стефка Тончева. Третє дісталося артистичному Шерзоду Давронову з узбецького міста Навої. Звання дипломантів отримали п’ятеро учасників: Серижан Жанахметов, Жадра Тулегенова, Кремена Кряколова, наші співвітчизниці Мар’яна Соболь і Ольга Іванова. Останній диплом став своєрідним укліном Чернівцям — місцевій жительці, шістнадцятирічній Ользі, ще багато чого потрібно навчитися.

Гран-прі ось уже шостий рік ніхто не отримує: вражаючих відкриттів на кшталт Олександра Пономарьова, Марини Одольської чи Таїсії Повалій наразі не спостерігається.

— Чесно кажучи, я задоволений, — зізнається член журі, народний артист України Віктор Шпортько. — Вокалісти непогані, я з задоволенням послухав співаків із різних країн, і українських зокрема. З наших мені дуже сподобалася Мар’яна Соболь. Це сильна, розумна співачка з цікавим голосом, енергетикою, яскравою зовнішністю. Їй потрібен гарний продюсер, і вона стане зіркою. Сподобалося, як знають нашу пісню болгари, казах Серижан. Я порадив йому берегти свій голос. Мій випускник із таким самим баритоном зараз є солістом академічної хорової капели ім. Л.Ревуцького в Києві. Справжніх чоловічих голосів мало. Бекання всіляких «ласковых маев» погано впливає на молодих виконавців, диктує їм неправильну манеру. В організації конкурсу мені все сподобалося, все було продумано чітко.

На жаль, молоді співаки продемонстрували слабке знання творчості Івасюка. Пісню «Тільки раз цвіте любов» співають у манері Пономарьова, а в оригіналі вона звучить дещо інакше, тобто вони її просто не чули. Що ж до виконавців, то деякі з них іще маленькі, у них замало досвіду й сили, щоб висловити почуття, закладені в пісні. Ми максимально доброзичливі, але конкурс є конкурс.

Багато хто швидше кричить, аніж співає. Це недолік більшості молодих виконавців. Молодий співак ще не вміє контролювати свій звук. Вже з досвідом приходить розуміння стабільності звуку, елементарного нюансування. Адже за наявності майстерності можна проспівати навіть пошепки, але так, що публіка просто заніміє. Не можна забувати, що це — конкурс насамперед вокалістів. До того ж явно були проблеми з акустикою, звукорежисурою. Я не стояв на сцені й не знаю, як почувалися виконавці. Мені здається, на другий день вони взагалі себе не чули. Лише після третьої пісні розпорядилися замінити звукорежисера.

— Цього року хороші учасники, — стверджує Паскал, постійний представник FIDOF у Європі (Болгарія). — Їм залишилося трохи підрости, щоб стати справжніми професіоналами. Коли наявна основа, є над чим працювати далі. Зізнаюся чесно, більшого очікував від ваших співвітчизників. Минулими роками, коли я був членом журі, у переможці виходило більше яскравих українців. Вочевидь, на цей конкурс не потрапило чимало гідних. Комусь не вистачило фінансів, хтось просто не довідався про нього вчасно.

Я завжди кажу: талант талантом, а що потім? Починається боротьба за популярність, за місце на всесвітньому творчому олімпі, до якої співак виявляється зовсім не готовий. Участь у кожному конкурсі — це загартування, ще одна сходинка до такого олімпу.

Основний недолік учасників — фальш. Фальшивлять зазвичай через різні причини. Хвилюються, не чують себе, фонограму, якогось моменту вдихають не правильно, просто не мають достатнього музичного слуху.

Найкращі аранжування були в Жадри. Аранжування для голосу — усе одно, що одяг для тіла. У дівчини аранжування та голос взаємодоповнюються. Це означає, що аранжувальник знав можливості співачки, думав і робив так, щоб аранжування допомагало їй.

Звукорежисура була посередньою. Особливо в другому турі — не встигли налаштувати апаратуру. Я переживав за конкурсантів, оскільки сам співак і розумію, як це, коли сам себе не чуєш.

