Вирвані сторінки з гучної «справи» Марії Матіос

Неабиякого розголосу в суспільстві набула так звана справа Матіос. Відома письменниця звернулася з відкритим листом до генерального прокурора України Віктора Пшонки (DT.UA перше опубліковало на сайті це звернення…) з приводу того, що працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували «громадянку Марію Матіос» у приміщенні львівського видавництва «Піраміда» з метою вилучення з продажу її книги «Вирвані сторінки з автобіографії», яка, до речі, визнана «Книгою року-2010». А також стосовно «міліцейських облав» на неї - у місті Києві.

У своєму розпорядженні редакція має два тексти: Звернення голови ради Організації ветеранів України до Генпрокуратури (стосовно «хуліганського мародерства» Матіос) та окремі сторінки з тепер уже резонансної книги (на тему Великої Вітчизняної війни). Подальше - no comments.

«Ветерани нагально просять… порушити кримінальну справу проти М.Матіос»

«…У книзі, що подається як літературно-художнє видання про сучасність і сучасників, автор М.Матіос у главі «Суворова, 3» (стор. 214, 215) дозволила собі брутальний випад проти пам’яті воїнів, загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Не до лиця жінці-поетці, прозаїку, яка вважає себе високоосвіченою, інтелігентною людиною, наводити в книзі образливе для ветеранів війни і надзвичайно ганебне порівняння обеліску на могилі Невідомого солдата Меморіального комплексу у «Парку Вічної Слави» в м. Києві (див. ксерокопії, що додаються).

Ветеранська громадськість розцінює цей цинічний вчинок як хуліганське мародерство, наругу над місцем братського поховання 34 Героїв Радянського Союзу та могилою Невідомого солдата…

Ветеранська громадськість вважає, що таким ставленням до місць поховання і пам’яті ветеранів-героїв війни громадянка М.Матіос порушила ст. 6 Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та ст. 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу», допустивши наругу над братської могилою, вчинивши дії, що мають на меті зневажити суспільну пам’ять про воїнів, загиблих у боротьбі з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Ветерани нагально просять Вас, Вікторе Павловичу, доручити порушити кримінальну справу проти М.Матіос за ст. 297, п. 2 «Наруга над могилою, іншим місцем поховання» Кримінального кодексу України та заборонити, вилучивши з продажу, розповсюдження книги М.Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії». Голова Ради Організації ветеранів України, народний депутат України П.С.Цибенко».

«Читати написане на обелісках страшно» - їх так багато, полеглих у перших своїх боях…»

«…У мої шкільні роки найбільш згадуваними і шанованими були ветерани великої вітчизняної війни і передові колгоспники. У школі проводилися уроки патріотичного виховання - і тоді обов’язково запрошували когось із місцевих ветеранів. Проте це тривало недовго. Діти ми були цікаві, балакучі, допитливі. А їм, нашим сільським ветеранам, як я тепер розумію, нічого було розказувати. Ні, я тепер знаю, що якраз їм - «автохтонам» Гаврилякові Афанасію Васильовичу, Михайлюкові Михайлові Дмитровичу, Хімчинському Іванові Тимофійовичу, Стеблюкові Миколі Юрійовичу - було що розказати.

Але Система добре вміла «шнурувати» вуста тим, хто знав і міг сказати. Казати цим, «сільським», ветеранам правду, ясна річ, було неможливо. Бо правда мала негарне - не таке героїчне, як у книжках, - обличчя. Правда полягала в тому, що їх, молодих, не обмундированих, ненавчених буковинців, 1944 року випробовували війною.

…Якщо ви колись подорожуватимете Буковиною і їхатимете Вижницьким районом, майже у кожному селі побачите пам’ятники-обеліски полеглим у роки ВВВ. У Мілієвому, у Іспасі, у Банилові, Вашківцях. Та скрізь! І читати написане на обелісках страшно - їх так багато, полеглих у перших своїх боях, із однією гвинтівкою і однією гранатою на десятьох! І це ще одна дуже страшна «буковинська» правда, яку (і це також правда!) ще не дослідили історики. Історики пішли «углиб століть», а ці, невинні, убиті ось-ось, майже недавно, лишилися обійденими. І я не знаю, чи де зосталися їхні правдиві - не з папірця - спогади, окрім спогадів родинних. Якщо вони їх розказували родинам. Та навіть якщо й розказували, то вже майже нікому розказати розказане. Буковинці, які лишилися на Буковині після всіх історичних катаклізмів, не дуже охочі до писемних свідчень. Мабуть, недарма саме у нас, на Буковині, дуже поширене прислів’я «за «не знаю» - не б’ють і не карають». І хто нас ретранслює світові, якщо ми не робимо цього самі». (Марія Матіос. Уривок з книги «Вирвані сторінки з автобіографії». - ЛА «Піраміда», 2010 р.)