ВЕЛИКІ ГРОШІ ВЕЛИКОГО ЕКРАНА

Поділитися
У західній пресі репортажі з кінофестивалів та церемоній нагороджень і так зазвичай рясніють кількісними показниками...

У західній пресі репортажі з кінофестивалів та церемоній нагороджень і так зазвичай рясніють кількісними показниками. Ретельно відстеживши розподіл усіх «дядечків» і «пальм», бюджет і касовий виторг чергових блокбастерів, гонорари кіношників, журналісти повідомляють масу необхідної інформації, що стосується вартості всіх нарядів і коштовностей, «засвічених» на черговому зоряному параді. Однак цього разу журналісти International Herald Tribune не обмежилися суто зовнішньою подібністю своїх матеріалів із бухгалтерськими звітами і всерйоз взялися аналізувати видаткові та дохідні статті кіновиробництва в різних країнах світу.

Як з’ясувалося, лише у США, ЄС та Японії 2000 року в кіновиробництво було вкладено понад 14 мільярдів доларів, що на 12 відсотків більше, ніж попереднього року. Свіжішої інформації у журналістів поки що немає, однак вони зазначають, що темпи зростання капіталовкладень у цій галузі істотно підвищилися. Безумовним лідером тут є США, котрі «вбухали» у кіновиробництво понад 10 мільярдів доларів, видавши при цьому на світ 762 кінострічки. Втім, за останнім показником їх хронічно обганяє Індія, знімаючи майже на сотню картин в рік більше, але грошей при цьому вкладає на порядок менше. Ось тільки окупається з них не більше 20—30 відсотків, які, втім, приносять 1,3 мільярда доларів на рік.

Багато вкладає і багато знімає Японія — за 1,2 мільярда доларів 2000 року там було зроблено 282 картини. А ось Великобританія за 849 мільйонів доларів відзняла всього лише 90 фільмів, опинившись за цим критерієм на останньому, десятому місці. Хоча в тій-таки Франції на скромнішу суму — 741 мільйон доларів — було зроблено 171 стрічку. У цілому по країнах ЄС картин знімається майже стільки ж, скільки й у США, але грошей при цьому витрачається в чотири рази менше.

Втім, це й не дивно. Середня вартість знятого в Голлівуді фільму торік становила 78,7 мільйона доларів. Однак понад 20 відсотків усієї американської кінопродукції знімається в малобюджетних незалежних кіностудіях, які виникають усе ж таки трохи швидше, ніж зникають. За американськими стандартами, вкладати гроші у фільм, бюджет якого не дотягує до мільйона доларів, украй ризиковано. Хоча стосується це лише серйозних інвесторів. У цілому ж досить популярні так звані мікробюджетні фільми, витрати на виробництво яких становлять у середньому 100 тисяч доларів, що збираються в основному власними силами творців майбутнього кіношедевра. На крайній випадок — з допомогою найближчих родичів чи друзів. Запорука успіху в такій ризикованій справі — хороший юрист і повна готовність до безповоротної втрати своїх капіталовкладень.

Втім, історія кіновиробництва знає феноменальний успіх і зовсім «нанобюджетного» фільму. Витративши 1999 року на зйомки фільму «Відьми з Блейра» всього лише 27 тисяч доларів, його творці під кінець року мали вже 248 мільйонів доларів самих лише касових зборів. Рік по тому свої права на стрічку вони продали за 50 мільйонів доларів, а прибуток від продажу відеокасет і дисків, а також від демонстрації на телеканалах усе продовжує надходити.

До речі, за оцінками аналітиків фондового ринку, інвесторів дуже часто підводить нетерпіння. Повернути з лихвою свої гроші вони хочуть якомога швидше, вже через місяців зо два після виходу стрічки на великі екрани. Насправді ж за рахунок самих лише касових зборів окупається не так уже й багато кінострічок. Зате через 7—8 років, по завершенні повного циклу кіно-, теле- і відеопрокату, неокуплену стрічку знайти значно важче, ніж таку, що принесла певний прибуток.

Приватні інвестиції в кіновиробництво в більшості країн заохочуються державою. У Великобританії, Ірландії, Канаді та Нідерландах такі капіталовкладення дозволяють претендувати на значні податкові пільги. У Великобританії, наприклад, кіноінвестиції забезпечують списання до 20 відсотків прибуткового податку, а весь «кіноприбуток» звільняється від податку повністю. В Індії прийнято спеціальну програму, яка обіцяє зробити кіновиробництво найприбутковішою (після програмування) галуззю промисловості. Прийняте в березні рішення допустити іноземний капітал в індійське кіновиробництво, як очікується, дозволить збільшити прибуток із нинішніх 1,3 мільярда доларів до 7,3 мільярда до 2005 року. Втім, поки що незрозуміло, нарощування обсягів інвестування викличе подорожчання кіновиробництва чи ж експоненційне зростання кількості картин. Ресурси національного інвестора вже практично вичерпані, а західний інвестор не дуже поспішає вкладати гроші в індійські «дешевки», для яких бюджет у 250 тисяч доларів видається дуже переконливим, хоча за американськими стандартами тягне, в кращому разі, на «міні-бюджетки».

Ця проблема може стати особливо актуальною зі зміцненням тенденції створювати для зйомок кожного конкретного фільму відкрите акціонерне товариство. Великі фондові компанії випускають спеціальні акції, що й продаються на фондовій біржі. Втім, такі схеми застосовуються в основному лише при виробництві фільмів, бюджет яких перевищує 5 мільйонів доларів. При цьому в середньому інвестор одержує зазвичай грошей у 5, а то й у 10 разів більше, ніж уклав. До того ж такий значний бюджет картини дозволяє надійно застрахувати її від незавершеності через нестачу коштів у разі перевищення бюджету, а також забезпечити їй серйозного дистриб’ютора.

Втім, «дотягти» бюджет будь-якої картини до заповітних кількох мільйонів доларів, зібрати які, виявляється, набагато легше, ніж нашкребти кілька десятків чи сотень тисяч «зелених», елементарно. Особливо в Америці. Аби переконатися в цьому, досить кинути побіжний погляд на гонорари акторів. Зокрема, 2001 року Тому Крузу було виплачено гонорарів у цілому на суму 70 мільйонів доларів. У списку тих, хто заробив понад 20 мільйонів, значаться Джим Керрі, Кріс Такер, Мел Гібсон, Том Хенкс, Харрісон Форд, Брюс Вілліс, Джулія Робертс і Камерон Діас. Із кінозірок по цей бік океану на місце в цьому списку може претендувати хіба що Ентоні Хопкінс із його дуже значними для Великобританії 27,5 мільйона доларів — «дрібничкою» за американськими масштабами. Адже навіть мінімальна ставка актора другого плану в Америці становить 2272 долари на тиждень.

Найдешевше, з цієї точки зору, коштуватиме актор із Гонконгу, готовий трудитися всього за 40 доларів на день. Природно, це не стосується Джекі Чана, який «намолотив» торік 15 мільйонів доларів. А зірці індійського кіно Ааміру Кхану довелося задовольнитися всього лише 4 мільйонами доларів, що зовсім непогано для країни, яка взагалі не передбачає мінімальної заробітної плати для кіноактора.

Природно, уявлення про фінансову ситуацію в українському кіновиробництві з International Herald Tribune отримати не вдасться. І це, напевно, правильно. Хоча й прикро.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі