Визволення народу. Французькі інтелектуали — на захист української демократії

Починаючи з 1898 року, себто з часів славнозвісної справи Альфреда Дрейфуса французькі інтелектуали — письменники, філософи, історики, соціологи, видавці, журналісти — завжди публічно реагували на кричущі факти соціальної несправедливості та соціальні злочини, ставали на захист тих, хто потребував підтримки й допомоги. Ангажовані представники інтелектуальних кіл відчували свою відповідальність як за події, що мали місце в самій Франції, так і за злочини проти прав людини, які скоювалися за межами Шестикутника. Початок цієї великої традиції «швидкого інтелектуального реагування» поклав Еміль Золя в своєму памфлеті «Я звинувачую» (J’accuse), який був оприлюднений 13 січня 1898 р. у газеті «Аврора», та в «Листі до Франції», який побачив світ у тому ж році. На суді, до якого письменника було притягнуто за виступ на захист А.Дрейфуса, Е.Золя, зокрема, сказав наступне: «Мій обов’язок полягає в тому, щоб говорити... Я не хотів, щоб моя країна залишалася жертвою брехні та несправедливості... Одного дня Франція буде вдячна мені за те, що я намагався врятувати її честь». Ми не помилимося, якщо поглянемо на ці слова, сказані понад століття тому, як на цитату із нашого сьогодення...

Серед найвідоміших маніфестів-петицій французьких інтелектуалів були «Маніфест Комітету інтелектуалів-антифашистів» (1934) проти наступу фашизму, «Маніфест 121» (1960) проти війни в Алжирі, «Маніфест 77 кінематографістів» (1997) на захист прав емігрантів та сотні інших маніфестів-петицій, які засвідчували небайдужість французької інтелектуальної спільноти.

Сьогодні погляд французьких інтелектуалів, підтриманий європейськими колегами, спрямований на події в Україні. Текст, опублікований нижче, є красномовним і не потребує коментарів.

Події, що сьогодні відбуваються в Україні, мають історичне значення. Так, як це зробили свого часу інші народи колишнього «радянського блоку», сьогодні українці вивільняються, намагаючись здійснити це мирним шляхом, від недемократичної та корумпованої влади. Ми цілком підтримуємо народ України та захоплюємося ним — адже він демонструє свою відданість демократії та європейському вибору.

Отже, ми не маємо залишатися в полоні ілюзій. Те, що відбувається сьогодні в Україні на Майдані Незалежності, це є запитання й до нас — чи прагнемо ми побачити на східній околиці Європи демократичну державу, з якою можна відкрито вести діалог та встановлювати щире партнерство, чи ми згодні на сусідство з корумпованою та авторитарною державою? Що стосується нас, себто тих, хто підписався під цією петицією, то ми свій вибір зробили, цей вибір є прозорим та остаточним.

Сьогодні немає сумнівів щодо грубих фальсифікацій, що мали місце в ході другого туру президентських виборів: сам Верховний суд України погодився взяти до розгляду скарги, що їх подала опозиція, і, незважаючи на передчасне оприлюднення остаточних результатів виборів, відмовився визнавати дійсною «перемогу» провладного кандидата.

Ми підтримуємо український народ, численні представники якого вже багато днів стоять на Майдані Незалежності: вони співають, вигукують гасла — одне слово, виявляють непереборне прагнення до свободи та демократії. Ми підтримуємо кандидата від опозиції Віктора Ющенка, і ми робимо це не тому, що (як стверджують деякі) він є «прозахідним кандидатом», а тому, що він є легітимним кандидатом демократичних сил. Ми закликаємо всіх захисників свободи об’єднати наші голоси на захист благородної мети: на захист народу, який виборює свою свободу.

Галина Акерман, історик, журналіст;

Міхна Берендеї, історик,
дослідник у Вищій школі досліджень
у соціальних науках;

Ален Безансон, член Інституту Франції;

Бела Борсі Кальман, історик
(Угорський комітет Інституту
Томаса Мора);

Паскаль Брюкнер, філософ;

Стефан Куртуа, історик;

Бріс Кутюр’є, журналіст
(Радіо «Франс»);

Шанталь Дельсоль, філософ, професор Університету м. Марн-ля Валлє, есеїст, член Інституту Томаса Мора;

Ален Фінкелькрот, філософ;

Андре Глюксман, філософ;

Роман Гупіль, кінематографіст;

Анат Кальман, журналіст (Будапешт);

Стефан Лоне, викладач університету
м.Марн-ля-Валлє;

Янос Мартоні, екс-міністр закордонних справУгорщини;

Жан-Франсуа Маттеї, професор;

Корентен де Саль, викладач Вільного університету в Брюсселі,
член Інституту Томаса Мора;

Франсуаза Том, пофесор паризького університету Париж-IV (Cорбонна);

Сабін Рено-Саблоньєр,
генеральний секретар
Міжнародного товариства прав людини;

П’єр Рігуло, історик, директор Інституту соціальної історії;

Педро Шварц, професор Європейського університету святого Павла (Мадрид);

Іліос Яннакакіс, історик.

Текст листа-петиції був опублікований
29 листопада 2004 р. у газеті «Фігаро».

Переклад Тетяни ГОЛІЧЕНКО,
доцента кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»