Уникнути війни символів

Свобода слова має в Україні один несподіваний ефект: право висловити думку зрівноважується зі свободою цілковито зігнорувати сказане. Утім, слово «зігнорувати» в цьому контексті є доволі сильним словом, бо передбачає, що сказане було все-таки почуте. Тоді як насправді в нинішній Україні мільйони голосів волають у пустелі глухої нечутності, у якій губиться будь-який сенс суспільного діалогу.

Ці думки спадають на гадку, коли доводиться вдруге братися за уже, здавалося б, вияснену тему. Проста логіка підказує, що позаяк у Бабиному Яру ховали жертв різних вір і національностей, то місце поховання не може приватизувати жодна релігійна чи етнічна групи, а тим більше громадські організації, які так чи інакше претендують їх представляти, чи взагалі приватні бізнесмени. Після усіх замовчувань радянської доби ми вже розуміємо, що за пропагандистським евфемізмом «радянські громадяни» стоять конкретні етнічні групи: здебільшого євреї, проте й українці, і цигани, а також усі інші категорії жертв, доля яких обірвалася у тому нещасному Бабиному Яру. Той факт, що в єврейській колективній пам’яті цей Яр став символом Голокосту, свідчить лише про те, що євреї краще бережуть пам’ять про своїх невинно убієнних, ніж інші народи, чого від них, євреїв, варто повчитися. Проте, коли йдеться про меморіальне увічнення пам’яті згаданих жертв, влада повинна подбати про належні баланси й взаємоузгодженість символік. Лише це дасть можливість не терзати пам’ять про мертвих, а перетворити місце їхнього поховання на місце їхнього спочинку.

Усі ці аргументи вже висловлювано низкою членів Громадського комітету «Бабин Яр» в українській пресі 2002 року. Здавалося б, наші аргументи почули, бо плани будівництва на цвинтарній території єврейського громадського центру було відкинуто. Проте недавно в пресі несподівано вигулькнула ще одна вістка: 23 серпня цього року пан Вадим Рабінович, якому підпорядковується громадська організація, планує закласти наріжний камінь нового єврейського центру — тепер уже з музеєм, синагогою та релігійним навчальним закладом. Закласти на ділянці кладовища, ...закупленій тим же паном Рабіновичем. Отже, в акустичній пустелі київської влади наших аргументів таки не почули, зате почули дзвінкий «шелест купюр» від продажу ділянки — й усю аргументацію доводиться повторювати знову. Та провина за цей повтор лежить не на членах комітету «Бабин Яр»...

Я нічого не можу сказати про мистецькі якості того центру, який планує побудувати пан Рабінович. Цілком можливо, що це непоганий проект, і я легко пристану до думки, що євреї, поховані в Бабиному Яру, заслуговують на краще увічнення їхньої пам’яті, ніж існуючий меморіал. Небезпеку від цього проекту я бачу передусім у його самодіяльній природі: продавши ділянку фактично заповідної території, місто позбулося свого права контролювати те, що на ній буде збудовано. А те, що планується збудувати, не узгоджене ні з іншими організаціями, які представляють єврейську спільноту України, ні з громадськими організаціями інших етнічних груп, жертви яких поховані в Бабиному Яру. Поява цього центру може спровокувати лавину інших нібито меморіальних ініціатив, які дуже швидко перетворяться у війну меморіальних символів. За це міській владі доведеться платити значно дорожче, ніж вдалося виторгувати за продану ділянку. Втім, я не маю рації: за цю помилку доведеться розплачуватись усьому збуреному суспільству, бо влада давно навчилася уникати відповідальності.

У ситуації, що склалася, члени Громадського комітету «Бабин Яр» бачать єдиний вихід: якнайшвидше втілити у життя розпорядження Президента України про створення історико-культурного заповідника «Бабин Яр». Жодна тверезомисляча людина не назве таке рішення невиправданим: цей трагічний Яр має стати полем загальнонаціональної скорботи. Характер його подальшого впорядкування має вирішувати висококваліфікована комісія, до складу якої увійдуть представники усіх зацікавлених сторін та етнічних груп. Цілком можливо, що ця комісія і схвалить увесь проект пана Рабіновича або його окремі елементи. Але рішення буде прийнято зважено, компетентно, а головне — узгоджено, що раз і назавжди поверне Бабиному Яру належний поминальний спокій.

Отож, я ще раз звертаюся до всіх, хто обдарований владою, — від президента і міністрів уряду до депутатів Київської міської ради: не допустіть будь-якого непродуманого будівництва на території Бабиного Яру, без зволікань прийміть усі рішення щодо надання йому статусу Державного історико-культурного заповідника і сформуйте компетентну комісію для розгляду питання про можливість комплексного упорядкування меморіальної території. Ні політичні турбулентності нинішнього моменту, ні літні відпустки не мають зашкодити вам прийняти це рішення або хоча б не допустити ті дії, які можуть погіршити теперішнє становище.