Український художник "на дні"

Олександр Бєлозор - мужній художник. Він, у буквальному сенсі, поринає на дно морське, створюючи свої приголомшливі живописні твори, які мали успіх не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу. Один із його морських циклів представлений на персональній виставці в Галереї мистецтв Деснянського району. Сам проект називається "Підводний світ Олександра Бєлозора".

Під кожною його картиною, крім назви, зазначене море, сіль якого та чи інша робота увібрала. І ще вказано глибину, на яку довелося зануритися художнику.

Червоне море - "Гамар" 2013 р. (глибина 11,3 м).

Адріатичне море - "Крапані", 2012 р. (глибина 8,6 м).

Червоне море - "Тистельгорм", 2010 р. (глибина 20,6 м).

Червоне море - "Затонуле судно", 2013 р. (глибина 21,5 м).

Важко уявити, що якась картина може бути створена... на глибині 21 м нижче рівня моря!

А взагалі, діапазон "живописного занурення" Олександра Бєлозора - від 5 до 25 метрів. Рекорд - у Червоному морі, коли він писав коралові рифи.

У всіх творах "Підводного світу" простежуються міфічний смисл, дивовижні образи, гра барв. Ці картини наповнені водною стихією...

Олександр Бєлозор - єдиний в Україні художник, який пише свої картини безпосередньо під водою. У світі таких людей лише двоє: українець Бєлозор і француз українського походження, кінооператор із команди Жака-Іва Кусто Андре Лабан.

Саме Андре вважають основоположником підводного живопису. (У жовтні поважному мсьє Лабану виповнилося 88 років).

Із чого ж розпочалося захоплення українця підводною живописною стихією?

- 2004-го я знімався у фільмі "Портрет, написаний глибиною", - розповідає DT.UA Олександр Бєлозор. - Ця документальна картина - про каскадера-підводника Володимира Карпичева, який організовував зйомки підводних епізодів у
72 фільмах. У тому числі і в "Людині-амфібії", "В'язні замку Іф".

Уявіть, що доти я жодного разу не занурювався з аквалангом. Отож "схопити" всі основи дайвінгу довелося буквально за два дні. А у фільмі в мене була знакова роль художника, який малює під водою.

У процесі зйомок я й написав два портрети. Потім це перейшло в реальне життя - і пішло-поїхало. Одне слово, мене затягло.

Найбільша серія моїх підводних робіт вийшла у 2009-му. За цей період об'їздив Червоне море, Адріатику, Кариби.

На цей час в Олександра Бєлозора 250 занурень і понад 100 підводних робіт. Крім України, його картини експонувалися в Німеччині, Франції, Чехії, Японії, Сінгапурі. Він кавалер ордена "Кредо", а на міжнародному фестивалі підводного
зображення "Срібна акула" у 2009-му отримав Гран-прі за найкращу роботу. Нагороду українському художнику вручив сам засновник підводного живопису Андре Лабан.

Ім'я Олександра Бєлозора також занесене у Книгу рекордів України - за зображення влітку 2009-го неподалік Ялти затонулої баржі. Розмір цієї роботи - 70 на 100 см. Крім того, його ім'я є в Книзі рекордів Гіннеса: взимку 2010-го в Хургаді (Червоне море) на глибині
26 м художник намалював на полотні 80 на 100 см затонулий військовий корабель.

- Олександре, а де вам найкраще працюється, якщо говорити про морські подорожі? Де найкомфортніше?

- Так, Крим був для мене дорогим. Тим більше що в планах значилася ціла програма, я хотів написати серію робіт "Крим підводний і надводний". Але, на жаль, плани не реалізувалися.

У Чорному морі писати можна, максимум, на глибині до 10 м, там вода каламутна й не дуже чиста.

Де добре? У Карибському морі. Там вода така прозора, що видно все, але мінус - мало живності, вона переважно дислокується на великій глибині.

Уявіть, перед подорожжю на Кариби мені довелося брати довідку в Міністерстві екології про те, що мої фарби екологічні й не забруднять моря. Здавалося б, скільки тієї фарби на величезне море.

А ось у Червоному морі багато різної живності. Постійно повз тебе пропливають хмари риб. Також там фантастичні коралові сади. Під водою треба бути трохи архітектором, щоб, як Гауді, продумувати образи своїх будівель. Це вражаюче!

Олександр не любить, коли його називають "підводним живописцем". Насамперед він - художник, а потім уже - дайвер. Адже підводні картини - це лише частина його творчого доробку. На суші Бєлозор пише в різних жанрах і техніках.

- У нас приголомшлива природа! Є Закарпаття, є Полісся, є Київ. У мене майстерня на Подолі: вийшов, піднявся на гори в будь-яку погоду - і пейзаж готовий.

На відкритті виставки в Галереї мистецтв демонструють фільм про технічні моменти підводного живопису художника Бєлозора. Спочатку - ґрунтовка полотна водовідштовхувальним розчином. Тепер на нього можна накладати фарби під водою. Причому це звичайні олійні фарби на синтетичній основі: адже дорогі натуральні барвники в солоній воді псуються. Далі художник, уже в костюмі для дайвінгу, занурюється у воду з полотном, до рами якого прикріплено кілька кілограмів свинцевого тягаря, а також палітрою, мастихіном, скринькою з фарбами...

- Підводний світ надзвичайний і казковий, - каже Олександр. - Картини мої написані у стилі імпресіонізму. Побувавши під водою, починаєш мислити інакше. Але все-таки там, на глибині, треба завжди стежити за часом і повітрям.

