«Вишиванко моя, вишиванко»

Серед багатьох візиток Тернопілля — борщівська вишивка, в якій протягом віків домінували чорні барви. Так розпорядилася історія. Коли наприкінці XVIII сто­ліття турецькі поневолювачі перейшли Дністер і винищили усіх місцевих чоловіків, жінки поклялися, що оплакуватимуть своїх коханих до сьомого коліна. І тривав термін печалі аж до 30-х років ХХ століття. А потім кольори на вишитих сорочках наддністрянців почали поступово світлішати…

Професіональний майстер Наталя Шпак із села Турбів Липовецького району Вінницької області участь у таких заходах бере вже не перший рік. Полотно для костюмів та рушників виготовляє сама — з поліського льону. Для орнаментів пані Наталя добирає малюнки, які є оберегами людини, родини, житла.

Із сорочок і костюмів май­стра народної творчості Ольги Абрамович (село Річка Косівського району Івано-Франківської області ) вихлюпується радість. Її витворюють жовтогаряча гама кольорів, пишні орнаменти з квітів, дерев, геометричних фігур.

Вишивки із Горошової на Тернопіллі, на перший погляд, дуже прості. Покоління майстрів відтворювали у них натуральні кольори квітів. Але коли дізнаєтеся про склад­ну техніку вишивки бісером, завдяки якій село відоме далеко за межами держави, — будете приємно вражені.

Влучно зауважив голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Стойко: «Саме у вишивці — код нації, дух предків, які в різні часи боролися за волю України…» За вишивкою українців упізнають у світі. І тому логічним є сподівання організаторів фестивалю: дати йому продовження в наступні роки.