«ВіТЕБСЬК—2000» — ТРИ КОЛЬОРИ ФЕСТИВАЛЮ

Удев’яте на білоруській землі проходив міжнародний фестиваль мистецтв «Слов’янський базар у Вітебську». Цього разу на свято до сябрів приїхало понад 5000 учасників і гостей із 23 країн світу.

ЧЕРВОНИЙ

За роки існування фестивалю вже виробилася звична схема проведення заходів. Це Дні національних культур Білорусі, Росії й України, концерти естрадних зірок, фольклорних колективів, джаз-клуби, кінопрограма, покази мод, виставки, а також конкурси вокалістів, дитячих програм і народних промислів. Нині до них додалися театральні зустрічі, вечори поезії і музичні зібрання. Коли «базар» тільки робив свої перші кроки, його лаяли за «всеїдність». Тепер зрозуміло, що гнучкість дозволяє фестивалю бути цікавим і не набридати одними і тими ж іменами.

Спочатку «СБ» замислювався як партнерський союз трьох країн, а Вітебськ став столицею фестивальної держави. Сварки почалися через гроші. Організатори не зуміли розділити між собою прибуток. Першою показала гонор Україна, яка почувалася обділеною і захотіла отримати свій шматок пирога. Суперечки закінчилися тим, що ми вийшли зі складу засновників і стали приїжджати просто як гості. За нами скинула «пута» і Білорусь. Три року тому президент Олександр Лукашенко одним розчерком пера заборонив комерційним організаціям займатися фестивалем і взяв його під свою державну опіку. Саме тоді стався розкол на два фестивалі й з’явився організований російським бізнесменом Сергієм Вінниковим і українським композитором Олександром Злотником транзитний «Слов’янський базар», який кочував в Одесі та Саратові, а нині прописався в Києві. Останні три роки всі витрати на проведення «Слов’янського базару у Вітебську» білоруси і росіяни ділять навпіл. Нинішнє свято їм обійшлося в 1 мільйон доларів.

БіЛИЙ

У рамках нинішнього фестивалю відбулося підписання договору про культурне співробітництво до 2002 року між Білоруссю та Україною. Богдан Ступка виступав і у своїй звичній ролі — артиста. Він презентував спектакль «Старосвітська любов» і фільм «З життя Остапа Вишні». На майданах міста пройшов конкурс народних ремесел. 20 майстрів із різних регіонів України показували свою майстерність. У художньому музеї глядачі познайомилися з ювілейною виставкою, присвяченою Іванові Козловському. Цього разу Дні культури суттєво змінилися. Білоруси зробили ставку на фольклор, росіяни — на балет, а ми — на оперу. 8 липня пізно ввечері на головному фестивальному майданчику відбувся гранд-концерт «Золоті голоси України». Він був як ніколи зоряним: до Вітебська спеціально прибули наші знаменитості, які нині виступають за кордоном. З Австрії прилетіла Вікторія Лук’янець, із США — Володимир Гришко, із Польщі — Андрій Шкурган, із Швейцарії — Валентин Пивоваров, а з Гельсінкі — Михайло Дідик. До цієї компанії підключилися солістки Національної опери України Ольга Микитенко, Марія Стеф’юк і Ольга Нагорна. Гостями вечора стали соліст Великого театру Зураб Соткілава і білоруська група «Чистий голос». О другій годині ночі на сцену амфітеатру вийшов Андрій Данилко із сольною програмою «Вєрка Сердючка та інші». Це вже відкатана ним «Країна, що пливе, або Титаник». Якщо сам артист виступав непогано, часом вдало імпровізував, то його колеги нагадували хлопців із художньої самодіяльності.

Величезний інтерес публіки на «СБ» викликали кінопокази. Сім стрічок привезли російські кінематографісти. Палкі суперечки між критиками і глядачами виникли після демонстрації фільмів «Хрустальов, машину» Олексія Германа, «Барак» Валерія Огородникова і «Любити по-російськи-3» Євгена Матвєєва. Стилістична складність «Хрустальова...» і безвихідь «Барака» виявилися важкими для сприйняття середньостатистичним глядачем. До фіналу в залі залишалися одиниці. Зате матвєєвський «лубок» про наші дні пройшов з аншлагом. Хоча сам режисер після сеансу зізнався, що перебуває на розпутті, і ця непевність у завтрашньому дні відчувалася і в його роботі.

