Вірляна Ткач: "В опері "Ґаз" ми намагаємося зберегти курбасівське "перетворення"

Саме вистава "Ґаз" була 1923 року прем'єрною постановкою Леся Курбаса в Мистецькому об'єднанні "Березіль". Режисеркою нинішнього проекту виступила Вірляна Ткач, яка вже три десятиліття вивчає творчість розстріляного митця.

Як зазначають автори, цей проект - міжнародний. Уже в вересні "Ґаз" буде представлено на фестивалі у Відні, далі - наступного року - в театрі La Mama (Нью-Йорк). В опері задіяно аж чотири мови. До речі, цьогоріч урбаністичній п'єсі німецького драматурга Ґеорґа Кайзера виповнюється 100 років.

Вірляна Ткач, режисерка з українським корінням, каже, що вона не почувається американкою, вона скоріше "ньюйорківчанка". Пані Вірляна працює в нью-йоркському експериментальному театрі La Mama, при якому з 1990 року має власну студію Yara Arts Group.

Творцем проекту "Ґаз" є також дуже досвідчений композиторський дует - Роман Григорів та Ілля Разумейко. До речі, вони задіяні й у головних ролях. Роман Григорів - диригент і Син Мільярдера, власника заводу. Ілля Разумейко - Інженер, у виставі він гратиме на піаніно, яке є центральним образом художньої реальності.

Загалом, автори означили оперу як антиутопію. Її дія будується навколо історії про вибух на футуристичній фабриці, що колись продукувала енергію для всього індустріального суспільства.

Вірляна Ткач

- Пані Вірляно, якою мірою ви апелюєте у своїй постановці до вистави Леся Курбаса 1923 року?

- Курбас завжди наголошував, що роль режисера у виставі головна. Також дуже важливо - це зібрання творчої групи. Ось творча група "Березоля" зібралась і зробила прем'єрну виставу - "Ґаз" за п'єсою Ґеорґа Кайзера. І головним у тій постановці була не п'єса, а ті сценічні перетворення, які робить саме Курбас. Сам дизайн п'єси дуже абстрактний: видно лише, що актори - це робітники фабрики, котрі починають працювати на різних машинах. Їхні рухи й музика - то щось неймовірне.

Курбас творить виставу через свого сценографа, лицедія, костюмера, музиканта. Тобто можна сказати, що все сценічне дійство зробив сам Курбас. Його режисерські поняття трансформуються через усіх задіяних у творчому процесі. Я це мала на увазі.

- Чому вас зацікавила саме ця п'єса Ґеорґа Кайзера?

- Насамперед мене зацікавила не п'єса, а постановка Курбаса. Те, як, власне, він зробив усі ті свої "перетворення". Але ми не хочемо це ілюструвати чи відтворювати, тому що найважливіша частина театру - це авдиторія. А наша авдиторія
крізь плин часу зовсім інша, ніж 1923 року, на яку й ставив свою виставу Лесь Курбас. Не можна відтворити саму постановку Курбаса. Ми можемо лише знати, що він робив і які думки в нього були про свій час. І це нас надихає!

Тому як режисерка я більше схиляюся до режисерських понять Курбаса, який тісно співпрацював з акторами. Він розумів як підходити до актора, як можна створити образ - саме тілом, а не тільки голосом і емоцією. Адже над цією постановкою працював художник Вадим Меллер, який прийшов до "Березоля" після роботи в "Школі руху" Броніслави Ніжинської. А ще - композитор і диригент симфонічного оркестру Анатолій Буцький.

- Як ви познайомилися з композиторським дуетом Романа Григоріва й Іллі Разумейка?

- Усе почалося з виставки в "Мистецькому Арсеналі" - "Курбас: нові світи". Там ми й познайомилися. Раніше я бачила опери цього творчого дуету на ГогольFest. І, скажу, що така музика мене вражає і надихає. Композитори попросили, щоб я їм більше розповіла про Курбаса. Вони й запропонували: "Може б, ми написали музику до вистави Курбаса "Ґаз", адже самій п'єсі 2019-го виповнюється 100 років?" Я лише відповіла: "Прошу".

Тому в нас усе почалося з музики, а не з самої п'єси. І в самій постановці ми намагаємося зберегли курбасівське "перетворення"… Спочатку актори - це робітники, потім вони стають машинами, в яких вибухає газ. Вважаю це дуже цікавим перетворенням дійової особи.

Євген Малолєтка

- А як щодо рухів, пластики? Актори формації NOVA OPERA справляються із цим перетворенням?

- До нас приїздить дуже відомий хореограф з Відня - Симон Маєр, котрий працюватиме з нашими оперними артистами. Вони відкриті для цієї нової для себе практики.

Знаєте, я за це не хвилююсь, адже дуже давно працюю в експериментальному театрі, тому звикла починати працювати над постановкою не з самої п'єси, а з іншого матеріалу - з музики, поезії... Саме так ми ліпимо наше драматичне дійство на сцені.

- Який хронометраж майбутньої вистави?

- Сама постановка буде тривати майже годину і п'ятнадцять хвилин. Але сама постановка розбита на три умовні частини - запуск газу, потім відкриття особистостей, які задіяні у виставі, і третя частина - сама драма, тобто вибух.

На сцені задіяні шість вокалістів, а також дійові особи - Ілля і Роман. Зараз у нас активно йдуть репетиції вистави, виготовляються декорації, де центральним образом художньої реальності є препароване піаніно - як колишній пульт індустріального гіганта, що поєднував живе і техногенне в одній системі.

- То сценічний інструмент та інші декорації будуть у театрі Франка вже напередодні самої вистави?

