«Українська хата» скраю чи в центрі?

Україна географічно розташована у центрі Європи. Разом з тим «українська хата» опинилася поза межами Європейського Союзу. Це сталося з багатьох причин (геополітичних, економічних, історичних, соціальних тощо). Протягом тривалого історичного часу Україна постійно піддавалася «приєднувальним процесам» як із заходу, так і зі сходу.

Дослідження існуючих тенденцій, закономірностей, механізмів функціонування міграційних процесів зумовлені змінами, що відбуваються. Саме цій проблемі присвячено працю кандидата історичних наук Олени Малиновської.

Свобода пересування є важливим чинником забезпечення загальних прав людини і громадянина. Вона виступає як необхідна умова реалізації духовних, культурних, ділових та інших потенціалів особистості. Тому увага суспільства до діяльності держави у цій сфері є надзвичайно актуальною. Сучасні міграційні процеси пов’язані з національними інтересами. Вони впливають на стан як внутрішнього, так і міжнародного авторитету держави в нових умовах.

Потреба у співробітництві між Україною та європейськими країнами у сфері міграції населення набула більш вагомого практичного значення. Ситуація, яка склалася, створює водночас і нові можливості, і нові проблеми.

Позитивним слід вважати наближення ЄС до кордонів України тощо. З другого боку, виникли додаткові візові обмеження, «зникла» зона вільного пересування, яка фактично існувала в центрі Європи протягом майже десяти років.

У першому розділі книги «Міграційна ситуація та міграційна політика в Європі» автор розглядає сучасну динаміку міграційних переміщень, аналізує основні напрями міграційної політики західноєвропейських країн. Грунтовна документальна база, широке коло джерел та праць зарубіжних дослідників допомогли висвітлити сучасну специфіку міжнародних інструментів регулювання міграційних процесів, аспектів спільної міграційної політики ЄС, зокрема у контексті його розширення. О.Малиновська доводить, що успішне регулювання в цій сфері потребує «широкої багатосторонньої співпраці між країнами походження, транзиту та призначення мігрантів».

У другому розділі — «Наслідки розширення ЄС для міграційних переміщень населення України» — представлено хід та результати соціологічного дослідження жителів прикордонних районів Волинської, Закарпатської та Львівської областей. Автор аналізує особливості, переваги і труднощі проживання на прикордонних територіях. Зокрема наслідки розширення ЄС для України та новий візовий режим на кордонах розглядаються з урахуванням різних аспектів розвитку особистих, культурних, ділових контактів; соціально-економічного становища у прикордонні; можливого прикордонного співробітництва; особливостей формування громадської думки щодо перспектив євроінтеграції України.

Вивчаючи громадську думку жителів прикордоння стосовно візового режиму, автор з’ясовує наявність кореляції між добробутом домогосподарства особи та значенням її поїздок за кордон для підтримки певного його рівня.

Автор звертається до історичних зв’язків українців із жителями сусідніх країн та специфіки проживання національних меншин в Україні. Крім того, вивчаються мотиви жителів прикордоння, які спонукають до пошуку заробітків за межами країни тощо. Здійснено порівняльний аналіз умов зарубіжних поїздок до і після введення віз.

Привертає увагу соціально-психологічний та етнопсихологічний аспекти міграційних процесів в українському суспільстві. Розглянути їх дозволяє зібраний і викладений автором матеріал. Існують характерні чинники, дія яких поширюється на тих, хто живе в усіх прикордонних областях України. Одні з них мають статус постійних (наприклад, природно-географічне становище населення та ін.), що зумовлює сталі, типологічні особливості проживання людей на українських землях. Зокрема населення сучасних прикордонних територій України протягом багатьох століть входило до складу різних, але однаково відчужених від них (до останнього часу) державних утворень. Звідси, як зазначав свого часу О.Субтельний, присутнє недовірливе або байдуже ставлення до центральної влади з боку постійних жителів таких країв.

Разом із тим, щоденне існування людей в суперечливих умовах сприяло виробленню у них звички (традиції) до пристосування, зовнішнього сприйняття насаджуваних норм поведінки. Шаблони узгоджених дій у соціальній структурі суспільства залишаються незмінними і такими, що розрізняються, доти, доки кожен учасник погоджується з конвенційними нормами. Звичка до зовнішнього схвалення дій влади не є виявом внутрішніх мотивів поведінки населення прикордоння.

Другий рівень — специфіка впливу трансформаційних процесів, які відбуваються ззовні, під впливом змін у країнах, які вступили до ЄС, та водночас змін у суспільстві зсередини (в самій Україні), що детермінує характерні особливості створення сучасної ситуації в прикордонні. Процес трансформації існуючих правових умов та їх соціальні наслідки навряд чи можуть відбутися без урахування тимчасового порушення усталених норм життєдіяльності. Для перехідного періоду характерні розбіжності з приводу прийнятних типів поведінки. Нововведення викликають тривогу, оскільки порушують усталені у часі шляхи досягнення добробуту.

Україна — багатонаціональна держава. Протягом історичного розвитку на її території, як відомо, сформувалися кілька відносно самостійних етнічних типів. Але всім приписують один характерний вислів: «моя хата скраю». М.Костомаров, В.Липинський, В.Винниченко та інші звертали увагу на таку рису українців, як індивідуалізм. Психологи вказують на інтровертивність українців. Певна закритість для зовнішнього світу, як вважають дослідники, породжує особистісну стриманість, витривалість та впертість у досягненні задумів. Українці — миролюбні, зосереджені на своїй внутрішній свободі. Тому, знаходячись у центрі Європи, психологічно відчувають себе «скраю». Попри це, зосередженість населення у межах власних державних кордонів (з урахуванням політичних змін, що відбуваються) викликає процеси, які продукують нову соціокультурну ситуацію.

Під впливом приєднання до ЄС держав-сусідів можна передбачити, що це має стимулювати успішне поступове долання соціально-історичних, політичних, культурних, релігійних, мовних та інших можливих розходжень між українськими етнотипами шляхом запозичення сучасних європейських «соціальних зразків». Свобода пересування українських громадян потребує цілеспрямованої проекції держави.

Головною спрямованістю всієї книги є поліпшення практики державного управління у сфері регулювання міграційних процесів. Саме практичне здійснення такої політики відбито у висновках та запропонованих автором рекомендаціях. Книга насичена багатим фактичним матеріалом, який може стати у пригоді широкому колу читачів.