Які вони, жінки нашого минулого? Хоча б ті, про яких лише трохи згадують літописи. Здебільшого вони, зрозуміло, розумні, вродливі та сміливі. В цьому переконує нас книга «Українські князівни» — й ілюстраціями, і словом.
Оповідання про княгинь написані для дітей. А дітям треба показати все, що ми маємо кращого. Зокрема, те, що наша історія багата не лише князями та козаками, а й видатними жінками. Зрозуміло, автори свідомо ідеалізують образи своїх героїнь. І заразом саму історію, паралельно нерідко демонізуючи все інше, — для контрасту, чи що? Оповідання підтримують свого роду канонічні образи люблячих і вірних дружин, самовідданих матерів, мудрих правительок, щирих подвижниць віри. В рамках канону авторам легко вдається уникнути непотрібних в дитячій книзі спекуляцій навколо неоднозначних вчинків й образів деяких княгинь. Винесений на обкладинку образ Ярославни, яка плаче, — девіз книжки. Книга від оповідання до оповідання сплітає перед юним читачем такий собі збірний образ — без іронії — Батьківщини-Матері. Цьому сприяє сам спосіб викладу матеріалу – досить живий, проте тяжіє до легендарного ладу. А також те, що ця власне легендарна манера перетворює образ на канон швидше, аніж дозволяє відчути його живе тепло. Втім, хто хоче читати романи, — нехай читає романи. Єдине, що справді робить оповідь дещо заважкою, це прямі цитати.