Вакарчук у нічній варті. Лідер «Океану Ельзи» презентував альбом «Вночі»

У творчості Святослава Вакарчука — реконструкція, зміна декорацій і декларацій. Удосталь намотавшись по політичних тернах, співак повертається до зірок... Нещодавно Вакарчук склав повноваження депутата Верховної Ради і тепер зі спокійною совістю реалізує свій новий проект «Вночі».

Презентована платівка лідера «Океану Ельзи» — це нова точка відліку в його творчості, звільнення від минулого і сформованих штампів. Складається враження, що співак вирішив добряче обтруситися від глянцю й політики і повернутися до іміджу якщо не рокера, то «чистого» музиканта. У новому проекті Вакарчук, схоже, вловив потрібну нитку. Темп сьогодення з віртуальними світами, космічними швидкостями та глобалізацією дедалі більше приглушує інтимну інтонацію, потреба в якій, треба сказати, не зникла. Відчуваючи, як набирає обертів цей процес, Жан-Поль Сартр свого часу не без смутку зазначив, що наш час так мчить уперед, що коли ти трохи відстав, у тебе є шанс опинитися попереду. Отож відставати не обов’язково, досить лише зупинитися, щоб прислухатися, і найбільш вдалий час для цього — ніч. Коли замовкає місто, потенційні співрозмовники відходять до сну, всюдисущу абсурд-
ну метушню вгамовує чорна барва. Тільки тоді можна розчути себе, найпримарніші подуви у своїй душі. Такі переваги нічного часу оспівані в альбомі «Вночі».

Більшість із 11 композицій цього альбому («Поперед мене гори сині», «Не йди», «Як нам бути з тобою», «Колискова», «Вночі», «Там, де літо», «Дзвони», «Не опускай свої очі», «Чайка», «Така, як ти», Wherever you are), як зізнався Вакарчук, були написані вночі, коли різні думки не дають заснути. Робота над платівкою тривала близько року, і якщо ідейним натхненником і автором майже всіх текстів виступив Вакарчук, то музичне оформлення — результат співтворчості колективу музикантів.

Окрім учасників «Океану Ельзи», у проекті грають джазові виконавці — піаніст Олексій Саранчин і саксофоніст Богдан Гуменюк, скрипалі Сергій Охрімчук і Кирило Шарапов (перша скрипка квартету «Колегіум»), гітарист Олексій Морозов, а також струнний оркестр Національного симфонічного оркестру України під керуванням Мілоша Єліча (клавішник «Океану Ельзи»).

«Армія» музикантів, залучена до проекту Вакарчуком, професійна, саме вона в цьому альбомі «робить» свого соліста, як короля робить почет. Фактично, не перестаючи працювати зі складом «Океану Ельзи», фронт-
мен, однак, підкреслює, що до музики гурту його нові пісні не мають стосунку, вони орієнтовані не лише на рок-н-рольну аудиторію. Ласий музичний кусень у цій платівці знайдуть любителі як джазу, так і фолку або якісного інструменталу і, звісно, шанувальники самого Святослава Вакарчука, оскільки, як не крути, він у цьо-
му «небаченому для України експерименті» — скрізь.

Завдяки колоритному музичному ряду платівка справді видається подією в шоу-бізнесі. У ній є якість, гарантована виконавцями з професійною, добротною базою, є харизма Вакарчука, його фірмові тексти і характерний вокал.

Тексти пісень, безперечно, народжувалися у творчому «чаду». Кого хоч раз у житті навідувало натхнення, той напевно повірить Вакарчуку. Співак не приховує джерел окрилення, у числі яких — краєвид із нью-йоркського хмарочоса, враження від джазового клубу Blue Note, альпійські пейзажі. Факт, що перелічене послужило не кінцевою метою, а тільки поштовхом до написання тієї чи іншої композиції. І вершини швейцарських гір (пісня «Поперед мене гори сині») — тільки ще один привід на повні груди вдихнути світ, ще раз пронестися над «сьомим» небом.

Концерт-презентація альбому відбувся в Національному театрі ім. Івана Франка без особливого розголосу. Запросили тільки пресу та друзів, серед яких виявилися і політики, і музиканти. Природно, і завсідники світських заходів. У результаті франківський зал був заповнений по самі вінця.

Публіка бурхливо підтримувала події на сцені. Декому навіть вдавалося пританцьовувати на тісних балконах. Окрім власне музики, глядачів потішили й картинками — на сцену проектувалися підготовлені сюжети (велетенський місяць, вершини гір, врізані в небеса) — чи те, що реально відбувалося на сцені (гра музикантів на сцені великим планом).

Окрім музичного проекту, ненав’язливо презентували й новий заклад — кав’ярню «Вночі». Здається, в недалекому майбутньому з концертних декорацій ідея перекочує на вулиці Львова або Києва. У цілому, сценографія концерту-презентації була ретельно продумана. Хоча й недоробки виглядали: трюк із дзеркалами не вдався, позаяк особи, котрі розгойдували дзеркала, відверто ніяковіли від своїх маніпуляцій і взагалі порушили атмосферу програми.

По ходу дії було виконано 11 композицій, які увійшли до нового альбому. Контрастом особистісній тематиці (представленій у піснях «Як нам бути з тобою», «Колискова», і особливо емоційній кульмінації в «Така, як ти») звучала патетика пісні «Дзвони», вирішеної у метро-ритмічних формулах балканського фольклору (тут дяка сербському корінню Мілоша Єліча, який написав музику). Як бонус Вакарчук виконав свої старі хіти в новій обробці («Холодно»), а також оскароносну пісню Moon River із кінофільму «Сніданок у Тіффані».

«Діагноз» цього альбому втішний — пісні хочеться прослухати ще раз... А деякі —навіть із особливою увагою. Хочеться сподіватися, що «сутінки» для Святослава залишилися в минулому, поступившись місцем чарам ночі.