ВІДГУК НА ВИКЛИК ЧАСУ

В останній третині ХХ століття людство вперше, незалежно від сповідуваної тією чи тією країною моделі, ввійшло у смугу усвідомленого і свідомо регульованого розвитку. Від такого висновку важко ухилитися навіть найбільш архаїчним (які закликають до А.Сміта) ринковикам; бо ж сповідування ними неоліберальної (монетаристської) моделі — це також свідомий вибір і свідоме (хай і з руйнівною метою) регулювання.

Очевидне й інше: приналежність типу розвитку до тієї чи іншої стратегії все більшою мірою даватиметься взнаки. Навіть Захід — традиційний прихильник лібералізму — вирішує регуляторні надзавдання на великому європейському просторі (ЄС); виступає (в особі США) засновником Нового світового порядку; закликає до створення Світового уряду.

Із цих реалій випливає, що прогноз розвитку актуалізований зараз як ніколи раніше.

Книга В.Матвієнка «Прогностика» (Київ. Українські пропілеї. 2000; 520 с.) — досить своєчасний відгук на виклики нашого часу.

Автор, ніби реагуючи на вбогість нинішньої літератури з цієї тематики, грунтовно вводить читача «в курс справи»; дає уявлення про сучасну світову літературу з проблеми, зіставляє концепції, розгортає категоріальний апарат, методологічний і методичний інструментарій.

Важливо, що всупереч традиціям всезнайства, які склалися в минулому, автор щедрий на сумніви, делікатний в самооцінках, докладно викладає можливі хиби і пастки. Він у міру можливості ухиляється від жорсткого детермінізму, а як форми конкретизації подає не тільки більш-менш чіткі передбачення, а й передчуття...

Самі прогностичні ефекти викладаються не лише з припущеннями, а й з урахуванням імовірності отримання протилежного результату (тут і «ефект бумеранга», і «ефекти нейтралізації прогнозів», і «прогностична паніка», і навіть «прогностична сліпота»).

Найсерйозніша увага приділяється в книзі проблемі побудови моделей. Щоправда, в гонитві за модою автор іноді зловживає формулами там, де щось можна розповісти словами.

Можливо, через поширену моду, але вже зі знаком мінус, В.Матвієнко ухиляється від згадування величезної заслуги марксизму щодо на подив точного прогнозування ще в позаминулому столітті найважливіших рис постіндустріального суспільства, яке тоді лише насувалося на людство. До речі, на відміну від нас, «сором’язливих», західні автори постіндустріальних теорій (Е.Тофлер, П.Дракер, Дж.Гелбрейт, Ф.Фукуяма та інші) не просто експлуатують прогностичні ідеї К.Маркса в частині постіндустріалізму, а й повсякчас цілком серйозно називають себе «постмарксистами».

Підбиваючи підсумок, підкреслю: монографія В.Матвієнка для України — явище рідкісне і позитивне. Навіть з урахуванням того, що у нас є висококласні соціологи. До всього іншого, книга має не тільки дослідницький, а й пропагандистсько-просвітницький характер.