Владислав Шерешевський: "Ну, я ж не Лобода! Не поїду в Москву за жодні пряники"

Виставка відомого українського художника Владислава Шерешевського "Спадщина 13-17" відкрилася в Музеї історії Києва. Представлені роботи створено в період 2013-2017 рр. Експозиція стала продовженням проекту Kyїv art school.

У роботах Шерешевського арт-критики й просто шанувальники вловлюють особливий стиль талановитого художника, в якому - гротеск, комізм, людська психологія в різних її проявах. Художник виступає таким собі психотерапевтом, який розглядає безліч межових станів і процесів як у суспільстві загалом, так і в окремих індивідуумів зокрема.

Стиль живопису Шерешевського - класичний, це аж ніяк не абстракція. Кожна його картина присмачена фірмовим гумором. Тут комбінація візуального мистецтва й літературної основи. Приміром, підписи до картин Шерешевського органічно доповнюють самі полотна, у результаті виходить злагоджений художній тандем.

Деякі явища нашого життя в його роботах немовби навмисне знецінюються, деякі, навпаки, звеличуються, збільшуються.

Наприклад, його картина "Еврібаді": беззубі старі люди сьорбають з бляшаних мисок. Художник каже: "Це щоб ми не забували, що й нас чекає "щаслива" старість!"

Його картина "Мамо, риби хочете?" - тяжка жіноча доля. "Я випадково зробив фото двох жінок на Привозі. А потім створив цю роботу. Це мама й дочка, хоча грань віку вже стерлася після стількох років продажу риби… на Привозі".

Недавня його робота - "Міша, приїхали!": маленький хлопчик з жовто-блакитною стрічечкою верхи на іграшковому ведмеді стягує повідцем йому горло. "Я написав цю картину, коли Україні дали безвіз. Дуже актуально, оскільки таким чином ми, нарешті, злазимо з "того самого" ведмедика".

У художника є серія портретів, де емоційні стани різних людей чергуються-переливаються: радісне - нерадісне.

Ще одна його картина - "Sexтінець": вродлива жінка з котом. "А тут у мене два найпопулярніші персонажі в FB - котики й мадонни. Ну, нехай мадонни не в нас, а в католицькому світі! Але ж ми, проте, в Європу хочемо. Це ж гра. Гра художника, який хоче подобатися".

Його картина "Машина часу" - люди похилого віку… І відразу діти верхи на свинках - "Їзда". Діти трохи розгублені: незрозуміло, що їх чекає попереду.

Його велике полотно "Київ вечірній": гарна тиха ніч над Дніпром, міцна дівчина звивається на пілоні. (Дівчата й природа - наші основні цінності.)

У його новій експозиції також кримська тема: "Батьку, не стріляйте!" Художник каже: "Адже ми не чинили опору, коли в нас забирали Крим! Може, хтось і хотів стріляти, так йому не дали".

"Ніч перед Різдвом" - породілля й акушери, що чаклують над нею. Мовляв, Різдво - хтось у цей день народжується, хтось помирає.

"Картину "Східна медицина" я написав 2014 року, - каже художник. - Тут Сальвадор Далі й луганський робітничий клас: вони беззубі! Ще й європейцеві Далі видаляють зуб!

Це прообраз того, що от не всі хочуть Україну в Європі. До речі, цю й низку інших робіт я створив на основі творів голландців XVI-XVII ст. Я був тоді в Голландії, саме в Гаазі. І мене вразили жанрові роботи невеликого формату. До речі, саме голландці першими зменшили формат полотен, щоб їх зручніше було перевозити. Теми їхніх робіт - це сцени життя соціального дна, і виписані вони дуже якісно…"

А картину за назвою "У контакті" написано торік. Тепер вона стала актуальною.

У принципі можна легко відсторонитися і від назв робіт, і від дуже вдалих підписів до них і відійти на кілька кроків, щоб просто насолоджуватися талановитим живописом.

***

- Владиславе, два роки тому в одному з інтерв'ю ви сказали: "Або ти ватник, або людина". 2017-го цей вислів зазнав якихось змін?

-Так, це було занадто категорично сказано, адже серед "ватників" теж зустрічаються люди, яких буквально за тиждень-два можна повністю перекувати. Причому легко!

- От молодий художник Роман Мінін нещодавно повідомив нашій газеті, що нібито в "Україні немає арт-ринку" як такого. Чи згодні ви з цією думкою?

-Та звідки цьому ринку взятися? Річ у тому, що в нас хороших художників більше, ніж потрібно для такої бідної країни. Позначається сильна школа ще з радянських часів.

З нашим рівнем майстерності можна сміливо виходити на Захід, що успішні люди й роблять.

Показник, що арт-ринок у країні є, - це коли хороша картина коштує дорого. Бо художник повинен малювати далі.

Нині різниця в цінах між маститим художником і тим, хто щойно закінчив академію, не дуже велика.

Який же це арт-ринок? Але його й не має тут бути, як не має бути ЧС з футболу, як не стало ЧС з баскетболу й хокею.

Театр, слава Богу, ще якось живе, бо все найкраще стікається в Київ. От і письменники писатимуть, як і художники малюватимуть, незалежно від того, платять їм гроші чи ні.

- В умовах війни й конфронтації з РФ ви втратили багато покупців своїх творів?

-Я був до цього готовий. У мене в Москві були дуже хороші покупці й колекціонери. Але вони, ще до конфронтації, почали потихеньку емігрувати в Лондон. Їм уже тоді викручували руки. А тепер? Ну, я ж не Лобода! Не поїду в Москву за жодні пряники.

- У різний час ваші картини виставлялися в США, Польщі, Італії, інших країнах. Є тепер міжнародні проекти?

-Зараз таких проектів немає. В основному виставляюсь в Україні. Тим більше, що є роботи, які знаходять відгук у ментальності наших людей. Словом, у тих, хто в темі. Ми, більш-менш успішні українські художники, можемо стояти нарівні з бідними західними маловідомими. Маю на увазі ціновий складник творчості.

Коли я був молодим, то на все погоджувався, легко віддавав свої роботи навіть на деякі сумнівні західні виставки. А зараз краще житиму спокійно.

- У яких відомих українців є ваші роботи в колекціях?

-У багатьох. Можна сказати, майже у всіх. У прокурора, у президента. От тільки в Януковича не було жодної моєї роботи. Так склалося, очевидно. Тут я не дотягую.

- Чи багато робіт зараз створюєте під конкретні замовлення?

-Тепер уже ні, а в минулому було багато замовних картин. Дуже відомі люди замовляли мені свої портрети. Іноді в стилі Ван Гога.

- А які ваші власні творчі уподобання?

-Ось уже півтора року як захопився примітивним напрямом в історії мистецтв. З класиків обожнюю Вермеєра й Рембрандта. Якийсь час подобався Ван Гог. Зараз дуже тяжію до творчості Хаїма Сутіна.

Коментар

- Проект Kyїv art school присвячений 100-річчю Національної академії мистецтв, заснованій
1917 року, - каже куратор проекту Дмитро Струк. - Цього року разом з Музеєм історії Києва ми запропонували зробити серію виставок відомих київських художників. Майданчиком для нашого проекту став саме цей музей. До речі, це єдиний музей, побудований за час незалежної України. Мета проекту - провести серію ретроспективних виставок знакових київських художників, які здобули фахову творчу освіту в Києві. В рамках проекту кожен художник презентує у фонд музею одну зі своїх картин. Тим самим поповнюємо фонд музею роботами, створеними в Києві київськими художниками київської школи на зламі тисячоліть.