ВТОМЛЕНИЙ ЕФІР

Новий рік на нашому ТБ за якістю розваг точніше було б назвати старим

Спочатку хочеться запропонувати кмітливим читачам вибрати символ зміни тисячоліть. Ялинка? Дід Мороз? Бій курантів? Ні, ні і ні. Найадекватніший образ Нового року — набряклий, розбухлий, багатоекранний телевізор. Традиція дивитися «ящик» у чеканні заповітної фізіономії чергового правителя, котрий дасть старт загальному залпу пробок, незнищенна. Мало того — тепер і на майдані Незалежності в Києві, що був центром українського Нового року, також красується гігантський телевізор, і весь народ юрбився саме там, дивлячись опівночі аж ніяк не на ялинку і не на горезвісний «міст тисячоліть», а саме на екран. Ну, якщо вже за телеефіром збереглося таке віртуальне всесилля, не зайве хоча б побіжно переглянути, чим же його наповнили наші головні розважальники.

Одразу відзначу — святкова триденка (30 грудня — 1 січня) була просто унікальна — відсутністю... «Іронії долі, або з легким паром». У це важко повірити, але вітчизняні канали зовсім знехтували похмільним радянським телешлягером. Так само й російські, за винятком одного лише ТВ-6. Хід дійсно радикальний, якщо врахувати, що новорічні покази стали для комедії Рязанова чимось на кшталт прокляття. В іншому ж наш новорічний телевізор опинився в ситуації булгаківського ресторану, де подають осетрину декількох сортів свіжості, причому перша, вона ж остання свіжість була явно в меншості. Наше ТБ без докорів сумління запозичило розваги в «старшого брата»; у прайм-тайм, практично на всіх каналах йшли московські шоу й розважалки, найрізноманітніші «Національні особливості» і т.п. «1+1» опівночі відзначився московським постскриптумом «Старих пісень про головне», «Інтер» — збірною солянкою «Особливостей інтернаціонального нового року», «Новий канал» — «Блакитним вогником РТР», «Тоніс» — ювілейним вечором Геннадія Хазанова. Якщо ж і траплявся оригінальний продукт, то в ньому легко вгадувався все той же «Блакитний вогник», «Мелодії та ритми закордонної естради» — успадковані від старих добрих часів незжиті стандарти. Екран на всі три дні заполонили клони Пугачової або Кіркорова і тому подібна російська попса в усій красі. Ні, веселощі, звісно, справа свята, та все якось за державу прикро — невже за десять років відносної незалежності так і не навчилися наші телемагнати розважати народ власними силами?

Втім, відносний прогрес є в галузі самопрезентації. Оформлення міжпрограмних заставок, різноманітні віньєтки, титри й рубрики — не така вже дрібничка, як може видатися. Адже це фактично «вираз обличчя» наших телеканалів, їхні фірмові мітки, за якими ми їх впізнаємо і, зрештою, любимо. Свята в цьому сенсі виявилися хорошою перевіркою фантазії теледизайнерів, а також їхньої любові до глядача. Цікаву ідею спробував утілити «Інтер», запустивши цілу серію роликів із танцюючими й співаючими пустунами-дітьми. Однак маленьких акторів, вочевидь, під час зйомки поставили в умови, які не дуже сприяли вільній грі, і тому вони виглядають дуже скутими. На додаток сам задум мало різниться від подібних міжпрограмних роликів «Студії «1+1», яка вже давно виконує свої кліпи у вигляді постановочних мініатюр. Що стосується компанії Роднянського, то в цій галузі вона, як і раніше, лідирує. Стильні різдвяні вставки серії «2000+1 — ти не один», зроблені спільно з об’єднанням «Арт-велес», а також витончені номери з танцюючими фігуристами — дійсно, класна робота. На жаль, на інших каналах подібного типу візуальний ряд недалеко пішов від традиційної листівки з ялинкою і Дідом морозом.

Відповідно до загального ностальгійного настрою екран ряснів радянськими кінострічками — вже в котрий раз вони виступають ідеальним засобом для латання святкового репертуару. Під традиційну хвилю новорічної ностальгії СТБ і IVK навіть закрутили «Місце зустрічі змінити не можна» і «Сімнадцять миттєвостей весни». Втім, якщо зосередитися на новорічних кінопоказах, то горезвісна сентенція про осетрину знову й знову спадає на думку. Справді, було таке відчуття, що на зустрічі нового століття явно вирішили заощадити, відмовившись від покупки нових, ще не бачених тут фільмів. «1+1» вирішив порадувати глядачів «П’ятим елементом» Люка Бессона, повторивши його двічі за вечір. Усе б добре, ось тільки цю картину, причому по кілька разів, не бачили хіба що ледачі. «Інтер» скромно обійшовся «Карнавальною ніччю» та «Чудовою сімкою». СТБ і «Новий канал» розстаралися 30-го, у суботу, завантаживши прайм-тайм добірною кінопродукцією — від «Діамантової руки» до «Крові й вина». СТБ, щоправда, мав особливу специфіку, продемонструвавши поспіль дві заключні серії «Королівства» Ларса фон Трієра — найстильнішого й найпохмурішого серіалу в історії «мила». Проте в новорічну ніч обидва канали також узялися за підбиття підсумків по-радянськи — на радість старим і новим цінителям застійних шедеврів були і «Мері Поппінс», і «Принцеса цирку», і «Джентльмени удачі», й «Операція «И». Якщо ж і траплялося нове кіно, то воно було, як правило, російським і частіше невибагливим — приміром, показаний у суботу по «1+1» «Новий рік у листопаді» викликав просто здивування своєю відвертою безпорадністю, тим більше гнітючою, що задіяно в цьому, із дозволу сказати, кіно дуже непоганих акторів.

Перший день нового року у цілому повторив два останні дні року старого. Ті, у кого ще були сили вімкнути телевізор, могли побачити «Пісню-2000» на «Інтері», на «1+1» — «Особливості національного полювання в зимовий період» і новорічне шоу з Ротару, Лещенком і компанією, на «Новому» — «Чародіїв» і нев’янучого Хазанова, оберемок серіалів на ICTV, Елтона Джона на УТ-1... Шоу має тривати. Хоч би яка цифра була на календарі, людські звички залишаються незмінними. Найголовніша з них — жага розмаїття й нових вражень. І, здається, щоб задовольнити цю пристрасть, краще просто забути про телевізор.