Буває, пишеш картину, розвертаєшся, а поруч "карасик" на півтора метра спостерігає за тобою. Ні, неагресивний, ця риба називається наполеон, тому що на голові в неї така шишка.

Взагалі, вважаю, що під водою немає агресії, кожен їсть те, що йому потрібно для життя.

Та найголовніше - я бачу світ, який неможливо передати словами. Ви уявляєте, як риби сплять? Вони знаходять невелику печерку й там відпочивають. Ні на що не реагують. У мене є роботи, написані вночі.

Художник нічого не додає й не забирає від написаної під водою картини. На роботу над одним полотном іде до години часу. Одне слово, досить оперативна робота. Він не думає про комерцію: мовляв, мені під водою цікаво, і це приносить дивіденди в інших речах. Нині Олександра запрошують проводити майстер-класи на Кариби, у Сінгапур.

- Люди приїжджають на мої майстер-класи навіть із Америки. Вони хотіли б повчитися, як писати під водою. Звісно, це вагомий внесок у мою діяльність: сторона, яка запрошує, оплачує дорогу та проживання.

Я був на Карибах, і до мене приїхали хлопці з Америки, які хотіли опанувати техніку. Дехто загоряється, але в цій справі потрібен досвід. Так, може, для когось це диво, коли людина пірнає з білим полотном, а через годину виходить із води з уже готовою роботою.

Взагалі, вода - насамперед позитивний енергетичний момент, вона дає розслаблення і такий спокій, - його неможливо описати! Я як у невагомості. А скільки всього бачу!

На суші робота художника непроста, але коли занурюєшся на глибину, ця праця стає важчою в рази, адже це певний стрес для організму. Інколи на глибині змінюється стан свідомості. Пишеш картину близько години й починаєш згадувати дитинство, фільми Кусто, і вже не помічаєш, що ти на глибині 16 м і поруч плавають різні риби та краби.

Але є люди, котрі нагадують, що потрібно збирати фарби й підніматися на поверхню.

І коли піднімаєшся з готовою роботою в руках, часом зустрічаєш групу дайверів з п'яти-семи людей... А в них ступор, дисонанс, коли бачать людину в костюмі дайвера з картиною в руках! І всі семеро показують мені знак: "Все ОК?". Одне слово, це екстрім, але мені подобається й цікаво.

Логічне запитання: чи не хоче художник залишитися десь біля теплого синього моря, де було б комфортно творити в цій рідкісній техніці? Олександр каже, що насамперед важливе не місце перебування, а внутрішнє відчуття комфорту. Так, це класно і приємно - їздити світом, але завжди треба повертатися додому.

На київській виставці представлені й інші картини Олександра Бєлозора - і з "Червоної серії", і масштабні твори з серії "Сумом".

- Вважаю, що мистецтво має служити людям. А коли одні художники ходять на виставки до інших художників, тоді навіть найбільш вдала експозиція перетворюється на банальну тусовку.

***

Часто можна почути приказку: "Жизнь дала трещину, переехал на Троещину". Цей район Києва (перший за величиною і чисельністю жителів не тільки в столиці, а й в Україні, і навіть у Європі) вважається не дуже престижним. І Галерея мистецтв у Деснянському районі - приклад першої районної галереї комунальної власності. Відкрито її рік тому, у жовтні 2015-го, при Центральній бібліотеці Деснянського району.

"Це цікавий європейський досвід, коли галереї відкривають при бібліотеках. Тепер у цих стінах можна побачити картини, які виставляються і в престижних європейських галереях", - каже Тетяна Овраз, директор Централізованої бібліотечної системи Деснянського району м. Києва.

За художньою спрямованістю галерея різнопланова. За рік у цих стінах пройшло багато знакових виставок. Крім того, проводяться безплатні майстер-класи для дітей, засідання Малої академії наук, тренінги.

Цієї Галереї мистецтв не було б без ініціативи таких подвижників, як, наприклад, художник, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка Валерій Франчук. На рахунку художника 165 персональних і дуже багато колективних виставок. Його роботи експонуються в багатьох вітчизняних музеях України та інших країн світу. Нині він очолює художню раду Деснянського району при районній адміністрації.

Цей майстер лобіював відкриття галереї понад 10 років.

- 15 років мого життя пішло на те, щоб нарешті на Троєщині знайшлося приміщення для осередку культури, - каже Валерій Франчук. - Адже багато хто вважає, що Деснянський район - це взагалі не столиця. Отож про якесь культурне життя тут і мови бути не може. Зрозуміло, що треба було з чогось починати. Свого часу я обійшов 14 керівників району. Дехто думав, що я ненормальний. До того ж усі ці керівники змінювалися майже щороку. Тільки звикну до одного ходити, а тут уже треба до іншого звикати. Але я все довбав і довбав в одну точку. Коли київським головою став Віталій Кличко, стіна трохи зрушилася. На одному з культурних зібрань я чітко сказав, що не зупинюся, доки в нашому районі не буде галереї. Хтось це почув, Київрада пішла назустріч.

Знайшлося місце. Раніше тут був секонд-хенд... Загалом, сталося диво на 15-й рік моєї епістолярної творчості, письмових прохань відкрити галерею.

Ще на відкритті галереї Валерій Франчук подарував 20 своїх картин як старт фонду майбутнього повноцінного музею на Троєщині. Може, згодом цей фонд справді розшириться за рахунок інших художників і переросте в музей?

Такі ініціативи окремих українських художників суперечать тенденції суцільних "комерційних" ініціатив. Приємно вже те, що вихідного дня під час прогулянки з дитиною можна зайти в цю Галерею мистецтв, "інвестуючи" у підростаючу особистість розумне, добре, вічне.