Українець зі Швейцарії фіксує «болячки світу»

57-ма міжнародна персональна виставка - це вже звичка демонструвати різним аудиторіям власний доробок. Але, поза сумнівом, - вагомий, бо справді є що показати. Днями у залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України було представлено понад 200 робіт відомого в Європі митця, українця зі Швейцарії Любомира Винника.

Він не знає точного місця народження, називаючи своєю можливою колискою три села у
передгір’ях Карпат. Серед життєвого багажу - студія образотворчого мистецтва в Горлівці, морська школа в Одесі, журналістська праця в обласних газетах Прикарпаття та Львівщини, львівське обласне телебачення. Був ярлик державної зради і півторарічний шлагбаум на виїзд до Польщі. А далі - допомогло знання польської мови. Після еміграції до сусідньої держави Любомир Винник зміг не загубитися в чужому середовищі, бо влаштувався на роботу у варшавський журнал Stolica і співпрацював з іншими газетами та журналами.

Його життєвим університетом була п’ятирічна чорна праця у Швейцарії, доки не знайшов застосування своїм мистецьким обдаруванням у цій країні. Тривалий час Любомир Винник працював як журналіст, ілюстратор, дизайнер, карикатурист, фотограф, відеорепортер і перекладач. За своє творче життя встиг стати членом Спілки журналістів Швейцарії та Міжнародної федерації журналістів, бути удостоєним Золотої медалі Європи за досягнення в мистецтві. У 68 років пан Любомир продовжує писати і фотографувати для швейцарсько-німецької та німецької преси, а недавно видав книжку сатири та гумору Quo imus?

Його об’єктив зафіксував розкуту атмосферу Львова, радість туристичної групи в Німеччині і відчай румунської дівчини. Фотохудожник ніби типізував зображення - у нього темні, близькі до умовності висотки нью-йоркського Манхеттена, суворі іспанські та більш м’які - італійські пейзажі... Різні за жанром світлини, відзняті в Україні, країнах Європи, США, Близького Сходу, - це не тільки хроніка життя, а й, як запевняє автор, «боротьба зі злом, спонукання людей удосконалюватись». Окремою темою виставки стали графічні роботи із зображенням дерев’яних храмів Прикарпаття. «Вибух» соціальної відповідальності митця відбувся ще наприкінці 1960-х. Боячись, що тодішня влада може їх знищити, цей небайдужий чоловік змальовував сакральні перлини з фотографічною точністю - хай хоч картини побачать нащадки.

«Я професійно займаюся журналістикою. Але є ситуації, коли мовою штрихів можна сказати більше, ніж мовою пера. Тоді й створюю катун, який зрозумілий усім», - був відвертим із журналістами Любомир Винник. Але він не вважає його самостійним видом мистецтва, називаючи «ілюстрованою публіцистикою».

У творах катуну, експонованих на виставці, майстер використовує символи з різних країн та епох, у такий спосіб реагуючи на «болячки світу». Його мистецтво викриває спроби відродження нацизму, використання ядерної зброї, наступ ісламу на європейські цінності. Любомир Винник розвіює «кайф» наркоманії, ілюзії «повної зайнятості». Однак художник не відходить від суті катуну, який, на відміну від карикатури, не має конкретного адресата. Більше того, деякі роботи, як, наприклад, «Готова до оборони мама Швейцарія» у вигляді статуї Свободи; каток часу, що підминає все; чайові та інші, - майже абстракції.

«Я є всюди, але ніде не свій», - так висловив стихію свого життя і творчості Любомир Винник.

Прикарпатська влада, яка організувала виставку, була іншої думки. «Він не став тихим меланхоліком, який слухає далеко від батьківщини українську музику та п’є шнапс. Він їздить по світу і доводить, що є держава Україна», - переконував заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Роман Іваницький, нагородивши митця медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям».