«ВСЯКИЙ ПАРАДНИЙ ПІД’ЇЗД ПРИПУСКАЄ НАЯВНІСТЬ ЧОРНОГО ХОДУ»

«Дзеркало тижня» читають у Ташкенті? Уявіть собі, так! Зізнаюся: з нетерпінням чекаю — ні, не кожного номера окремо, а цілого комплекту. Приятель-журналіст, який курсує між нашими столицями, щонайменше раз на місяць забігає до редакції «Ташкентской правды» і кидає мені на стіл українську газету, за якою закріпилася репутація елітної: «Ось тобі «Дзеркальце», любуйся і радій»...

Не стану приховувати: буквально прикипаю до неї очима. Газета для тих, хто не розучився думати. Заглядають колеги, чим це я так захоплений? Коли відчуваєш задоволення, як тут не поділитися. «Читайте і беріть на розум», — кажу друзям по перу, показуючи газету. В ній — українське життя у всіх його багатогранних складнощах, конфліктах, протиріччях. Чудове знання політичної й економічної ситуації, здатність приперчити фактаж елементами іронії або сарказму — все це дістає до самої печінки. Уявляю, з яким дрожем деякі діячі від політики розкривають свіженький номер «ДТ».

А нещодавно разом із пачкою газет на мій стіл лягла книжка Олександра Гуревича «З неопублікованого...» Сюрприз був настільки несподіваний, що я навіть не запитав колегу, де ж він роздобув збірник. Та оскільки ім’я автора тісно пов’язане з «ДТ», і читачі газети, мабуть, його ще пам’ятають, то вирішив: напевно, презентували в редакції. Виходить, не забули Гуревича. Пам’ятають, як багато пристрасті було в його кореспонденціях і аналітичних статтях з економіки, якими неординарними були його запитання в інтерв’ю з політичними і громадськими діячами, банкірами. Як часто уражав їх оригінальністю погляду на проблему — за усім стояло доскональне знання предмета.

А яким компанійським хлопцем був Олександр Гуревич! Суцільна безпосередність! Завжди у чудовому настрої, з посмішкою, в якій проглядало щось хлопчаче. Коли я був у Києві, вже після смерті журналіста, один із співробітників «ДТ» розповідав:

— Він дивився на світ немов уперше, ніколи не перестаючи дивуватися, й у свої понад шістдесят років, коли багато хто давно вже поховали себе в домашньому кріслі і не цікавилися нічим, крім телеекрана, примудрявся робити відкриття. Матеріалом для них служили проблеми економіки.

Гортаючи «ДТ» дворічної давнини, я, зізнаюся, заздрю тій легкості, простоті й водночас глибині, з якою він писав про настільки важкий предмет як економіка. Так мистецьки «розкручував» найскладнішу тему, що все таємне ставало явним.

Та як мало я знав про людину, що переховувалася за прізвищем Олександр Гуревич! Про це нагадала мені книжка, випущена в Києві (ВІРА ІНСАЙТ, 2001). У зворушливих рядках, поданих колегами із «ДТ» до «Неопублікованого», Олександра Гуревича характеризують як журналіста, який володів здатністю кожну статтю перетворювати на міні-дослідження.

Майже в усіх публікаціях Олександра Гуревича відчувалася доброзичлива усмішка. Книжка, що лежить переді мною, відкрила в авторі те, що залишилося незатребуваним, — неповторне почуття гумору. Розуміючи, що реформи і становлення економіки нині найголовніше, він, людина на рідкість цілеспрямована, віддавав їй майже весь свій енергетичний запас, і тільки ночами, виконавши редакційне завдання, звертався до того, без чого не міг, — до жарту, веселої історії, гострого афоризму. Вони залишилися зафіксованими на невеличких аркушах. Так народилися «Казки Біловезької Пущі», оповідання «Пролетарі теж плачуть», «Зберігайте гроші в тумбочці, панове!», «Почім нині інформація?» та ін.

На жаль, у книжці не вказано її наклад. Напевно, він не дуже великий, тим більше що фантастичні тиражі — у минулому. Ось чому беру на себе сміливість запропонувати газеті, яку так любив Олександр Гуревич: можливо, щось надрукуєте? З розділу «Філософізми», приміром?

Олександр ГУРЕВИЧ

З «ФІЛОСОФІЗМІВ»

# Мудреці на помилках вчаться, інші — вивчають.

# Якщо людині абсолютно нічого втрачати, крім своїх ланцюгів, чи погодиться вона втратити останнє?

# Особиста справа Моцарта і Сальєрі свідчить: народжений отруювати — творити не може.

# У чому відмінність гарного філософа від гарного політика? Перший володіє мистецтвом правди, тоді як другий — мистецтвом виправдовування.

# Некомпетентність означає невміння приховати її.

# Самопожертва є службою, що так і не стала хобі.