- Саме так. Більшість репетицій у нас не на сцені театру, а в різних місцях, де є якісний музичний інструмент - фортепіано. Артисти формації NOVA OPERA звикли до такого режиму - працювати на різних сценах. Адже насамперед вони мають музику, а то зовсім інакше буття.

Тобто головний сценічний образ - піаніно, оббите металом, - виступає в нас одночасно і музичним інструментом, на якому твориться музика, і… газ-пультом… Тим агрегатом, який і витворює газ.

Саме Ілля Разумейко в ролі Інженера гратиме на цьому інструменті-агрегаті. А от Роман Григорів - не тільки диригент із паличкою, він також грає роль Сина Мільярдера, тобто власника заводу, головного менеджера.

Тож у кожного з творців нашої опери є своя місія, і це дуже органічно поєднується - диригент і очільник заводу, піаніст і інженер.

Валерія Ландар

- Проект "Ґаз" міжнародний. Яка мова цієї оперної постановки?

- Ми взяли лише кілька фраз з самої п'єси Ґеорґа Кайзера. Але п'єса, якій уже 100 років, надихнула нас, а це головне. Взагалі, у нас буде багатомовна постановка - три-чотири мови. В опері є рання поезія Тичини, яка нам підходить. Це дуже важливо, щоб у нашій виставі була українська мова. Я багато перекладала цього поета. Але це опера, в якій головне - музика, яка не вимагає багато тексту. Як режисерка, я йду радше від музики, а вже потім шукаю текст.

Тому ми дивимося навколо, ми відкриті і бачимо саме наш час, нашу ситуацію. Так, у своїй п'єсі німецький драматург Кайзер порушує дуже важливе питання - до чого може призвести людство уся ця техніка? Це головне питання. І ми маємо власні відповіді на цей посил драматурга. Адже мусимо говорити одною мовою.

- І яка ваша відповідь? До чого може призвести вся ця техніка?

- Глядач має сам віднайти відповідь. Тому ми говоримо образами, музикою, світлом і сценографією. І завдяки цим засобам наш посил доходить до глядача. Наша майбутня опера "Ґаз" - не та, якої треба боятися чи якось до неї готуватися. Її треба бачити і слухати... Тобто бути цілком відкритим до нашого дійства.

- Вам комфортно співпрацювати з формацією NOVA OPERA? Чи бувають у вас як у режисерки суперечки з композиторами?

- Скажу лише, що наша творча група все робить разом. Ми всі дуже захоплені і матеріалом, і тим, як він вибудовується в творчому процесі. А я захоплена музичною фантазією композиторів, цілком їх підтримую. Ми все обговорюємо, адже сама концепція вистави йде від мене, а музика - від режисерів.

У нас чудова команда, співаки з різних шкіл, але вони вже довго працюють у формації NOVA OPERA. У виставі шість акторів, з них ніхто не є головним, це люди, які творять той "газ".

А що ми взагалі знаємо про музику Курбаса у виставі? Лише те, що її написав Анатолій Буцький, і там було більше п'ятдесяти симфонічних інструментів. І що це звучання було більше, ніж завод, більше, ніж музика. Це були неймовірні звуки.

Власне кульмінацію вистави, тобто хвилину вибуху ми робимо також крізь музику - з акторів рухами. Тому і вживаємо мало тексту, попри дуже драматичні хвилини дійства.

Євген Малолєтка

- Тобто у вашій опері будуть збережені ті новітні маркери національного мистецтва, які утверджував сама Курбас?

Я не хочу комусь щось показувати на пальцях. Думаю, що курбасівські речі відчує той глядач, який щось знає про самого режисера. Курбас у кожній своїй постановці творив власний світ, це зовсім інакші поняття про модель дійсності. Тут зовсім протилежний підхід, ніж у Станіславського, котрий хотів лише відтворити реальність.

Тому сценічні засоби Курбаса апелюють до того, що глядач починає дивитися на своє власне життя в інакший спосіб. Це простежується у всіх виставах режисера - "Ґаз", "Джиммі Гіґґінс", "Макбет".

А коли Курбас переїздить до Харкова, то відчуває, що треба робити нову урбаністичну культуру України. І це вже цілковито інакше завдання.

- Нині різні театри активно використовують інтерактивність у своїх постановках. Як щодо вашої майбутньої опери, ви будете користуватися цими засобами?

- Для нас це не головне. У нашій опері достатньо і музики, і сценографії. Саме рух акторів, про який багато говорив Курбас, і буде головним візуальним рядом. Для мене головне у виставі - щоб оперні актори відчули новий спосіб драми, саме оперної драми. Усі актори цього колективу відкриті до експериментів, вони співають непросту й незвичну музику, але я, власне, з такою музикою виросла. Мені вона зрозуміла і досить рідна.

- Ви можете порівняти акторів з Нью-Йорку зі співаками формації NOVA OPERA?

- А в нашому театрі в Нью-Йорку взагалі немає трупи, то головна річ. Ми працюємо за контрактом. Тобто завжди нові актори. В Yara Arts Group уже працювало близько трьохсот акторів. Але улюблені, найліпші митці до мене завжди вертаються, і я роблю з ними багато вистав.

А свою першу виставу про Курбаса я зробила ще на початку 1990-х у Нью-Йорку, і нас запросили з нею до Києва. Це була вистава про мрії молодих акторів. Постановка народилася досить випадково, бо я мала групу молодих акторів, з якими хотіла щось робити. Пам'ятаю, актори відразу захопилися моєю ідеєю. Я ж їх попросила: "А напишіть щось про ваші мрії..." Через два дні вони принесли мені свої нотатки. І то було суперцікаво! Тому що писали вони те саме, що й актори Курбаса з "Березоля" сто років тому. І головний їхній посил - не робити якогось стандарту в театрі. Тому я теж - цілком проти стандартного театру!