* * *

Володимир Квасниця тривалий час не міг повірити у свою перемогу. І не тому, що дотепер не везло, а тому, що конкурс — перший у житті. Успіх просто окрилив його, подарував надію, впевненість у собі. До Чернівців співак приїхав із братом Юрієм, автором конкурсної пісні, і другом Ярославом Арчановим, відповідальним за фонограми й звукорежисуру. Володя закінчив Херсонське музичне училище, потім поступив до Донецької музичної академії.

— Володю, ти мав можливість порівнювати себе з іншими учасниками. Дуже хвилювався?

— Перший і третій тури були найскладнішими. У першому — лише одна пісня, досить статична. Останній тур був непростий, оскільки до фіналу вийшли най-най... Мені казали, що порівняно з минулими цей конкурс вирізняється рівнем виконавців. Тому я радий, що мав честь познайомитися з такими гідними артистами й співати з ними на одній сцені. Сподіваюся, ми зустрічатимемося, працюватимемо разом.

Ми більше ставили на другий тур, у якому я виконав італійську та авторську пісню. Пісня Івасюка «Я піду в далекі гори» стала моєю улюбленою. Всі виконані мною твори чимось схожі, тому що мені близький баладний стиль. Я людина романтична. Віддаю перевагу протяжним мелодіям.

— Чи плануєш включити до свого репертуару інші пісні Володимира Івасюка?

— Так. На жаль, я надто пізно взявся за підготовку до конкурсу — наприкінці квітня. Училище я закінчив як барабанщик, а до консерваторії поступив на вокал. Роки чотири мені знадобилося, щоб зміцніти. Тому поспішав повільно. Провів цей час у чотирьох стінах, поспівав зі своїм улюбленим викладачем Аліною Коробко-Захаровою. Перші кілька днів на сцені було тяжко — чимало валеріанки випито.

— Безумовно, енергетика у Володі є, — вважає Віктор Шпортько, — і він може далеко піти, якщо здолає деякі перешкоди в самому собі. На конкурсі він уразив усіх своєю динамікою, сильним голосом, широким діапазоном, рівним, чистим звуком. Експресії — у міру. Він виглядав дуже ефектно на тлі інших учасників. Цього разу перевагу віддали йому. Яким шляхом він піде далі — в естраду чи в класику, його справа. Він гнучкий хлопчик. Головне, щоб не перейшов на опереткове виконавство. Це нецікаво. Естрада багатогранніша.

* * *

На церемонії нагородження стався неприємний інцидент: зачитуючи імена дипломантів, голова журі Микола Мозговий не зміг прочитати нерозбірливо написане ім’я однієї з конкурсанток. Образу дівчини, яка знала, що вона далеко не найслабша учасниця, неважко собі уявити. На її обличчі грала посмішка, а по щоках котилися сльози. «Ми всі розгубилися. Стояли пригнічені, переживали за неї, і наша перемога нас не тішила», — зізнається Жадра Тулегенова. Обурений гомін прокотився залом. Непорозуміння сяки-таки вдалося залагодити, диплом дівчині вручили — уже заднім числом, а на закритті фестивалю вона виступала першою. Проте публічно журі не вибачилось.

— Багато з тих, хто не виграв, поїхали ображеними, — розповідає Віктор Шпортько. — Мати однієї конкурсантки наступного дня після її виключення буквально тероризувала журі. Ви, мовляв, не оцінили мою дочку, у неї оперний спів, інші співали набагато гірше. А варто було б записати виступ на плівку, потім прослухати, проаналізувати, над чим слід попрацювати. Молодим співакам потрібно зростати, а не думати, як би премію отримати. Буває так, що програш на конкурсі стимулює людину до подальшої роботи, тоді як перемога гальмує, розслаблює. Звичайно, все залежить від людини. Дехто вважає перемогу лише авансом. А хтось вважає себе суперзіркою і навіть незадоволений отриманим місцем... Ми всі живі люди і вчимося на помилках. Виконавця не варто захвалювати, інакше він не розвиватиметься. Та не можна і вбивати критикою. Йому потрібно дати трохи віри в те, що він щось може. І якщо в нього справді є талант, він обов’язково розкриється. Прекрасною квіткою надії...