ВАРШАВСЬКІ ДНІ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

...Концертне життя Варшави досить різноманітне. Причому, стосується це всіх жанрових, видових і стильових пластів — як масових, так і елітарних, як академічних, так і попсових, як сучасних, так і тих, хто має солідний вік. Про інтенсивність музичного процесу столиці Польщі свідчить, насамперед, реклама. Поміркуйте самі: величезні біг-борди, які оповіщають про приїзд усюдисущого Стінга, сусідять на варшавських вулицях із біг-бордами, що запрошують на концерти всесвітньо відомого диригента Джеймса Лівайна; яскраво-червоні кричущі плакати на афішних тумбах, які анонсують настання серії «Літніх Варшавських джазових днів», відтіняються чорно-білими, які повідомляють про прем’єру знаменитої рок-опери Ендрю Ллойда Уеббера «Ісус Христос — Суперзірка». А очікувана прем’єра «Отелло» Джузеппе Верді у Варшавській опері! А щонедільні (опівдні та після обіду) фортепіанні програми на відкритій естраді біля пам’ятника геніальному Фрідеріку Шопену в Лазенках! А Вісімнадцатий Моцартівський фестиваль, де пролунають, крім відомих усім, популярно-заграних Реквієму і «Весілля Фігаро», а також відомих, але виконуваних досить часто «Чарівної флейти» та «Дон Жуана», і «Бастьєн і Бастьєнна», «Так чинять усі», «Ідоменей», «Викрадення із сералю», «Луций Сулла», які звучать значно рідше. А гастролери — з Австрії і Франції, Нідерландів і США, Німеччини і Великобританії!

У такому строкатому й часом розкішному оточенні «Дні української музики», які пройшли у Варшаві 3—6 червня, могли б загубитися. Могли б, якби не два принципово важливих чинники. Перший — це гідна подиву і захоплення енергія ініціатора акції Романа Реваковича, добре відомого в Україні, причому в різних іпостасях. Ревакович-диригент відомий у нас як керівник хору «Журавлі», який з успіхом гастролював в багатьох містах України. Ревакович-композитор — активний учасник українських музичних форумів. Ревакович-музикант — один із «мозкових центрів» львівського фестивалю «Контрасти». Нарешті, Ревакович-менеджер — повпред української музичної культури в Польщі, автор ідеї та невтомний мотор «Днів української музики», проведених нинішнього року вже вдруге.

Другий чинник успіху акції — це унікальна програма «Днів» — різножанрова, яка включала в себе світову і варшавську прем’єри крупних творів українських композиторів, виступ кращих українських колективів, тонко драматургічно вибудований камерний концерт, що об’єднав класику й сучасність.

Отже, камерний концерт. У його програмі — традиційні твори української музики, які вже стали надбанням історії (солоспіви М.Лисенка, Д.Сичинського, В.Барвинського, Я.Степового), а також твори сучасних авторів різних поколінь — славетних киян Валентина Сильвестрова (Post scriptum для скрипки і фортепіано), Лесі Дичко (романси на слова Миколи Вінграновського, Миколи Руденка, Павла Грабовського й Ольги Палажченко) і опус Богдани Фроляк зі Львова («Фрагменти» для кларнета й фортепіано), який повністю невідомий польській аудиторії проте досить часто виконується в Україні. Польські музиканти — вокалістка Марта Боберська, кларнетист Кшиштоф Збийовський, скрипаль Куба Якович і піаністка Наталя Ревакович тонко інтерпретували різностильову програму, викликавши щирий, теплий прийом аудиторії.

Центром же й кульмінацією Днів української музики у Варшаві став концерт двох титулованих колективів — Національної заслуженої академічної капели «Думка» і Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, які представили два монументальних вокально-симфонічних полотна — «Палімпсести» Юрія Ланюка для соліруючої скрипки, хору та симфонічного оркестру на слова В.Стуса і канонічні тексти і світову прем’єру твору Євгена Станковича «Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, онука Олега» для солістів, хору й оркестру.

«Палімпсести» Ю.Ланюка — твір, прем’єра якого відбулася в 1999 році в Едмонтоні (Канада), нинішньої весни звучав у Києві, у заключному концерті фестивалю «Музичні прем’єри сезону». І ось — варшавське виконання, яке викликало досить суттєвий резонанс. Ганна Савицька (соліруюча скрипка), «Думка» і Національний симфонічний оркестр, керовані В.Сиренком, зуміли донести головну ідею цієї музики — сполучення різних стилістичних, мовних, жанрових пластів. «З іншого боку, — продовжує Ю.Ланюк, — обрані мною вірші Василя Стуса стали для мене символом трагічної долі людини, яка в сучасному світі живе високими духовними ідеалами й у боротьбі за них гине...» Таке сполучення різних стилістичних моделей, драматургічних ліній і пластів відбиває саму ідею палімпсестів — стародавніх пергаментів, на яких крізь один шар проступають інші.

Світова прем’єра «Слова про похід Ігорів...» Євгена Станковича — генеральна кульмінація «Днів» — завершила важливий етап величезної роботи капели «Думка» та її художнього керівника Євгена Савчука над утіленням монументальних творів сучасних українських композиторів. Київські слухачі пам’ятають той успіх, який супроводжував недавню прем’єру «Реквієму для Лариси» В.Сильвестрова — попередню крупну роботу колективу в цьому напрямі. І ось — світова прем’єра нового опусу Є.Станковича.

«Слово про похід Ігорів» продовжує лінію монументальних вокально-симфонічних творів Станковича — Третьої симфонії («Я стверджуюся!»), Реквієму «Бабин Яр», «Чорної елегії». А якщо додати ще й звернення до епічної теми (тисячолітня вітчизняна історія), та явні алюзії до сучасності з її політичними конфронтаціями (мимоволі згадувалося знамените висловлення класика «Минуле в нинішньому — ось моє завдання»), — то можна з повним правом сказати, що українська музика збагатилася значним явищем, подарованим поки що лише варшавським слухачам.

Напруження трагічних емоцій, прониклива лірика, ефектні оркестрові епізоди, драматургічна побудова, максимальне використання виразних можливостей залучених виконавчих сил — а це, крім змішаного хору, і симфонічний оркестр, і солісти (сопрано Ірина Семененко, тенор Михайло Тищенко, баритон Микола Коваль, бас Сергій Магера) — повністю вписуються в ту систему очікування, яка формує в слухача саме ім’я Станковича — чекання голосу «не хлопчика, а чоловіка», який трагічно-експресивно сприймає дійсність. І ця експресія, відтінена лірикою, прекрасно вдалася виконавцям.

Втім, не за горами, наприкінці червня — прем’єра нового твору Є.Станковича в Києві, а восени, як стало відомо з джерел, які заслуговують на довіру, «Слово» пролунає на львівських «Контрастах».

Все сказане й обумовило успіх «Днів». Зовнішні його ознаки — щирий, теплий прийом української музики варшавською аудиторією, інтерес до акції польського радіо та телебачення. Та найважливіше — внутрішнє відчуття затребуваності української музики і внутрішнє переконання в тому, що вона на те заслуговує.