Відлетів за соколятами

Не тільки Львівщина, а й уся музична Україна здригнулася від недавньої трагічної звістки - в жахливій автокатастрофі разом із рідними загинув молодий талановитий вродливий український співак Владіслав Левицький, якого слухачі полюбили за виконання пісень "Соколята", "Море зайвих слів", "Так тебе любив" та інших. Джамала, Тарас Гаврик, інші колеги співака пригадують щемливі сторінки життя, пов'язані з Владіславом, який так рано відлетів у вирій…

Сьогодні друзі та колеги з особливим настроєм слухають у його виконанні надважку для переспіву "Соколята" композитора В'ячеслава Хурсенка, одну з перших популярних "Так тебе любив", написану для Владіслава Русланом Квінтою, оригінальний проект балканської музики (вважають, що саме в ньому Левицький мав розкритися), численні демозаписи, переглядають "Тільки чекай" - про війну та почуття... і ще не усвідомлюють, що нове у виконанні вокаліста з "томджонсівським баритоном", композитора вже не народиться.

У спогади вриваються кадри із загиблими тілами 30-річного Владіслава (для них - Василя), його рідної 33-річної сестри Наталі та 7-річної племінниці Насті. Поблизу - його розбита
2 липня у с. Велика Вільшаниця на Львівщині від зіткнення з вантажівкою МАN червона злощасна Toyota Corolla. Виникає безліч логічних, але без логічної відповіді запитань: "Чому? Він дуже любив життя і з більшою швидкістю, ніж 100 км на год., не їздив".

Владіслав із сестрою й племінницею поверталися з презентації першої Настиної пісні - "Молоко", виконаної під танець із дітками. Це був четвер, а в суботу планували у Львові зйомки відеокліпу.

Потім в уяві товаришів - очі батьків, сповнені надлюдського горя. Пізніше ловлять себе на думці, що Владіслав Левицький був життєрадісним, тому про нього сумно не годиться розповідати. "Він із найбільш плачевної ситуації завжди міг сміятися. Подати нам ці події у такому баченні, щоб ми теж реготали. Він не здавався", - згадує з усмішкою, але заплакана співачка Наталка Карпа.

Впевнений у собі, професіонал ще з дитинства - таким його згадує львівський співак Тарас Гаврик. Він співав разом із Василем Левицьким у вокальному ансамблі "Дивоцвіт". Вони репетирували під керуванням музиканта Марії Помірчі у центрі творчості дітей та юнацтва "Погулянка" у Львові. Василю, коли вони познайомилися, було років 10. Він уже тоді займав призові місця на конкурсах. "Було зразу видно, що Василь - талановитий".

Вони багато виступали. Вже тоді мали можливість познайомитися з "Океаном Ельзи", Кузьмою на "Чорноморських іграх" у Скадовську. До речі, виграли другу премію.

Пізніше, у 16 років, Василь вступив до Львівського музичного училища ім. С. Людкевича на вокал і диригування.

Тоді часто на одних із ним фестивалях "змагався" тепер соліст Львівської опери Петро Радейко. Він вирізняє вміння Василя вболівати за інших конкурсантів: "На юнацьких конкурсах часто проявляється конкуренція між учасниками... через заздрість, бажання перемоги. Але це не характерно для Василя. Він по-братньому вболівав".

Цю доброзичливість, розповідаючи про пізніший етап творчості Владіслава Левицького, відзначає й співачка Джамала.

У той період життя Василь також їздив Європою із симфонічним оркестром та хором "Да-Капо".

Із класикою в "Да-Капо" поєднував рок-музику - створив групу "Контакт", знову почав співпрацю з хлопцями з "Дивоцвіту".

Тарас Гаврик пригадав молодечий максималізм, перфекціонізм. Василь був солістом. Перша пісня гурту - його авторства "Сліди". Згодом, каже з захопленням Тарас Гаврик, що спочатку був гітаристом у гурті, Василь написав для колективу "реперську, юнацьку, чистого патріотизму пісню про Україну". Була в репертуарі гурту й композиція про маму авторства Левицького.

Владіслав Левицький вдосконалювався, шукав себе, шляхи виходу на велику сцену, не маючи протеже та не бувши "яппі".

Здавалося - вдалося, скористався можливістю... "У 2006 р. був регіональний тур "Караоке...". Василь Левицький переміг у Львові надзвичайно легко. Виглядав самовпевненим хлопцем", - пригадує продюсер і ведучий програми "Караоке на Майдані" Ігор Кондратюк.

Це стало кроком до участі у проекті "Шанс". "Василь у фіналі співав "She's a Lady" Тома Джонса. Його голос справді "томджонсівський". Також виконав спеціально написану для нього як фіналіста "Море зайвих слів" (муз. О. Албул,
сл. М. Курсанова). Ми почули вдало проспівану, що мало хто може, дуже складну "Соколята", - згадує Кондратюк.

Почувши голос Левицького, багато слухачів сподівалися, що український шоу-бізнес матиме якісного професійного вокаліста-композитора. Але велика аудиторія України його здебільшого нечасто чула згодом.

Через п'ять років на шоу "Україна має талант" помітили виконавця з сильним голосом, проте глядачі не зідентифікували його з тим Владіславом Левицьким, якого мріяли слухати після "Шансу".

Левицький розвивався, творив. Просто всеукраїнські радіостанції були здебільшого зачинені для виконавців не першого ешелону, та ще й із україномовним репертуаром. А як тоді вступити в перший ешелон?

Згадує Джамала: "Ми познайомилися з Владіславом Левицьким під час роботи над вокально-танцювальним мюзиклом "Па" режисера Олени Коляденко. Всі вокальні номери базувалися на двох соло голосах - жіночі партії виконувала я, а чоловічі - Влад. Ми багато часу проводили разом, здружилися. Мюзикл виявився успішним. Його систематично показували весь рік. Оскільки Влад був фіналістом "Шансу", то мав менеджера, який радив йому щодо музики, одягу. Для мене це тоді було нове".

Наступного року Владіслав Левицький здобув III премію Міжнародного фестивалю мистецтв "Слов'янський базар" у Вітебську.

Згодом - участь у конкурсі "Нова хвиля - 2009". Левицький став лауреатом, Джамала перемогла. "Ми багато спілкувалися впродовж 20 днів участі в конкурсі, без поширеної серед музикантів заздрості, просто, відкрито. Він радів моїм успіхам, я з гордістю дивилася на нього. Казала Владіславу, що він був достойний призового місця, але його не цілком зрозуміли. Він був справді талановитим. Мав "томджонсівський" баритон. Був мужній, але водночас добрий та навіть дуже наївний, як дитина. Талановитий, вродливий, скромний хлопець. Таких мало", - розповідає Джамала.

У 2010 р. Владіслав Левицький став фіналістом національного відбору "Євробачення". Неймовірно оперативна підготовка до конкурсу надовго залишиться у пам'яті товариша співака, радіоведучого Андрія Великого: "Василь часто демонстрував неочікувані прояви дружби. Він спеціально, заради мого здоров'я, почав за компанію зі мною відвідувати спортивний зал неподалік мого дому. Він жив на протилежному кінці міста. Ми були на тренуванні. Василь отримав дзвінок, що наступного дня знову пройде відбір на "Євробачення", бо попередні результати визнані недійсними. Ми зі спортивними сумками швидко сіли в його злощасну Toyota Corolla. Дорогою зі Львова на Київ писалася пісня. Фронтмен "Антитіл" Тарас Тополя надиктовував текст телефоном. Вночі в Києві пісню записали. Вранці Левицький її достойно виконав".

Наступного року у співака було більше часу на підготовку до "Євробачення". Тож став фіналістом.

У 2013 р. переміг у міжнародному конкурсі "Make in Asia" у Киргизстані.

Впродовж цього часу, згадує Андрій Великий, Владіславу пропонували співпрацю багато іменитих продюсерів. "Він відмовлявся - був досить принциповим. Казав, що не виконуватиме запропонованого ними репертуару, бо хотів не соромлячись дивитися дітям в очі… На жаль, не склалося... з дітьми", - сумує Андрій Великий.

У Левицького була нетривала співпраця з кількома продюсерами, але більшість його товаришів вважають, що він створив себе сам.

Зрештою повернувся до ідеї гурту - з "PAPRIKA" почав втілювати проект на балканську тематику. У музичному середовищі стверджують, що цей проект мав би "вибухнути", - саме в ньому міг реалізуватися Левицький.

"Владіслав покладав великі надії на музику в балканському стилі. Адже йому пропонували співпрацю європейські лейбли. Навіть обіцяли, що транслюватимуть надалі пісні українською мовою", - каже Андрій Великий.

18 липня мала відбутися презентації гурту "PAPRIKA" на фестивалі "День Славське". Можливо, й на ній, але, швидше, - восени (Владіслав завжди довго вичікував, думав над піснею, перш ніж подати її аудиторії) планував виконати у своєму баченні (дозволеному ще за життя Кузьмою) пісню з раннього альбому "Скрябіна" "Мова риб" - "Най буде дощ". Нарешті відчув... та не встиг.

Творчий спадок Левицького достойний і професійний. За життя Владіслав, за розповідями товаришів, неодноразово представляв усеукраїнським радіостанціям свою енергійну музику. Проте йому пропонували для трансляції в ефірі перекласти її російською. "Його патріотичний запал не дозволяв виконувати свої пісні російською", - каже Андрій Великий.

Сумно, але коли Левицький загинув, то чимало радіостанцій зверталися, зокрема й до радіоведучого Андрія Великого, з проханням надіслати кілька пісень Владіслава. "Мене це обурило. Адже всі отримували пісні Василя у спеціальній розсилці. Я зрозумів, що вони навіть не звертали на них уваги", - розчарований радіоведучий.

Батькам від імені всіх, хто знав і цінував Владіслава (Василя) Левицького чи тепер починає відкривати його для себе, висловлюємо рефреном почуті неодноразово слова, сформульовані у письмовому спогаді Джамали:

"Його повинні були знати й любити за талант, але не оцінили. У мене відчуття якоїсь моторошної несправедливості…"