В історію увійшов. А в пам’ять?

Невисокий на зріст чоловік, із лагідним поглядом і цікавими розповідями про себе та інших, у пороховику та незмінно чорному береті. Таким запам’ятали Олексу Шатківського колеги-викладачі та студенти Інституту прикладного та декоративного мистецтва, Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова та училища прикладного мистецтва у Львові.

«В українське мистецтво він прийшов у 30-ті роки, коли в середовищі художників активно велися пошуки свого, національного стилю. Олекса Шатківський великою мірою став українським імпресіоністом. Його полотнам властива м’якість барв, рвана, легенька, повітряна лінія. Значний вплив на творчість справили великі українські художники — Іван Труш та Олекса Новаківський. Разом з тим, самобутній митець Олекса Шатківський залучився до західноєвропейських художніх течій», — стисло аналізує творчість непересічного живописця і графіка заслужений художник України Ярослав Омелян. Зовсім не віриться, що 28 травня Олексі Шатківському виповнилося б аж сто. Виставка документів про життя художника та його робіт, що днями відкрилася у державному архіві Тернопільської області, наче ліквідовує часову дистанцію…

Рід Шатківських починався з іншої «личинки». Понад триста років тому в підніжжі сучасної Почаївської лаври жив господар Андрій Сміх. Тоді хутір називали Сміхи, нині це — міська вулиця. У Почаєві завелося чимало Сміхів, які згодом отримали прізвище Шатківські. Отак за майбутнім художником закріпилося подвійне прізвище — Сміх-Шатківський.

Але в дитинстві йому було аж ніяк не до сміху. Лихоліття Першої світової війни змусили сім’ю поневірятися по різних місцях. Вона побувала і на Катеринославщині, де Олекса почав ходити до школи. Рідна хата не вціліла. Шатківські переїхали за 7 кілометрів від Почаєва, в село Будки. «Там я до школи ходив, бо школа містилася в бабці» — парадоксальний штрих Олексиної «Автобіографії». Середня школа — у Почаєві, але хлопчина бажав вчитися образотворчому мистецтву. Він пішов на іспит до лаврської іконописної школи. І зробив перший рисунок… вуха. Намісник лаври Дамаскін прийняв хлопця на навчання. Олексі довелося освоювати багато наук — тер фарбу, грунтував полотна, допомагав відновлювати монастирські дахи та паркани. «Там я навчився терти фарби, що пригодилося у Варшавській академії живопису — для святих образів», — напівжартома-напівсерйозно відзначив у «Автобіографії». А коли випадали вільні години, то уважно вивчав картини італійських художників, ікони, різьблені орнаменти, срібні чаші, підсвічники, стародруки.

Малярські та графічні роботи юнака були не просто вправами. Спостережливе око вловлювало різні мотиви, які в майбутньому стануть невід’ємною складовою художнього світогляду — це і натурні зарисовки волинських селян, і зображення почаївського будинку, в якому зупинявся Т.Шевченко, і цикл рисунків «Учні Почаївської лаври»… Натурний матеріал початкуючий художник подає доволі докладно, вдаючись до найдрібніших деталей. І постійно експериментує. Використовуючи техніку олівцевого рисунка, практикує олійне малярство і пастель.

Скориставшись порадою свого учителя — відомого живописця Олександра Якимчука, з яким влітку ходили на етюди, Олекса Шатківський 1931 року вступає до Варшавської академії мистецтв. Новий приплив творчих сил, істотно розширюється діапазон зацікавлень. Альбоми студента з пейзажами околиць Почаєва, сюжетно-побутові композиції та виокремлені деталі селянського побуту поповнюються сценами з варшавського життя, портретами колег, з якими навчався. «У цьому розмаїтті побіжних начерків, студій поставало те, що скоро стало поетико-філософською специфікою його мистецтва, а відтак спроектується на авторську художньо-естетичну концепцію його мистецтва», — переконує кандидат мистецтвознавства Роман Яців у передмові до збірника творів Олекси Сміх-Шатківського (Львів-Київ, 2004).

У польській столиці зібралося велике гроно студентів з України, які ще 1927 року організували український мистецький гурток «Спокій». Його мистецька ідеологія виражалася афоризмом — «Спокій — не значить застій». Ритм, такт, порядок, акорд, грамонія — ось що панує у справжньо­му мистецтві всіх епох. Так вважав «спокієць» Олекса Шатківський, однак сам виходив далеко за ідеологічні межі гуртка. Він полюбив імпресіонізм, що проник тоді у Варшаву, з легкістю вираження, багатством кольорів, глибини, і шармом. Про це скажуть пейзажі Почаєва та натюрморти. Шатківський працює системно — і в живописі, і в графіці. Детально вивчив технологічні особливості різних видів естампу (лінорит, дереворит, офорт, суха голка, літографія). «У жанровому діапазоні він стратегічно зблизив сюжетно-побутову (ситуаційну) композицію з портретом, пейзажем і натюрмортом, вийшовши на широку, у своїй структурі синтетичну, тематичну платформу», — зазначає мистецтвознавець Роман Яців.

Вже у грудні 1933 року Олекса Шатківський разом із художниками Петром Метиком і Нілом Хасевичем представляє українських художників Варшави на 4-й виставці Асоціації незалежних українських митців у Львові, а з наступного року експонує свої роботи на виставках гуртка у Варшаві, Луцьку, Кременці, Рівному, Львові, на міжнародній студентській виставці в Румунії. Чотирнадцять різних нагород — визнання доволі пристойне. Для глибшого вивчення європейського мистецтва талановитого студента відправляють у різні країни — до музеїв Берліна, знаменитої Дрезденської картинної галереї, паризького Лувру…

Олекса Шатківський заледве встиг закінчити Варшавську художню школу й отримати документ про середню освіту, як на його малій батьківщині відбулися епохальні зміни — прихід радянської влади, депортації, репресії. Він повертається в Почаїв, і, аби мати засоби для існування, працює вчителем малювання в місцевій школі.

Після відступу фашистів з Тернополя Олекса Шатківський став першим художником-сценаристом обласного музично-драматичного театру, оформив ряд вистав за п’єсами Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Юрія Яновського та ін. А далі — викладацька робота у Львові…

У другій половині 50-х у живописних роботах (пейзаж, портрет) та графіці Олекси Шатківського суттєво переважають сумні настрої. Далася взнаки важка хвороба, яка надовго прикувала митця до ліжка. Але вже через неповний десяток років у його композиціях з квітів, весільних сценах, портретах повернуться до життя оптимістичні мотиви, смуток буде витіснений радістю. Успішні виставки в багатьох обласних центрах України, Києві, Москві… «Митець умів любити життя, кожен його прояв; був упертим українцем і свій протест принципово й послідовно передавав іншим», — неначе розгадала загадку таланту Олекси Сміх-Шатківського мистецтвознавець Євстахія Шимчук.

У червні 1979 року художника не стало. У пам’ять він увійшов вулицями Львова, в історію вкарбувався сотнями картин. Назавжди. Дуже дивно, що на батьківщині цього талановитого художника досі немає ані меморіального музею, ані бодай скромного погруддя. Але це вже апеляція не до пам’яті, а до сумління земляків та мистецької громади України.