А лідером показів стала нехитромудра комедія Володимира Грамматикова «Привіт від Чарлі Трубача», де на рівних із дорослими акторами грав 11-річний вихованець дитячого будинку Антон Зотов.

Нашу країну в кінопоказі представляли дві стрічки — досить посередня робота режисера Олени Дем’яненко «Дві Юлії» і картина Ярослава Ланчака, що продовжує традиції українського поетичного кіно, «З життя Остапа Вишні». Стрічка про репресованого письменника, незважаючи на його драматичну долю, вийшла щемливою і світлою. Своєму успіху картина багато в чому завдячує точній грі Богдана Ступки, який виконує головну роль.

Багато суперечок викликала робота Саші Гадеона «Повернення ідіота». Чеський майстер використав фабулу роману Ф.Достоєвського «Ідіот», але дію переніс в наші дні. Стрічка вийшла довгою, із невиправданими натуралістичними сценами. У кінопоказі превалювали темні фарби. Цей перегин організатори фестивалю вирішили виправити наступного року, пообіцявши привезти фільми, що пройдуть на «Кінотаврі» і «Ликах любові».

СИНіЙ

Волошка — емблема «Слов’янського базару у Вітебську» — входить до композиції призу Міжнародного конкурсу молодих виконавців естрадної пісні. Вищу нагороду виборювали 17 вокалістів із 20 країн. Гран-прі завоював співак із Македонії Тодор Проєвскі, а наша вінничанка Олеся Азнобіна з великим трудом змогла вибороти третє місце: «Конкурс вийшов середнім, явних лідерів на ньому не було, — підкреслив голова журі Тарас Петриненко. — Якщо ми хочемо перемагати, то потрібно ретельніше готуватися».

Новинкою «Вітебська-2000» стали «Театральні зустрічі». Їх відкрили білоруські артисти театру ім. Я.Колоса спектаклем-етюдом «Шагал. Шагал». Режисер Віталій Барковський використовував для цієї роботи уривки з автобіографічної книги художника «Моє життя», його вірші і частково сценарій Володимира Дроздова «Поїзд із Вітебська до Парижа із усіма зупинками». Виконавець ролі Шагала Геннадій Гайдук спробував увійти у внутрішній світ образу і зрозуміти, чому твори майстра довго не знаходили відгуку в сучасників.

Зірка «Сучасника» Олена Яковлева на фестиваль привезла спектакль У.Гібсона «Двоє на гойдалці», в якому років десять тому дебютувала на прославленій сцені. Це історія про самітність у величезному місті. Акторка, граючи Гітель, працює на надриві й часом в її інтонаціях помітні знайомі риси колишніх героїнь, насамперед Тані з «Інтердівчинки» і Ліз з «Пігмаліона».

У комедії А.Ніколаї «Спокуса» Любов Поліщук буквально поклала на лопатки своїх знаменитих партнерів — Сергія Безрукова і Бориса Щербакова. Саме її гра тримає всю постановку, а чоловіки, на жаль, виявилися лише фоном у цьому тріо.

Найбільш злагодженим дуетом «зустрічей» стала робота Лії Ахеджакової і Богдана Ступки у фокінській антрепризі «Старосвітська любов». Прості домашні турботи гоголівських персонажів, їхні розмови про врожай, хвороби, їжу — показують розмірене життя двох літніх людей. Граючи на півтонах, актори домагаються філігранності, що власне і називається театром.

Свій творчий вечір Марина Нейолова побудувала як монолог-спогад про колег і друзів, а Микола Караченцов, навпаки, вирішив щиро поспілкуватися з глядацькою залою, перемішуючи діалоги з музичними номерами. Як зауважили завсідники фестивалю, «Театральні зустрічі» після концертів в Амфітеатрі посіли друге місце по відвідуванню заходів.